goshulyak_70

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

кого повіту. Заслухавши доповідь про організацію крайового орга ну в Україні лише з п’яти губерній, він зробив заяву Центральній Раді і Тимчасовому уряду, в якій наголошувалося, що поділення України є контрреволюційним шляхом, що з’їзд протестує і дома гається, щоб українська частина Слобожанщини була прилучена до автономної України29. Дещо згодом, 26 серпня, в Острогожську спільно з делегатами Валуйківського повіту пройшов національ ний з’їзд, який ухвалив тотожне рішення30.

Вовчанський селянський з’їзд, що працював 8 вересня, з приво ду приєднання до автономної України одноголосно ухвалив наступ ну постанову. «Повідомити Временне Правительство, що поділ Ук раїни, зроблений під натиском недемократичних сил, свідчить про недовір’я до 35 мільйонного народу, який послав на війну 4 мільйо ни найкращих синів боронити волю України і Росії. Сей поділ є ве ликою кривдою і насильством, ганебним знущанням з народу ук раїнського, небезпечним для діла революції, бо не дає можливості організувати всі демократичні сили цілої України»31. З’їзд вимагав негайного оголошення Росії демократичною федеративною респуб лікою, щоб до автономної України належали всі 8 її губерній, а Ге неральний Секретаріат був затверджений у складі 14 секретарів.

Виявляючи волю місцевих робітників і солдат, Харківська рада робітничих і солдатських депутатів 12 вересня визнала Централь ну Раду вищою крайовою організацією етнографічної України. В ухваленій резолюції містився протест проти поділу України на дві частини і вимагалося, щоб вся Слобожанщина, тобто Харківсь ка, Курська і частина Воронезької губерній були негайно приєд нані до автономної України. За це проголосував 81 депутат, 2 — проти, 56 — утрималося32.

Велику увагу громадськості привернув тоді 1 й з’їзд Слобідської України (Харківщини та українських частин Курщини, Воро нежчини і Донщини), який відбувався в Харкові 24–25 вересня 1917 р. На ньому були представники селян, робітників, військо вослужбовців, волосних земств, залізничників, кооперативів, «Просвіт», партійних та інших організацій — всього 529 чоловік з вирішальним голосом. Водночас в Харкові працював з’їзд рад селянських депутатів Слобожанщини. Деякі найважливіші питан ня, в тому числі про поділ України та сучасний момент, їх деле гати обговорювали на спільних засіданнях.

У спільно ухваленому делегатами названих двох з’їздів рішенні, зокрема, зазначалося:

181

І. Гошуляк

«1) Обговоривши справу про поділ України і гальмування Ро сійським Урядом самоозначення українського народу та заслу хавши повідомлення про боротьбу, яку веде фінляндський народ за свою волю, з’їзд ухвалив щиро вітати фінляндський народ і по бажати йому успіхів в його героїчній боротьбі;

...6) На всій Україні в етнографічних межах єдиною вищою владою являється Українська Центральна Рада і відповідальний перед нею Генеральний Секретаріат.

7)Слобідська Україна (губ. Харківська та українські частини Воронежчини та Курщини) з свого часу повинна бути приєдна ною до Автономної України і як всі українські губернії вона може підкорятися Тимчасовому правительству тільки через Генераль ний Секретаріат.

8)Все військо, набране в українських губерніях, повинно ос таватись на своїй рідній землі Україні»33.

Про свою солідарність з рішеннями з’їзду Слобідської України заявили згодом ряд місцевих державних, партійних і громадських організацій. Так, Українська військова рада Харківського гар нізону постановила приєднатися до всіх його постанов і рішуче про водити їх у життя.

Воїнів українців дуже турбувала проблема єдності рідних зе мель. Військова рада 24 го запасного піхотного полку, українські гуртки 5 го понтонного батальйону, виконавчий комітет Харківсь кого військового госпіталю, Українська військова громада 761 го кінного транспорту надіслали свої резолюції аналогічного змісту: «Ми, солдати і офіцери українці, родом з Катеринославщини, Херсонщини, Харківщини і Таврії, гаряче протестуємо проти «Інст рукції», по якій наші губернії не входять в етнографічні границі України. Ми вимагаємо включення наших земель в склад авто номної України»34.

Активними прихильниками соборності України виявляли се бе місцеві «Просвіти». Наприклад, у листі до Центральної Ради

зм. Суми зазначалося: «Загальні збори Сумського товариства «Про світа», протестуючи проти відокремлення Харківщини від Авто номної України, сподіваються, що Центральна Рада, як оборонець народних прав, вживе всіх заходів для об’єднання вилучених частин української території в єдину Автономну Україну»35.

