goshulyak_70

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

здійснювані урядом переписи населення (1880, 1890, 1900, 1910 рр.) містили статистичні дані не лише по повітах, які, до ре чі, були тут набагато меншими, ніж в Росії, але й по всіх окремих громадах. Однак і австрійські переписи, особливо останній, мали багато фальшувань та неточностей.

Невипадково всі авторитетні дослідники цієї проблеми неод мінно робили застереження про те, що окреслити межі українсь кої території й визначити кількість українців на основі існуючих тоді офіційних статистичних даних можна було лише приблизно. Пояснювалося це, по перше, незадовільним формулюванням у них питань, пов’язаних з етнографічними відносинами, а по друге, дуже несприятливим становищем українців у державах метро поліях, оскільки панівні нації всіляко намагалися сфальсифіку вати результати переписів на свою користь.

Перші обчислення величини української національної терито рії на основі всеросійського перепису здійснив на початку ХХ ст. визначний український етнограф і статистик Олександр Русов. Взявши за розрахункову одиницю спочатку цілі губернії, він от римав таку картину:

	% українців	Назви губерній і областей	Їх простір
			в тис. кв. верст
	понад 80	Чернігівська, Полтавська, Харківська,	174,7
		Подільська
	від 60 до 80	Волинська, Київська, Катеринославська	163,5
	від 40 до 60	Херсонська, Таврійська, Кубанська	196,5
	від 20 до 40	Гродненська, Курська, Воронезька,	329,6
		Донська і Ставропольська
		Люблінська, Сідлецька, Бессарабська, Са
	менше 20	ратовська, Самарська, Оренбурзька, Аст	695,72
		раханська, Терська

Виходячи з того, що проста більшість українців на певній те риторії давала підстави вважати її українською, О.Русов зачис ляв до неї 18 названих губерній і областей, за винятком п’яти ос танніх (Саратовської, Самарської, Оренбурзької, Астраханської, Терської). Якщо ж для визначення національної території взяти більшість 2/3 українців, то до неї дослідник включав 12 губерній (крім перших десяти, ще Ставропольську і Воронезьку), оскільки в них за офіційною статистикою було 19 188 131 українців (тобто

91

І. Гошуляк

66,7%) на загальну кількість населення в 28 753 842 особи. В пер шому випадку (18 губерній) вся територія підросійської України становила б 931,8 тис. кв. верст, в другому (12 губерній) — 645,4 тис кв. верст3. При цьому автор неодноразово зазначав, що такий гру бий підрахунок (по губерніях) потребує серйозних уточнень і, на самперед, — виключення одних повітів, заселених переважно не українською людністю, і включення інших, де українці становлять питому більшість. Згодом ним буде здійснена й ця кропітка та відповідальна робота.

Важливо, що О.Русов додав до свого дослідження детальну кар ту розселення українського народу. Саме на ній базувалася найкра ща в ті часи карта слов’янства, складена відомим вченим Люборем Нідерле, яка була вперше опублікована в праці «Энциклопедия славянской филологии. Обозрение современного славянства (т. ІІ, СПб, 1909), що згодом вийшла також чеською, французькою й англійською мовами.

Серед досліджень, присвячених визначенню національної те риторії України в межах Австро Угорщини, варто, насамперед, назвати праці В.Охримовича, С.Томашівського, О.Русова4 та ін ших. Вони містять цінний матеріал щодо величини території

інаціонального складу населення українських частин Галичини й Буковини, а також Закарпатської України.

