31)Гетьманування п. Дорошенка

На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І.Брюховецького і об’єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об’єднаної України. Відкрилася перспектива відродження возз’єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил. Росія і Річ Посполита не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз’єднання в одній державі. Гетьман П.Дорошенко опинився у війні на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запоріжжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом.

Для організації опору Польщі П.Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськими військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного. Д.Многогрішний, опинившись внаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і при її підтримці був обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672). Українська держава знову розкололася на два гетьманства. Д.Многогрішний, погодившись на входження України до складу Росії, взяв курс на відновлення прав і кодонів Української держави періоду Б.Хмельницького. гетьман відновив зв’язки з П.Дорошенком, надавши йому військову допомогу. Діяльність Д.Многогрішного не узгоджувалася з офіційною політикою російського уряду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про “зраду”, і після суду в Москві його заслали до Сибіру. Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно настроєного до Росії Івана Самойловича (1672-1687).

П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М.Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України (1670-1674).

Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана. У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України: 1) Поділля входило до Туреччини; 2) українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств.

Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П.Дорошенка. крім того, Порта почала вимагати виплатити данини, роззброєння козаків, зруйнування фортець, відбулося безжалісне пограбування українського населення турецькими і татарськими військами. Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися.

У 1673 р. П.Дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вольностей, надання надійної допомоги для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не співпали, переговори припинилися.

На початку 1674 р. російські війська разом з військом І.Самойловича оволоділи основними містами Правобережжя. І.Самойлович обирається гетьманом усієї України. Та коли влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, російсько-українське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П.Дорошенка у всіх бідах і нещастях, які з собою принесли турки і татари.

У грудні 1674 р. П.Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умов збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору. Переговори зазнали невдачі.

Марно шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка. Підвладна П.Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округ. У жовтні 1676 р., коли до Чигирина підступили полки І.Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював. Присягнувши на вірність російському цареві.

Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець національно-визвольної війни та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. У ході тривалих війн за панування в українських землях між Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запоріжжя перебували під владою Росії; Правобережжя – під владою Речі Посполитої і частково Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилась Волинь і Галичина.