Протестно об’єднавчий рух охопив також Херсонщину. Херсонська повітова рада селянських депутатів, обговоривши

14 вересня 1917 р. справу поділу України, одноголосно ухвалила:

182

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

«Враховуючи, що повітове Херсонське земське зібрання 25 червня постановило домагатися приєднання Херсонщини до автономної України, що на краєвому губернському з’їзді 25 квітня і на пові товому з’їзді 23 червня селянство Херсонщини вирішило домага тися визнання автономії України і Центральної Ради, до складу якої ввійшли також його представники, що серед загальної кіль кості населення повіту українці складають понад 75%, Рада поста новила: 1) Протестувати проти поділу України на части;

2)Вимагати негайного приєднання Херсонщини до тих губер ній України, на котрих порядкує Центральна Рада та Генераль ний Секретаріат;

3)Вимагати, щоб Секретаріат було затверджено в повному його складі, а саме: 14 секретарів з правами наданими йому Централь ною Радою;

4)Центральну Раду і Генеральний Секретаріат «Совет» визнає верховним революційним органом цілої України»36.

Херсонський повітовий селянський з’їзд, який працював 21–22 вересня 1917 р., заслухавши в перший же день доповідь про Центральну Раду та Генеральний Секретаріат, ухвалив: «1) Визнати Українську Центральну Раду і її Генеральний Секре таріат верховним революційним органом всієї України. 2) Вимага ти затвердження Секретаріату в повному його складі (14 секретарів)

зправами, наданими Центральною Радою. 3) Протестувати про ти поділу України і вимагати приєднання Херсонщини, як не одділимої частини України, до тієї землі, на яку поширюється влада Української Центральної Ради та її Генерального Секрета ріату»37.

На сільському сході в Гуляй Полі, що проходив у середині жовтня під головуванням Н.Махна, одним з головних було дома гання «негайного приєднання Катеринославщини, Харківщини..., всіх земель українських до автономної України». Гуляйпільські селяни оголосили своїм найвищим органом влади в Україні Цент ральну Раду та її Генеральний Секретаріат38.

Не відставали від селян також робітники Херсонщини, насам перед залізничники.

Ще 3 серпня робітники, службовці, майстри станції Роздільна, заслухавши на загальних зборах доповідь члена організаційної залізничної української комісії Сніжко про Центральну Раду, ви знали її своїм краєвим органом влади. Наступного дня таке саме рішення прийняли трудівники станції Одеса товарна, 6 серпня —

183

І. Гошуляк

станції Голта. Останні, крім того, зобов’язалися домагатися від Тимчасового уряду поширення автономного ладу і на Херсонщи ну39. Подібне рішення ухвалили згодом і працівники станції Знам’янка40.

Робітники Херсонського заводу Гуревича на своїх зборах,

вяких, окрім українців, взяли участь росіяни, євреї і поляки, в од ноголосно схваленій резолюції висловили рішучий протест проти поділу України на частини і вимагали якнайшвидшого приєднан ня Херсонщини до тієї землі, якою порядкує Центральна Рада та Генеральний Секретаріат41.

Не залишилась осторонь цього протестного руху також Тав рійська губернія, північні повіти якої були заселені переважно українцями.

27–28 серпня в Мелітополі відбулася нарада місцевих укра їнських організацій, у тому числі представників війська і флоту,

вякій взяли участь посланці 20 організацій, а також волостей Бер дянського повіту. Учасники наради ухвалили рішуче протестувати проти поділу України, вимагали включити Таврію до її складу і закликали Центральну Раду скликати Українські установчі збо ри в межах етнографічної України42. При цьому особливо наголо шувалося, що збори ці мають бути незалежними і повноправни ми, до того ж скликаними раніше, ніж російські.

Не припинявся рух за об’єднання з Україною і в північних пові тах Чернігівської губернії. Д.Дорошенко, який був тоді губернсь ким комісаром Чернігівщини, у своїх спогадах згадував: «Пів нічні чернігівці ніяк не хотіли відлучатись від решти України. Коли Тимчасове правительство задумало відрізати чотири повіти від території автономної України, з усіх кутків посипались про тести, делегації, телеграми проти того відлучення»43.

Активно виступали за цілість української землі і народу воїни українці, які перебували на фронті та в тилових гарнізонах.

