goshulyak_70

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

на кораблі Чорноморського флоту. На адресу Чорноморської ук раїнської Ради з’їзд надіслав таку вітальну телеграму: «3 й Все український військовий з’їзд щиро вітає товаришів матросів, що підняли рідний український прапор на пароплавах Чорного моря. Сподіваємось, що цей прапор ніколи не буде спущений додолу, а буде вічно майоріть на славу України»7.

Питання об’єднання українських земель було в ті дні одним із центральних у діяльності Центральної Ради та її Генерального Секретаріату. Виступаючи 29 жовтня зі звітною доповіддю про ді яльність Генерального Секретаріату, В.Винниченко заявив на сесії Центральної Ради, що Генеральний Секретаріат, зважаючи на звер тання і заяви різних повітових, губернських та інших організацій, думає стати на шлях об’єднання всієї України, а тому не буде відмовляти тим губерніям, повітам та іншим одиницям «анексо ваної» української території, котрі захочуть йому підлягати8.

На засіданні Центральної Ради 30 жовтня була заслухана по зачергова заява представника Української ради Слобожанщини О.Сіверо Одаєвського про прилучення названого краю до України. Він повідомив, що на Слобожанщині уже зміщено всіх комісарів

іна їхні місця обрано українців. Ради робітничих, солдатських

іселянських депутатів в Харкові, а також інші організації Слобо жанщини постановили прилучити її до автономної України. Як в Харкові, так і по всій Слобожанщині влада цілком перейшла до рук українців9. За свідченням тогочасної преси, кожна фраза цьо го промовця переривалася бурхливими оплесками.

Наступного дня, 31 жовтня, Центральна Рада спеціально роз глянула питання про становище тих українських земель, які за «Інструкцією» Тимчасового уряду залишилися поза межами авто номної України. З доповіддю про прилучення «позаавтономних» частин України виступив від імені фракції соціалістів федера лістів В.Бойко. Свої твердження про необхідність об’єднання під владою Генерального Секретаріату всіх українських земель він під кріпив постановами різних повітових установ занексованої части ни України, в яких містилися домагання про прилучення своїх повітів. Доповнив доповідь В.Бойка священик А.Матеюк, який виступив у справі приєднання до України Холмщини.

Внаслідок проведеного обговорення, а також роботи спеціаль но створеної комісії з підготовки спільної резолюції в цій справі одноголосно (крім кількох голосів представників національних меншин, що утримались), була прийнята наступна постанова про

191

І. Гошуляк

з’єднання українських земель. «Розглянувши питання про стано вище тих українських земель, що по інструкції російського пра вительства від 4 серпня 1917 р. зосталися поза межами автоном ної України, Центральна Рада,

1)виконуючи волю трудящого народу, висловлену в численних постановах селянських, національних та загальнотериторіаль них — губерніальних та повітових — з’їздів і різних політичних та громадських організацій відмежованих частей України;

2)вважаючи, що поділ України, як наслідок імперіалістичної політики російської буржуазії щодо України, загострює націо нальну боротьбу, порушує єдність революційних сил демократій України і тим самим веде край до цілковитого безладдя і зросту контрреволюції, ухвалила:

Поширити в повній мірі владу Генерального секретаріату на всі відмежовані землі України, де більшість людності є українсь кою, а саме — Херсонщину, Катеринославщину, Харківщину, мате рикову Таврію, Холмщину, частину Курщини та Вороніжчини»10.

Наприкінці засідання Центральна Рада розглянула докладну мотивовану резолюцію про прилучення до України Холмщини, внесену одним з представників названого краю. Однак проти неї виступили заступники польського громадянства. В результаті резолюція холмщан була відкинута, замість неї ухвалено внесену есерами, в якій зазначалося, що це питання слід передати на роз гляд секретарства національних справ для порозуміння з коміса ром по справах польських11.

Як бачимо, на одному й тому ж засіданні Центральна Рада ухва лила щодо Холмщини дві, по суті, протилежні резолюції: однією включила її в межі України, а другою дезавіювала це рішення, пе редавши це питання на розгляд секретарства національних справ.

