30)Боротьба козацько-старшинських угрупувань за владу в Україні. Доба Руїни. Причини та наслідки. Андрусівське перемир’я.

Гетьманом обрали Юрія Хмельницького, оскільки старшина вважала, що лише ім’я Хмельницького може в цій ситуації знову об’єднати народ. І.Виговський добровільно віддав йому гетьманські клейноди і перейшов з України в Польщу.

Поки Ю.Хмельницький влаштовувався при владі, московські війська Трубецького знову оволоділи Лівобережжям і стали в Переяславі. Молодий гетьман і старшина, які мали знову повертатися під владу царя, оточені в Переяславі московським військом змушені були погодитись на ганебні Переяславські статті: московські воєводи з’являлися у Переяславі, Ніжині, Брацлаву, Умані. Українські війська покидали Білорусію. Обрання гетьмана надалі залежало від волі царя. Заборонялися дипломатичні відносини з іншими державами, київський митрополит підпорядковувався московському патріархові.

Ю.Хмельницький з московськими військами мав воювати проти поляків. Проте 1660 р. – Чуднівський розгром козацького війська. У цій ситуації Ю.Хмельницький, як І.Виговський, у 1661 р. відступив від Москви. Однак Лівобережжі вибухнула громадянська війна. Тому у 1663 р. він зрікся влади.

У 1663 р. стався розкол України. На Лівобережжі, де наказним гетьманом став Сомко, розгорілася запекла боротьба за булаву. Основним суперником Сомка виступив колишній слуга Б.Хмельницького І.Брюховецький. Це був кар’єрист, який ненавидів Польщу і панів, але орієнтувався на цілковите підпорядкування України Москві. А на Правобережжі після зречення Ю.Хмельницького обрали Павла Тетерю. 1663 р. – Чорна Рада – прихід до влади І.Брюховецького.

Таким чином, Українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремим урядами, які перебували у стані війни. Були створені. Умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.

Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Росії, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і російського урядів у внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Росія і Польща вирішили досягти компромісу за рахунок поділу українських земель. 30 січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир’я на 13,5 років: визнавалося входження Лівобережної України до складу Росії, а Правобережної України – до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Росією. Запорізька Січ мала перебувати під владою обох держав.

У цій атмосфері деморалізації і зневіри, яка охопила українське суспільство за гетьманування П.Тетері й І.Брюховецького, з’явився державний діяч, який зумів піднестися над сучасниками, вдихнути в суспільство віру у можливість з’єднати України і зробити її незалежною. Ним був Петро Дорошенко.

Вже у лютому 1666 р. на старшинській раді він виклав свою мету: звільнити Правобережжя з-під влади Польщі, укласти союз Кримом і Туреччиною і йти на Лівобережжя, щоб об’єднати всю Україну. Восени кримський хан подав поважну допомогу – прислав 30-тис. орди, а на початку грудня на Поділля вступило польське військо. Проте П.Дорошенко і татари розгромили це військо.