Велику увагу цій проблемі приділив у своїх фундаменталь них працях — «Історія України Руси», «Очерк истории украинс кого народа», «Ілюстрована історія України», статтях «Україна та українство» і багатьох інших М.Грушевський. Уже в першій з них він окреслив територіальні межі України таким чином: «Сучасний стан українського народу представляється так: Збитою масою (зна чить — не числячи українських островів поміж чужою людніс тю) займає він територію, що протягається більше менше між 45°

і53° географічної ширини і 39° і 62° географічної довжини, окру жаючи широким поясом північне побереже Чорного моря. На захід виступає вона гострим клином в гірській системі Карпатів, сяга ючи майже Дунайця, правого притока Висли. На півночи грани цю дає більше менше порічє Припети, але українська територія виступає на північ по за сю лінію двома виступами, розділеними білоруським клином, а то над Бугом і між Сожею та Десною. На схо ді займає вона майже весь басейн Донця, окрім самого низу його,

іврізується в поріччя середнього Дону. На полудні сягає чорно морського побережа й вибігає досить далеко на полудневий схід

92

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

на кавказькім побережу, захоплюючи значні частини басейнів Кубані, Куми і Манича, місцями заходячи в гірську область Кав каза і Каспійські степи. (За те поріче нижнього Дона переважно зайняте великоруською кольонізацією, низше Подунав’є опану вала кольонізація волоська, а Крим зістається з етнографічного погляду ще нічиїм)»5.

У політичному відношенні, зазначав вчений, ця територія вхо дить до складу трьох держав — Росії, Австрії й Угорщини. Вона охоплює: в Австрії — всю Східну Галичину, гірську підкарпатську область Західної Галичини до «Руської ріки» (притока Данайця) на заході і північно західну частину Буковини; в Угорщині — сусідню

зукраїнською територією Галичини гірську область (на південь від Карпат) в комітатах Спиському, Шариському, Земплинському, Угському, Березькому, Мармороському; в Росії — губернії Волинсь ку з суміжними частинами Люблінської, Сідлецької, Гродненської і Мінської, Київську, Подільську, значну частину Бессарабської, всю Херсонську, Катеринославську і материкову частину Таврійської, всю Полтавську і Харківську, більшу частину Чернігівської, півден но західні частини Курської, східну частину Воронезької губернії і Донської області, значні частини Кубанської і губерній Чорно морської (Новоросійської) і Ставропольської (до яких примикають більш ізольовані колонії Астраханської і Саратовської губерній).

Усього в межах Росії українська національна територія, на дум ку Грушевського, займала понад 750 тис. кв. кілометрів з насе ленням більше 33 мільйонів осіб, а в межах Австро Угорщини — близько 85 тис. кв. кілометрів з населенням майже 7 мільйонів осіб. В цілому ж вона охоплювала близько 850 тис. кв. кілометрів

ззагальним населенням понад 40 мільйонів, у тому числі близь ко 33 мільйонів українців6.

Зназваної кількості українців 28 мільйонів (близько 85%) про живало в підросійській Україні, тобто на території Наддніпрян щини, яку М.Грушевський та інші дослідники нерідко називали Великою Україною. Тут же найбільшою була частка українців серед усього населення. На 1917 р. на Полтавщині їх було 94,1%, Харківщині — 85,7%, Поділлі — 80,1%, Київщині — 76,5%, Во лині — 69,7%, Чернігівщині — 67,4%, Катеринославщині — 65,8%, Херсонщині — 52,7%, Таврії — 47,1%7. Щодо національ ної території нашого народу, то понад 90% її перебувало в межах Російської імперії. Ось чому вирішення українського питання в Росії мало надзвичайно важливе значення для нашого народу.

93

І. Гошуляк

Напередодні і з початком Першої світової війни інтерес до ук раїнського питання в цілому і визначення національної території українців зокрема значно посилився. З’явилися спеціальні уза гальнюючі праці. В одній з них — науковому збірнику «Украинс кий народ в его прошлом и настоящем» (т. 2, Петроград, 1916) національна українська територія в межах Росії (на основі дослі джень О.Русова) охоплювала 576 626 кв. кілометрів, а в межах Австро Угорщини (на основі досліджень В.Охрімовича для Галичи ни й Буковини і С.Томашівського для Закарпаття) — 74038 кв. кі лометрів8. В цілому вона становила 650 664 кв. кілометри.