Через два дні, 3 листопада 1917 р., Генеральний Секретаріат оповістив у своїй відозві всіх громадян, всі урядові, політичні, громадські установи в Україні, що його компетенція поширюєть ся на всі губернії, де українське населення становить більшість. «Через те Херсонщина, Харківщина, Катеринославщина і Таврія (без Криму) включаються в територію єдиної України»12. Різним установам усіх губерній, а також громадянам єдиної України всіх національностей належало в усіх справах звертатися до відповід них секретарств Генерального Секретаріату.

Якщо порівняємо цю відозву з рішенням Центральної Ради від 31 жовтня, то, безперечно, побачимо деяку відмінність між ними.

192

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

Так, у відозві Генерального Секретаріату про Холмщину, частини Курщини й Воронежчини, як про українські території, вже не го ворилося. Привертає увагу й той факт, що в обох документах зовсім не згадувалися українські частини Донщини, Бессарабії, Ку бані тощо. Очевидно, лідери українського руху, як і раніше, прояв ляли невпевненість, непослідовність і нерішучість у цьому питанні.

Видатною історичною віхою на шляху відродження національ ної державності українського народу, в тому числі й досягнення соборності України, став ІІІ Універсал Центральної Ради, прийня тий 7 листопада 1917 року. «Віднині, — проголошувалося в ньо му, — Україна стає Українською Народною Республікою.

Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допо могти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів13».

Уперше у документі такого високого рівня визначалися, нареш ті, територіальні межі автономної України. «До території Народ ної Української Республіки, — підкреслювалося в Універсалі, — належать землі, заселені в більшості українцями: Київщина, По ділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катери нославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначен ня кордонів Української Народної Республіки, щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Воронежчини і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встанов лене по згоді організованої волі народів»14.

Не важко помітити, що, окрім перших названих в Універсалі дев’яти губерній, інші території зараховувалися до УНР лише умов но. Пізніше це завдасть немало клопотів українським диплома там. Не чітка визначеність Центральної Ради у територіальному питанні випливала з її надто тривалої орієнтації не на самостійну державність, а на автономію у складі федеративної Росії, яка вже не відповідала реальним умовам і була анахронізмом. Адже саме через політичні мотиви вона в ряді випадків, по суті, відмовляла ся від етнографічного принципу, визначаючи територіальні межі УНР, вважаючи, що не так вже й важливо, в якій частині май бутньої Російської федерації буде жити певна частина українсь кого народу.

Івсе ж, незважаючи на певні недоліки, ІІІ Універсал увійшов

вісторію як один з найважливіших актів тієї вікопомної доби. Про голошення УНР, ознаменувавши собою відродження втраченої

193

І. Гошуляк

ще у середині ХVІІІ століття української державності, започат кувало якісно новий етап у боротьбі за соборність українських зе мель, у діяльності Центральної Ради і розвитку Української ре волюції загалом. «Кінець кінцем, раніше чи пізніше, — писав М.Грушевський в річницю ІІІ Універсалу, — національне ук раїнське відродження мусіло привести до здійснення постуляту української державності, як забезпечення повноти і непорушнос ті національного (не тільки в етнографічному, а і в територіально му розумінню) буття і розвою»15.

Як не дивно, однією з визначених Універсалом програмних цілей була допомога силами України всій Росії перетворитися у фе дерацію рівних і вільних народів. Неадекватно оцінивши загальну ситуацію в країні після більшовицького перевороту, в тому числі навислу над Україною загрозу, і переоцінюючи власну роль в між національних стосунках, лідери Центральної Ради вважали, що саме їй відводилася почесна роль ініціатора відновлення цілісності великої багатонаціональної держави, рятівника всієї Росії. Це й під штовхнуло їх до здійснення ряду практичних кроків у цьому напрямі.

