40)Опришківський рух. Олекса Довбуш.

Посилення національного та кріпосницького гніту на західноукраїнських землях привело до виникнення руху опришків, який спочатку охопив Прикарпаття, а згодом поширився на Закарпаття й Буковину. Серед учасників цього руху було чимало вихідців і з інших територій України, а також Польщі, Угорщини й Молдови. У Карпатські гори втікали покривджені селяни (наймити, комірники, пастухи, панські слуги) та бідні міщани. Вони формували невеликі загони, які з ранньої весни до пізньої осені нападали на панські маєтки, замки, на орендарів і лихварів, а захоплене майно роздавали сільській бідноті. Як і гайдамаки, опришки вдавалися до партизанської тактики, зненацька нападали на ворогів і швидко відходили, уникаючи відкритого бою. Типовою зброєю в опришків були рушниці, пістолі, списи, ножі та рогатини. Символами відваги й мужності в них були топірці (бартки), на яких вони давали клятву, коли вступали до загонів.

В очах простого народу це були народні месники — легендарні й непереможні герої. У кожній селянській хаті на них чекала підтримка й допомога. Опришки мали тісні зв'язки з гайдамаками, а часто навіть проводили з ними спільні операції. У XVI - першій половині XVII ст. опришки діяли на Покутті, Сяніцькій і Перемишльській землях. У період Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького вони спільно з повсталими селянами вели боротьбу проти польської шляхти. У травні 1648 року опришки здобули королівський замок у Повстанці, а в липні — Сяніцький замок. У 1648 році народні месники брали участь у повстанні під керівництвом С. Височана, а в 1653 році загін опришків під керівництвом Харачка допомагав війську Т. Хмельницького в Молдові. У другій половині XVII ст. рух опришків очолювали ватажки Нестор (1683 рік), І. Винник, М. Скребета, І. Бордюк та ін., а на початку XVIII ст. — І. Пискливий, Пинтя, В. Сохоник.

Та найвищого піднесення опришківський рух досяг у 1738-1759 pp. Легендарним ватажком опришків 30-40-х років XVIII ст. став Олекса Довбуш.

Після приєднання західноукраїнських земель до Австрійської імперії внаслідок поділів Речі Посполитої опришківський рух не вщухав. Його очолили В. Баюрак та І. Бойчук.

Опришки брали участь у гайдамацьких повстаннях XVIII ст. на території Правобережної України. У першій половині XIX ст. в Галичині, на Закарпатті та Буковині діяло понад 50 загонів повстанців, ватажками яких були В. Яким'юк, Д. Марусяк, М. Шталюк, В. Фреюк, І. Вередюк, М. Циган, І. Волощук та ін.

Австрійський уряд постійно посилав проти опришків спеціальні каральні загони. У другій половині XIX ст. внаслідок скасування панщини та кривавих репресій Відню вдалося придушити цей рух. Останнім ватажком опришків був М. Драгирук (Бордюк), прилюдно страчений 1878 року в Коломиї.

Про героїчну боротьбу опришків складено багато народних пісень, легенд, переказів. Цій темі присвячені художні твори М. Шашкевича, І. Вагилевича, Ю. Федьковича, М. Устияновича, І. Франка, В. Гжицького та ін., наукові праці К. Воицицького, А. Бельовського, М. Косака, А. Прохаски, Ю. Целевича, І. Крип'якевича та ін. І до сьогодні деякі гори, скелі та річки в Карпатах носять імена безстрашних ватажків опришків.

Довідка.

Опришками називали борців проти феодального й національного гноблення в Галичині, на Закарпатті та Буковині. Вони громили шляхту, багатіїв, католицьких священиків. Перша згадка про опришків у Карпатських горах належить до 1529 року.

Олекса Довбуш (1700-1745)

Народився в с. Печеніжин на Прикарпатті (тепер містечко Івано-Франківської обл.) у сім'ї бідного селянина. Коли Олексі виповнилося 16 років, він разом з кількома десятками однодумців пішов у гори й розпочав боротьбу з панами. Відважний Довбуш став народним улюбленцем. Його загін здобув міцну Богородчанську фортецю, здійснив сміливі напади на Дрогобич та Рогатин. Шляхта влаштовувала на О. Довбуша справжнє полювання, але він залишався для влади невловимим. Згідно з давніми переказами хороброго ватажка смертельно поранив 1745 року панський найманець, селянин С. Дзвінчук. Друзі поховали О. Довбуша у високих горах.