Як уже наведені, так і наступні дані свідчать про суттєві роз біжності серед дослідників у визначенні територіальних меж Ук раїни напередодні революції 1917 року. Це пояснюється не лише складністю зазначеного питання взагалі, а й відмінностями в кри теріях визначення різними вченими етнічного складу населення. Одні з них (М.Кордуба, С.Рудницький та ін.) вважали компакт ним етнічним масивом ту територію, де українці серед сільсько го населення становили абсолютну (понад 50%) або відносну (менше 50%) більшість населення й обов’язково більший відсо ток порівнянно з будь якою іншою національністю.

Інші зачисляли до етнічної території місцевості з абсолютною або відносною більшістю українців у складі всього, тобто і місько го, і сільського населення. А частина дослідників вважала україн ською етнічною територією лише ту, де була абсолютна більшість українського населення. На цю позицію, як свідчать наведені дані, став згодом і О.Русов.

Значні розходження серед авторів виникли також з питання, що ж узяти за основний показник етнічної належності тієї чи ін шої особи — мову, віросповідання, національну самосвідомість тощо.

Не можна скидати з рахунку ймовірність певної тенденційнос ті окремих дослідників у визначенні етнічної території українсь кого народу.

Усі ці фактори зумовили існуючі в різних авторів, а інколи в одного й того ж, розходження з цього питання.

Значна заслуга у визначенні територіальних меж України на лежить Мирону Кордубі. У своїй праці «Територія і населення Ук раїни» (Відень, 1918; наступного року вийшла також німецькою і французькою мовами) він вирахував, що на 1914 рік її терито рія і населення були такими:

94

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

Правобережна Україна (Волинь, Поділля, Київщина та україн ські частини Мінської, Гродненської, Холмської та Бессарабської губерній) мала територію 220808,7 квадратних кілометрів, на якій проживало 15853100 душ населення (українців 11531220 осіб, ро сіян 770290 осіб, поляків 740000 осіб, жидів 2047890 осіб, німців 354340 осіб, інших народностей 338030 осіб).

Лівобережна Україна (Чернігівщина, Полтавщина, Харківщи на й українські частини Курщини, Воронежчини, Донщини) ма ла 203003,1 кв. кілометрів і 12940440 душ населення (українців 10498250, росіян 2004980, поляків 6840, жидів 285210, німців 63440, інших — 39490).

Степова Україна (Таврія, Катеринославщина, Херсонщина та українські частини Кубані й Ставропілля) мала 240822,8 кв. кіло метрів території і 10810500 душ населення (українців 6475770, росіян 2598590, поляків 62250, жидів 658820, німців 368730, інших — 395220 осіб).

Західні землі (Галичина, Буковина і Закарпаття) мали 74252,3 кв. кілометрів території та 6407570 душ населення (ук раїнців 4156780, поляків 1270400, жидів 803840, німців 74420, мадярів 32730, волохів 31830, інших — 16280).

Отже, разом українська територія становила 739162 кв. кіло метрів, на яких на 1914 рік проживало 46012000 осіб.

Це населення цілої України складалось:

З 32662000 українців				або	71,0%
– 5376800		росіян –		11,7%
– 2079500		поляків		–	4,5%
– 3795760		жидів –		8,2%
– 871270	німців		–	1,9%
– 159240	болгар		–	0,3%
– 104780	греків		–	0,2%
– 39400 вірмен			–	0,1%

–37780 чехів

–32960 мадярів

–27570 черкесів

– 23240 татар

1,2%

–22720 турків

–12570 словаків

–10000 білорусів9

У тому ж 1918 р. у Відні накладом Союзу визволення України з’явилася в світ ще одна праця М.Кордуби — «Північно Західна

95

І. Гошуляк

Україна», до якої автор зачислив Волинську, Холмську, півден ну частину Гродненської і південно західну частину Мінської гу берній колишньої Російської імперії. В ній містився історичний і географічний огляд цієї території, визначалися українсько поль ська та українсько білоруська етнографічні межі, детально дослі джувався національний склад населення названого регіону, його густота, віра та інші прикмети.