Уже 9 листопада Генеральний Секретаріат, обговоривши питан ня про неминучу потребу створення центрального уряду на федера тивній основі, вирішив, що таким урядом може бути лише однорід ний соціалістичний уряд, утворений спільними силами урядів України, Дону, Кавказу, Кубані та інших областей разом з цент ральними органами всеросійської соціалістичної демократії, і пос тановив негайно приступити до переговорів з ними з цією метою16. Наступного дня це питання було розглянуто на засіданні Малої Ради, яка схвалила всі пропозиції Генерального Секретаріату і до ручила йому здійснювати відповідну роботу. 17 листопада Гене ральний Секретаріат знову детально обговорив питання про потре бу негайного створення центрального уряду, визнавши бажаним взяти ініціативу в цій справі в свої руки і вести переговори по ній з представниками федеративних країв, а в Петрограді — з предс тавниками демократії, починаючи від більшовиків, що мали в Росії найбільшу силу17. Нарешті, 23 листопада Генеральний Секрета ріат звернувся до урядів Південно східного союзу козаків, горців і народів вільних степів, урядів Кавказу, Сибіру, органів влади автономних Молдавії, Криму, Башкирії, до решти організованих областей, а також до Ради Народних Комісарів в Петрограді з про позицією негайно вступити в переговори про утворення соціаліс

194

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

тичного уряду Росії. Але ця ініціатива фактично була проігноро вана ними, оскільки передбачала поєднання не поєднаного.

Таким чином, українським лідерам дуже швидко довелося зазна ти глибокого розчарування в своїх планах створення демократичної федеративної Російської Республіки. Як справедливо вважав пізні ше Д.Дорошенко: «Це було явно непосильне й непотрібне для Украї ни завдання. Логіка подій показала, що Україні треба було зовсім відділитися від Росії, стати самостійною й незалежною державою; вона мусіла визнати уряд Народних Комісарів, як уряд Росії, на ос нові обопільного визнання (більшовики самі тоді раз у раз підкрес лювали, що визнають за кожною нацією право на самовизначення до відділення включно), і — дати всеросійським справам спокій. Ук раїна мала перед собою такі колосальні завдання внутрішньої орга нізації, що ганятись за створенням всеросійської федерації, наражаю чи себе на ворогування вже існуючого фактично нового російського уряду — це було нездійсниме в тодішніх умовах завдання»...18.

Уже з перших кроків діяльності УНР довелося боронити свою цілісність саме від більшовиків, які сіяли розруху й анархію, праг нули розпалити громадянську війну і утвердити тут свою владу. Ось чому в зверненні Генерального секретаря військових справ С.Пет люри до всіх воїнів українців від 11 листопада 1917 р. містився заклик не слухатися народних комісарів в особі В.Леніна та інших, а уряд УНР — Генеральний Секретаріат, який веде переговори про формування центрального уряду з представників національ ностей і центральної революційної демократії, а також зверталась увага на існуючу загрозу розшматування української землі19.

На звинувачення більшовицького наркома Й.Сталіна про те, що Центральна Рада нібито цілком свавільно, згори приєднує до себе все нові й нові губернії, не запитуючи їх жителів, чи хочуть вони ввійти до складу України, Генеральний секретар праці УНР М.Порш під час телефонної розмови з ним 17 листопада рішуче відповів: «Щодо приєднання до України Радою губерній зверху — мушу заявити, що ви дуже помиляєтесь».

Розвиваючи далі цю думку, він наголосив, що ще «до III Універ салу Катеринославський, Харківський і Херсонський селянські з’їзди висловилися за прилучення до України, Катеринославсь ка, і, коли не помиляюсь, Харківська й Одеська ради робітничих і солдатських депутатів також»20.

Важливе значення мало об’єднання Південно Західного та Румунського фронтів у єдиний Український фронт. В ухваленій

195

І. Гошуляк

23 листопада Генеральним Секретаріатом резолюції з цього питан ня, між іншим, зазначалося: «Події, що відбулися в ставці Глав коверху нарушили оперативну связь фронтів, що загрожує ук раїнській території небезпекою з огляду на всякі можливості аж до підписання умов миру.