Урезолюції 1 го українського військового з’їзду Західного фрон ту з цього приводу відзначалося: «1) Рішуче протестувати проти несправедливого, виконаного за вказівкою кадетів, розділу тери торії України. ...3) З метою запобігання небажаним наслідкам для інтересів Українського народу, з’їзд вимагає, щоб Центральна Рада і Генеральний Секретаріат якомога швидше поширив свою діяльність на всю територію України. 4) На майбутній Мирній конференції представники Української нації повинні добиватися, щоб всім землям України, які тепер розділені політичними кор

184

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

донами, була надана повна можливість з’єднатися в одне тіло Ук раїнської Республіки»44.

З’їзд вояків українців 8 ї армії, що відбувся в Могилеві По дільському, на який прибуло 350 представників з фронту, постано вив домагатися від Тимчасового уряду «негайного видання акта про прилучення до автономної України губерній: Харківщини, Катеринославщини і Таврії та повітів з українським населенням Курщини, Воронежчини, Бессарабії, а також Холмщини згідно з волею народу, виявленою на з’їздах цих губерній і повітів»45.

Обговоривши на загальних зборах 8 серпня 1917 р. урядову «Інструкцію», воїни українці Чорноморського флоту і гарнізону, а також робітники і громадяни м. Севастополя, наряду з іншими, ухвалили й таку вимогу: «Вважаючи вилучення зі складу автоном ної України губерній: Катеринославської (орлиного гнізда Запо рожців), Харківської, Херсонської і материкової частини Таврій ської, підряд населених українцями, безпідставним і навмисним відокремленням однієї частини України від другої, збори вимага ють прилучення перелічених губерній до складу автономної Ук раїни»46.

Воїни українці нестроєвої роти штабу 8 ї армії на загальних зборах 18 вересня вирішили вітати Центральну Раду і Генераль ний Секретаріат як своїх великих представників і оборонців волі України. Крім того, домагатися через них від Тимчасового уря ду: «1) Негайного затвердження всіх 14 Генеральних секретарів на Україні. 2) Протестуючи з великим жалем і обуренням проти поділу України, домагатись злучення всієї України в один авто номний край»47.

У резолюції Української полкової ради 22 ї окремої телеграф ної роти, ухваленій на засіданні 23 вересня, наряду з рішучим про тестом проти поділу України містилося домагання, щоб «обов’язко во Харківщина, Катеринославщина, Таврія, Херсонщина і частини Курської та Воронезької губерній негайно були приєднані до землі, якою порядкує Центральна Рада та її Генеральний Секретаріат»48.

Волю українських військовиків яскраво виразив український корпусний з’їзд (32 го корпусу), що проходив у Бродах з 29 верес ня по 1 жовтня 1917 року. 77 його делегатів представляли 33 тисячі організованих бійців і командирів. Визнавши Центральну Раду й Генеральний Секретаріат верховним революційним органом цілої автономної України, з’їзд висловив протест проти штучного поділу України і зажадав негайного приєднання до неї губерній Катери

185

І. Гошуляк

нославської, Харківської, Херсонської, частин Кубанської, Тав рійської, Воронезької, Бессарабської та Курської. Крім того, він закликав Генеральний Секретаріат потурбуватися про найшвид ше скликання Українських Установчих зборів і пообіцяв йому повну підтримку49.

Закономірно, що об’єднавчий рух на місцях акумулювався

впозиціях різних всеукраїнських об’єднань. Прагнення до собор ності українських земель чітко висловили тоді Всеукраїнська рада селянських депутатів, всеукраїнські з’їзди залізничників, шосей ників і водників, трудівників лісового господарства, «Просвіт» та інші.

Всеукраїнська рада селянських депутатів (разом з представни ками селянських спілок) на своїй сесії, що проходила 2–5 вересня

вКиєві, обговоривши питання про сучасний політичний момент і про контрреволюційний виступ буржуазії на чолі з Л.Корніловим, постановила вимагати від Тимчасового уряду, щоб він затвердив усіх запропонованих Центральною Радою генеральних секретарів і поширив владу Генерального Секретаріату на всю Україну, тобто Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину, Таврію, а також ті частини суміжних губерній, які за етнографічними ознаками були українськими50.

Другий Всеукраїнський з’їзд залізничників (працював з 27 серп ня по 1 вересня в Києві), до якого для спільного обговорення най важливіших питань приєдналися делегати з’їзду водних і шосейних шляхів, вирішив, зокрема, всіма силами домагатися приєднання до автономної України навмисне відокремлених російським уря дом українських територій51.

Усередині вересня в Києві відбувся другий Всеукраїнський лісовий з’їзд. Його делегати, підкресливши, що відокремлення від території України губерній, населених українцями, перешкоджає налагодженню лісової справи в Україні, просили Центральну Ра ду вжити всіх заходів для найскорішого об’єднання всієї України

вїї етнографічних межах52.