Узагальнення наведених у цій праці даних відповідно з на лежністю розглянутих територій до відомих чотирьох історико географічних областей України дало таку картину національно го складу місцевої людності:

На 100 душ населення припадає:

Область	Українців	Поляків	Жидів
Підляше	62,0	12,4	16,7
Західне Полісє	74,3	2,6	19,5
Властива Волинь	70,0	7,0	12,6
Холмщина	51,8	30,0	15,110

Тим самим автор переконливо довів український характер на званих територій і неправочинність польських претензій на них.

Та найповніше дослідив національну територію нашого народу Степан Рудницький. Уже у своїй двотомній «Короткій географії України (т.1, Київ, 1910; т. ІІ, Львів, 1914) він вмістив оглядову карту В.Гериновича, на якій позначалися етнографічні межі Ук раїни. В подальшому вчений на основі глибокого і критичного ана лізу офіційних результатів переписів населення, праць вітчизня них та зарубіжних авторів, документальних джерел наполегливо працював над їх уточненням. У багатьох своїх дослідженнях Руд ницький яскраво описав усі землі України з історико географіч ного та національно статистичного погляду, всебічно обґрунту вав і довів автохтонний характер місцевої української людності, окреслив межі суцільної національної території.

В опублікованій у Відні в 1916 р. праці «Чому ми хочемо са мостійної України» вчений, зокрема, стисло охарактеризував усі українські землі, зазначивши при цьому, що кількість їх населення подає після обчислень для Росії 1914 р., а для Австро Угорщини 1910 року. «Найдальше на північний захід висунена область Ук раїни — се Підлясся, що обіймає нинішні уїзди Берестя, Кобрин, Пружани й половину уїзду Більського, разом 14 100 квадратних

96

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

верст і 790 000 населення. З Підляссям до сходу лучиться По лісся, що обіймає нинішні уїзди Пінськ, Річиця й Гомель, разом 40 400 кв. верст і 1 300 000 населення, до полудня Холмщина (11 900 кв. верст, 1 090 000 населення). До Холмщини від півдня притикає Українська Галичина (46 500 кв. верст, 5 120 000 насе лення), до неї ж Угорська Русь (12 300 кв. верст, 630 000 населен ня) і Українська Буковина (5 000 кв. верст, 350 000 населення). Далі слідкують: Волинь (63 000 кв. верст, 4 190 000 населення), Поділля (36 900 кв. верст, 4 060 000 населення) і Бессарабія (39 000 кв. верст, 2 660 000 населення). В осередку українських земель лягли: Київщина (44 800 кв. верст, 4 790 000 населення), Чернігівщина (46 000 кв. верст, 3 130 000 населення), Полтавщина (43 800 кв. верст, 3 790 000 населення), Харківщина (47 900 кв. верст, 3 420 000 населення) і Катеринославщина (55 700 кв. верст, 3 460 000 населення). Південні українські землі — се Херсонщи на (62 200 кв. верст, 3 730 000 населення), Таврія (53 100 кв. верст, 2 060 000 населення), Чорноморія (7300 кв. верст, 150 000 населення), Кубанщина (83 400 кв. верст, 2 980 000 населення)

іСтавропільщина (47 700 кв. верст і 1 330 000 населення). Східні межові области України — се Слобожанщина, зложена з уїздів

ічастин уїздів Курщини й Вороніжчини (Грайворон, Путивль, Новооскол, Суджа, Рильськ, Короча, Білгород, Острогозськ, Богу чар, Биргоч, Валуйки, Павловськ, Бобровськ, Коротояк, Новохо перськ — разом 38 000 кв. верст і 2650 000 населення). Українсь ка Донщина, зложена з уїздів і частин уїздів землі — Донського війська й сусідньої Астраханщини (Черкаський, Донецький, оба Донські, Ростів, Сал, Таганрог, Чорнояр, Єнотаївськ — разом 151 500 кв. верст і 3 390 000 населення), вкінці ж Український Кав каз (Дагестан і частина Баку) — разом 36 000 кв. верст і 1 360 000 населення»11.