Початі переговори про перемир’я вимагають об’єднання і ко ординування цієї справи на всім Українськім фронті і цільності його для додержання умов перемир’я обома воюючими сторонами. Тоді уся територія Української Народної Республіки може бути дійсно захищена.

Тому то Генеральний секретаріат оголошує фронти Західно Пів денний і Румунський єдиним фронтом — Українським, входячи щодо Румунського фронту в порозуміння з румунським правительс твом і автономною Молдавією, і ставить той єдиний фронт в усім об’ємі роботи і завдань під загальний свій керунок і повідомляє про це ставку Главковерху для координування роботи українсько го фронту з іншими фронтами Російської Республіки»21.

Узурпація більшовиками державної влади в центрі Росії та їхнє прагнення насильно поширити свій вплив на всю країну, в тому числі й Україну, спонукали місцеві органи влади і людність в ці лому більш рішуче робити свій вибір на користь Центральної Ра ди, приєднуватись до УНР. Протягом листопада грудня на адресу українських властей надходили численні вітальні телеграми, ре золюції і рішення від різних громадсько політичних об’єднань, місцевих органів влади, сільських громад, робітничих колекти вів, в яких висловлювалася довіра Центральній Раді і прагнення приєднатися до України. В тій чи іншій формі українська влада була визнана в усіх губерніях України. Наведемо з цього приводу хоча б деякі документи і факти.

Протестуючи проти більшовицького перевороту у Петрограді, Слов’яносербський повітовий з’їзд селян, солдатів і робітників (на Катеринославщині), що відбувався 28 жовтня 1917 р. в Лугансь ку, у своїй резолюції підкреслив: «Ми не можемо йти за таким пра вительством і йдемо до нашої революційної Української Ради. Ми прохаємо нашу революційну Українську Раду, аби вона якомога скоріше скликала Українські Установчі збори, на яких ми ска жемо голос всієї України»22.

Досить характерною в цьому плані є позиція селян с. Залізного Бахмутського повіту Катеринославської губернії, які не лише рішу че підтримали українську владу, а й висловили їй ряд конкретних

196

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

побажань. На своїх загальних зборах на початку грудня вони ухва лили: «1) На території Української Народної Республіки визнаємо єдину владу — Українську Центральну Раду; 2) Урядом на Україні визнаємо тільки Український Генеральний Секретаріат; 3) Щиро вітаємо Третій Універсал Української Центральної Ради; 4) Рішуче протестуємо проти того, щоб нашу територію Української Народної Республіки розділяли на колонії, як наприклад: щоб Донецько Криворіжський Басейн прилучили до Російської Республіки з міс том Харковом (Постанова краєвого з’їзду Рад робітничих депутатів 17 го листопада 1917 року); 5) Цілком підтримуємо постанову Української Центральної Ради про скликання Української Уста новчої Ради; 6) Просимо Українську Центральну Раду негайно зро бити розпорядження, щоб усіх вояків, які приїхали до нас у село, забрали звідсіля, тому що вони тут зовсім непотрібні (для оборо ни ми маємо «Вільне козацтво» й безладдя тут нема), а вони тіль ки руйнують нашу продовольчу справу; 7) Прохаємо Українську Центральну Раду негайно розпочати мирні переговори»23.

Харківська губернська нарада ради селянських депутатів, яка відбулася 1 листопада, обговоривши питання про поточний момент, незважаючи на всі спроби більшовиків на чолі з Ф.Сергєєвим (Ар темом) нав’язати своє рішення, майже одноголосно ухвалила ре золюцію, в одному з пунктів якої говорилося: «Привітати з’єднан ня Слобожанщини з Україною і визнати Центральну Раду вищою владою автономної України»24.