Ще раніше рішучий протест проти шматування України й від ділення від неї земель, які завжди були українськими, заявив Все український поштово телеграфний з’їзд53.

У постанові Всеукраїнського педагогічно професійного з’їзду (10–12 серпня в Києві) зазначалося: «Справа нормальної організації і природного удосконалення шкільної освіти на Україні вимагає міцного і негайного сполучення всієї України в єдину державу —

186

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

частину федеральної республіки. Розрив України, хоч і тимчасовий, утворений російським центральним урядом, шкідливо відіб’єть ся на справі розвитку просвіти українського народу. Приймаючи це до уваги, Всеукраїнський учительський з’їзд протестує проти антидемократичного поділення України і закликає всіх учителів до роботи по об’єднанню України, а також просить Центральну Раду скликати Всеукраїнський Земський і Городський з’їзд для злучення земель українських і утворення єдиної Шкільної орга нізації на Україні»54.

Як уже згадувалося, значну роль у пропаганді й роз’ясненні ідей державності та соборності серед широких українських мас відігра вали «Просвіти». Підсумки і завдання їх діяльності розглянув 1 й Всеукраїнський з’їзд «Просвіт» (22–23 вересня в Києві). Врахо вуючи заяви делегатів Катеринославщини, Херсонщини, Таврії, він ухвалив «рішуче протестувати проти відділення цих губерній від автономної України і домагатися об’єднання всіх українських земель»55. Важливим було також рішення з’їзду про те, що това риства «Просвіти» могли створюватися незалежно від існуючих адміністративних кордонів, що давало можливість охоплювати їхнім впливом і тих українців, які проживали в суміжних губер ніях та повітах56.

Варто зазначити, що широку кампанію протесту викликала «Інструкція» також серед численних українських громад поза межами України. Наприклад, у резолюції Української громади м. Батум з цього приводу говорилося: «Гостро протестуємо проти виключення з автономної України історично їй належачих і кров’ю українською нерозривно спаяних губерній Харківської, Катери нославської, Херсонської, Таврійської і тих повітів, які сумежать з Україною і мають більшість мешканців українців»57.

Доречно при цьому нагадати, що все це відбувалося в умовах розв’язаної антиукраїнськими силами як в Україні, так і всій Росії шаленої кампанії, спрямованої на послаблення і придушення на ціонально визвольної боротьби українського народу, на дискре дитацію Центральної Ради, вождів Української революції. Тому не випадково в деяких, насамперед віддалених від Києва регіонах, нерідко чинився відвертий спротив об’єднавчому руху українців. Так, наприклад, міська дума Новгород Сіверська Чернігівської губернії (до речі, включеного згідно з «Інструкцією» до складу автономної України) ухвалила навіть резолюцію, в якій у катего ричній формі заперечувала належність як міста, так і повіту до

187

І. Гошуляк

України58. Вона зажадала проведення всенародного опитування з цього питання або принаймні відповідних рішень органів місце вого самоврядування.

І все ж не тільки національно свідомі українці, палкі прихиль ники Центральної Ради і Генерального Секретаріату виступали тоді за державність і соборність України. Економічні, а пізніше й політичні інтереси щораз більше штовхали на цей шлях також недостатньо свідомі в національно політичному відношенні укра їнські верстви. «Коли Центральна Рада, — згадував у своїх спо гадах Є.Чикаленко, — добилася від уряду Керенського автономії для п’яти центральних українських губерень, то заможні селяни і панки висловлювали свій жаль, що й нашу Херсонщину не при єднано до України. Вони певні були, що близький Київ швидше дасть лад і скорше заведе у нас спокій, ніж далекий Петроград. Один з них, заможний панок Іван Розміриця (розстріляний в 1920 р.), почав їздити власними кіньми по повіту та агітувати за те, щоб наше земство постановило приєднатися до України. А ба гатий землевласник Родзенко, сусіда мій по київському будинку, по світогляду російський чорносотенець, що крім «Кієвлянина» не читав жодної газети і знайомства зо мною, як видавцем «мазе пинської» «Ради», не вів, після більшовицького перевороту в Пет рограді зайшов до мене і почав переконувати, на моє диво, що треба ширити думку про відокремлення України від Росії і приєднан ня її на федеративних основах до Австрії. — Тоді, казав він, — ми придбаємо Галичину й Буковину і з’єднаємось з Європою, бо інак ше загинемо від азіатсько московських більшовиків, які посунуть на нас, соціалізують землі, будинки, капітал та ін., як це вони роблять у себе»59.