Уцілому ж Україна, за підрахунками С.Рудницького, обійма ла 1050000 кв. верст, або 1200 000 кв. кілометрів території і мала 57 600 000 населення, з якого за офіційною урядовою статисти кою було 37 050 000 українців, тобто 64,8%. Однак, враховуючи, що урядова статистика була дуже неправдивою і зменшила дійс ну кількість українців, в Україні, на його думку, проживало тоді щонайменше 40 млн українців. Не відкидав вчений і права ін ших народів жити в Українській державі. «А правду сказавши, — підкреслив він, — всі ті люди, що живуть на Україні, — се ук раїнці. Наскільки вони говорять нашою мовою та держать наші

97

І. Гошуляк

звичаї, ми їх їм не відбираємо й відбирати не будемо. На Україні кожний житиме як захоче, коби лиш держав закони, які наста новить собі на своїй землі український народ!»12

Особливої уваги при цьому заслуговує також узагальнюючий висновок дослідника. «Нема, отже, ніякого сумніву, що українсь кий народ має свою питому землю, що творить виразну й одноціль ну географічну одиницю. Нема вже, тим робом, ніякого сумніву, що є всі дані для самостійної України: земля і самостійний супро ти інших нарід»13.

У багатоілюстрованій малюнками й картами книзі «Початко ва географія для народних шкіл», що з’явилася друком уже в добу революції, С.Рудницький так визначив межі України: «Від півд ня її границю творить Чорне море і устя Дунаю. Звідси вона йде попри міста Кілія, Акерман, Бендери, потім вздовж р.Дністра че рез міста Огіїв, Білці до р. Прут, продовж усієї Бессарабії. Потім переходить в буковинську землю попри Чернівці, Серет, Радівці, Кімполюні. Сусідами українців досі були молдавани. В Угорщині українці мешкають в Карпатській Верховині і в Підгір’ї аж по

м.Сигіт, Мукачево і Ужгород, де сусідствують з угорцями. Далі українці межують з словаками коло м. Бардієва і вздовж Татрсь ких гір. Поза р. Попрада межі України переходять в галицьку землю, де українці сусідствують з поляками.

Границі України від польської землі йдуть у Галичині через

м.Грибів, Горличі, Дукля, Сянік, Динів, Радимно, Ярослав, Сінява і переходять над річкою Сяном до території колишньої Російської імперії. Тут границя між Україною і Польщею проходить через місцевості Тарногород, Білгорай, Шебрешин, Красностав, Радин, Межиріччя, Дорогочин і Більськ до джерел р. Нарви у Біловежсь кій пущі, де починається її межа з білоруською землею.

Границя України й Білорусії йде на схід попри м. Пружани, озера Вигонівське і Князь до м. Річиці, Гомель, Новозибків, Мглин.

Далі починається границя України з Росією. Вона йде через

м.Путивль, Рильськ, Суджу, Миропіль, Обоянь, Корочу, Новий Ос кол, Острогожськ, Бобрів, Бутурлинівку і Новохоперськ. Звідси завертає на південь, вздовж р. Хопра, Дону, Калитви і Донця аж недалеко устя Дону коло м. Новочеркаська і Ростова. Потім завер тає знов на схід вздовж річки Салу, горбів Єріені, прямує на південь і південний схід до Каспійського моря на півночі від устя р. Куми.