Богодухівський повітовий селянський з’їзд Харківської губер нії, на який приїхало близько 400 представників трудового селянст ва, визнавши на початку листопада Центральну Раду та її Гене ральний Секретаріат єдиною владою в Україні, особливо вітав Центральну Раду за те, що вона, ставши на революційний шлях, прилучила Харківщину до автономної України25.

Земські збори Острогозького повіту Воронезької губернії, заслу хавши і схваливши III Універсал Центральної Ради, розглянули після цього питання про приєднання до УНР. Внаслідок детального його обговорення збори ухвалили таку резолюцію: «Острогожське повітове земське зібрання, заслухавши доклад про приєднання Острогожського повіту до України, приймаючи на увагу як історич ні, так і побутові умови краю, прохає Українську Центральну Раду вжити заходів до якнайскоршого приєднання Острогожського пові ту до всієї Української Народної Республіки. Резолюцію сю довес ти до відома всім суміжним повітам з українським населенням»26.

197

І. Гошуляк

Селянський з’їзд Валуйківського повіту цієї ж губернії 26 лис топада визнав владу Генерального Секретаріату Центральної Ра ди і зажадав негайного скликання повітових земських зборів для обговорення питання про приєднання повіту до УНР27.

13 листопада до Центральної Ради надійшла телеграма з Вов чанська Харківської губернії. В ній повідомлялося, що Вовчансь ка повітова рада робітничих і солдатських депутатів, заслухавши доповідь Коряка про події в Києві і про рішення Центральної Ради взяти всю владу в Україні в свої руки, постановила: «Визнати Центральну Раду єдиним краєвим органом революційної влади,

аїї Генеральний Секретаріат єдиним повноважним революційним урядом всієї Соборної України в її етнографічних кордонах і ак тивно підтримувати престиж її влади у Вовчанському повіті. Хай живе Центральна Рада. Хай живе Генеральний Секретаріат. Хай живе неділима Україна. Хай живе Російська Федерація»28.

Херсонська революційна рада, створена 22 листопада з предс тавників сімнадцяти громадських організацій і політичних партій м. Херсона і Херсонського повіту, в тому числі ради селянських депутатів, військової громади, українських есерів, українських соціал демократів тощо, одноголосно постановила: визнавати Ук раїнську Центральну Раду найвищим законодавчим органом,

аїї Генеральний Секретаріат — єдиним своїм урядом в Україні і лише їх розпорядження, вважаючи для себе обов’язковими, всіма силами виконувати і підтримувати29.

Питання про ставлення до Центральної Ради обговорювалося 29 листопада на надзвичайному засіданні ради уповноважених дер жавних установ Херсона, спілок службовців земств, міського са моврядування і спілки міст. Було вирішено визнати Центральну Раду «єдиною краєвою адміністративною владою і розпоряджен ням її, які стосуються як зовнішнього життя, так і діяльності дер жавних установ м. Херсона, підкорятися надалі, до організації Всеросійськими Установчими зборами Центральної державної влади в Російській Федеративній республіці і встановлення відно син між Російською державою і Україною»30.

Нарешті, губернський з’їзд представників Рад робітничих і сол датських депутатів Херсонщини (по 5 представників від кожного повіту), волосних земств (по 2 від волості), міських самовряду вань та повітових земств (по 5 представників) — всього 329 чоловік, робота якого завершилася 2 грудня, одноголосно (при трьох тих, хто утримався) ухвалив наступне рішення. Перше, що Херсонщина

198

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

є невіддільною частиною УНР і що найвищою владою в Україні до Українських Установчих зборів є Центральна Рада і Генераль ний Секретаріат. Друге — доручити губернській і повітовим радам селянських депутатів, земським і міським управам негайно прис тупити до підготовчої роботи щодо виборів в Українські Установчі збори31.