Каспійський берег творить лише на короткому просторі межі України. Південна її границя, виходячи від нього, йде попри

98

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

міста Кизляр, Моздок, Владикавказ до головного Кавказького хреб та і прямує ним до берегів Чорного моря, до яких доходить коло м.Сочі. Звідси аж знов по устя Дунаю творять границю України Чорне й Азовське моря»14

Узагальнені дані своїх досліджень щодо території і населення України в дореволюційний період, як по окремих регіонах, так і в цілому, вчений опублікував згодом у праці «Огляд національ ної території України».

Зокрема, визначаючи суцільну українську територію колиш ньої Австро Угорщини, він отримав такі дані15:

Назва		Прос	Насе	Укра		Жи		По		Нім		Ма		Ру		Сло
землі		тір	лення	їнців		дів		ляків		ців		дярів		мунів		ваків
		кв. км	1914
Галичи	на	55 000	5 379 000	4 002 000	74,4%	662000	12,3%	651 000	12,1%	65 000	1,2%	–	–	–	–	–	–
Букови	на	5 300	460 000	304 000	65,4%	73 000	15,9%	27 000	5,9%	21 000	4,6%	–	–	31 000	6,8%	–	–
Закар	паття	14 700	568 000	441 000	77,5%	69 000	12,2%	–	–	6 000	1,1%	33 000	5,8%	1 000	0,1%	13000	0,2%
Разом		75 000	6 407 000	4 747 000	74,1%	804000	12,6%	678 000	10,5%	92 000	1,5%	33 000	0,6%	32 000	0,5%	13000	0,2%

Мінімальна територія української Холмщини, на його думку, становила кругло 10 000 кв. км. Її населення налічувало 800 000 осіб, з них 60% було українців, 20% поляків, 4% німців, 15% жи дів і 1% москалів16.

Територія українського Підляшшя, яка охоплювала Берестей ський і Бобринський повіти цілком, східну половину Більського й південну Пружанського повітів, сягала 14 000 кв. км. Населення становило 700 000 осіб, з них 500 000 (71,4%) українців, 45 000 (6,4%) москалів, 25 000 (3,6%) поляків, 115 тисяч (16,4%) жи дів, 15 000 (3,1%) білорусинів17.

99

І. Гошуляк

Щодо Полісся, то автор окреслив і максимальну, і мінімальну українську територію. Перша проходила північними межами Пін ського, Мозирського, Річицького і Гомельського повітів. Друга охоплювала увесь Пінський і південну (на правому березі річки Прип’яті) половину Мозирського повіту. Статистичний образ те риторії українського Полісся (при тому, що усе корінне населен ня зачислялося до українців) був таким:

	а) максимальна територія		б) мінімальна територія
Простір	46 000	кв. км.	20 000	кв. км.
Населення 1914 р.	1 307 000		470 000
Українців	1 017 000 — 78,3%		356 000 — 75,8%
Москалів	57 000	— 4,4%	13 000	— 2,8%
Поляків	22 000	— 1,7%	12 000	— 2,4%
Жидів	205 000 — 15,8%		87 000	— 18,3%18

Українська територія Бессарабії охоплювала повіти Хотинсь кий і Акерманський цілком, східну половину Ізмаїльського, пів денну окраїну Сорокського і частину Бендерського повітів. На ос нові офіційної російської статистики вона була такою:

Простір	17 000	кв. км.
Населення	1 020 000
Українців	427 000 — 41,8%
Москалів	112 000 — 10,9%
Румунів	193 000 — 18,9%
Болгар	102 000 — 10,0%
Жидів	94 000	— 9,2%
Німців	62 000	— 6,1%
Турко татар	27 000	— 2,6%
Інших	3 000 — 0,3%

При цьому дослідник вважав, що відсоткову кількість ук раїнців в українській частині Бессарабії треба збільшити до 58%, кількість росіян зменшити до 3%, румунів — до 9%19.

До Слобідської України Рудницький зачисляв етнографічні українські землі Курської і Воронезької губерній Росії. Зокрема, перші з них охоплювали увесь Путивльський повіт, південні поло вини Рильського і Суджанського повітів, південно західний кут

100