Однак і опонентів в української влади, в тому числі противни ків соборності України, було немало. Зокрема, під час розгляду українського питання на засіданні Харківського обласного коміте ту ради робітничих і солдатських депутатів у середині листопада 1917 р. російський соціал демократ (меншовик) Я.Рубінштейн, ха рактеризуючи III Універсал Центральної Ради, зокрема, сказав: «Универсал, установивший без плебисцита границы территории независимой Украины (хоча, як відомо, УНР проголошена була як складова частина федеративної Російської республіки — І.Г.), несет в себе угрозу расчленения исторически сложившегося хо зяйственного механизма. Мы зашли черезчур далеко в поддерж ке воинствующего национализма. Мы должны требовать плебис цита, мы должны требовать неделимости Донецкого басейна»32.

Комітет ухвалив резолюцію, в якій, визнаючи право на само визначення, зазначав, що найвигіднішою в наш час формою само визначення України є не відділення її, а широка політична автоно мія в етнографічних кордонах, визначених у кінцевому підсумку шляхом плебісциту.

Показовим у цьому плані було обговорення українського пи тання в Харківській міській думі, яке відбулося наприкінці лис топада. Більшість представлених в ній фракцій продемонструва ли негативне ставлення до української влади.

Так, фракція партії кадетів у своїй декларації, між іншим, за явила: «Акт про включення Харківської губернії в територіальні межі України в своєму теперішньому вигляді являється перед часним і таким, що не спирається на ясно виражену волю всього населення Харківської губернії»33. Щодо III Універсалу, то кадети зазначили, що і за джерелом свого походження, і за змістом він не може бути визнаний актом державного значення, який має зо бов’язуючу силу.

Ще різкіше оцінила діяльність Центральної Ради фракція на родних соціалістів. Назвавши проголошення УНР самочинним, а розширення її меж загарбницькими актами, вона підкресли ла, що «фракція не може визнати дії Ради ні правомірними, ні

199

І. Гошуляк

відповідаючими інтересам як російського народу, так і народу українського»...34.

У декларації більшовиків висловлювалися недовіра Централь ній Раді і протест проти «анексії» нею Харкова та Донецького ба сейну. Визнаючи уряд народних комісарів на чолі з В.Леніним, харківські більшовики вимагали скликання Всеукраїнського з’їзду рад для проголошення радянської влади в Україні.

Значно лояльнішу позицію зайняла фракція російських есерів. Вона висловилася за приєднання Харкова до УНР як складової частини Всеросійської республіки, щоправда, за попереднім вира женням волі всієї України на Українських Установчих зборах. Інші фракції виступали з цього приводу за плебісцит і за вирішення українського питання Всеросійськими Установчими зборами35.

На організованому 28 листопада мітингу робітників Харківсь кого паровозобудівного заводу під впливом більшовиків була ухва лена резолюція на підтримку створеного в Петрограді радянського уряду. В одному з її пунктів зазначалося: «Протестуєм проти дій Української Ради, яка не опитала Харківської губернії, робітни ків і найбідніших селян, і підпорядкувала під своє керівництво»36.

В Одесі 8 листопада 1917 р. збори службовців Одеської повіто вої продовольчої управи після обговорення розпорядження Цент ральної Ради про підпорядкування їй всіх урядових та громадсь ких установ Херсонської губернії ухвалили, що «1) право встановлювати державний устрій Росії належить Всеросійським Установчим зборам; 2) Українська Центральна Рада узурпує права Всеросійських Установчих зборів, чим сприяє розвитку анархії;

3)населення Одеського повіту не було попередньо опитано, а само жодного разу не висловлювало бажання приєднатися до України;

4)органи місцевого самоврядування в Херсонській губернії, які мають за законами Тимчасового уряду право на національно те риторіальне самовизначення, ще не виявляли свого ставлення до цього питання. Виходячи з цього, одеські продпрацівники поста новили: цілком підтримуючи «принцип самовизначення народів, протестувати усіма силами проти прийнятого Радою насильниць кого способу українізації краю»37.

Ворожу позицію щодо українського питання, в тому числі й з приводу розширення території України за рахунок Херсонщи ни, зайняв Центральний виконавчий комітет Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеської області (Румчерод). З гострою критикою такої позиції виступила його українська фрак

200