Таким чином, усе вищезазначене переконливо свідчить, що протестний рух проти урядової «Інструкції» мав дійсно масовий характер і охоплював, по суті, всі українські землі, які входили до складу Росії. Він органічно поєднувався й зливався з боротьбою всіх українських патріотів за соборність рідної землі і народу.

188

Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки)

3.Проголошення Української Народної Республіки

ірозширення територіальних меж автономії

Повалення більшовиками в ніч з 25 на 26 жовтня 1917 р. Тимча сового уряду, змінивши корінним чином політичну ситуацію в Ро сії, справило значний вплив на хід подій в Україні. З падінням центрального уряду утворилися сприятливі умови для реального запровадження і зміцнення влади Центральної Ради та її Генераль ного Секретаріату, розширення територіальних меж автономної України, чого протягом кількох попередніх місяців безуспішно добивалися всі українські патріоти.

Відразу ж після одержання перших повідомлень з Петрограда, вночі 25 жовтня відбулося закрите засідання Комітету Українсь кої Центральної Ради за участю представників усіх київських ре волюційно демократичних організацій. На ньому було ухвалено таке рішення: «Центральна Рада одноголосно постановила утво рити революційний Комітет для охорони революції на Україні. На всій території України Комітет має розпоряджатися всіма си лами революційної демократії і йому підчиняються в порядку охорони революції всі органи влади означеної території. Комітет є відповідальний перед Українською Центральною Радою та не гайно приступає до діяльності»1 Однак ніякого визначення тери торії діяльності цього Комітету в названому документі не було.

З’явилося воно через два дні у відозві крайового Комітету для охорони революції в Україні від 27 жовтня 1917 року. В ній, зок рема, підкреслювалося, що влада Комітету поширюється «на всю Україну, на всі дев’ять губерній: Київську, Подільську, Волинську, Полтавську, Чернігівську, Харківську, Херсонську, Катеринос лавську й Таврійську»2. Таким чином, уперше з усіх виданих на той момент актів державних органів України конкретно визначили ся її територіальні межі.

Дальший хід революційних подій, загострення внаслідок біль шовицького перевороту і діяльності більшовицьких властей обс тановки в країні загалом вимагали від українських керівників більш рішучих і радикальних кроків, спрямованих на розбудову автономної України.

Значну роль у боротьбі за відновлення державності українсь кого народу, соборність українських земель, активізацію діяль ності Центральної Ради в цих напрямах відіграв тоді ІІІ Всеукра їнський військовий з’їзд, який працював у Києві з 20 жовтня по

189

І. Гошуляк

1 листопада 1917 року. Керуючись принципом права націй на са мовизначення, він ухвалив вимагати «від свого найвищого рево люційного органу Центральної Ради — негайного оголошення Української Демократичної Республіки в етнографічних межах України»3. Для боротьби з анархією, яка загрожувала величезними бідами Україні, з’їзд зажадав від Центральної Ради та Генерально го Секретаріату, щоб вони, опираючись на революційне українське військо, взяли всю повноту влади на всій території України в свої руки.

У спеціальній резолюції «Проти поділу України» делегати з’їзду чітко продемонстрували свої соборницькі домагання. «Ви ходячи з принципу самовизначення націй, 3 й всеукраїнський військовий з’їзд зазначає, що поділ України являється крайнім проявом грубих імперіалістичних намірів тимчасового уряду і частини російської демократії, яка з’єдналась з буржуазією; з’їзд вимагає от Центральної Ради та Генерального Секретаріату рішучих заходів для з’єднання під своєю владою усеї української землі в її етнографічних межах»4.

Про популярність соборницьких настроїв серед українських військовиків яскраво свідчить також їхня реакція на виступ предс тавника Холмщини. Голова Холмської виконавчої ради звернувся до делегатів з’їзду з такими словами: «Краса і гордість українсь кого народу! Ви знаєте, що Холмщину віддано Польщі (Голоси: ганьба! Сором! Силою візьмемо назад!). Дійсно, Временне Прави тельство ганебно поставилось до Холмського краю. В цю хвилю там іде ліквідація «русских» державних інституцій, які загрожували знищити всі українські просвітні установи. Та на місці їх творяться нові, не менш шкідливі. Делікатна польська ручка може більше зробити шкоди в справі приниження українського руху, ніж груба російська ручища. Кличу вас не забувати рідної Вам Холмщини! Захистіть її від колонізації! (Оплески і вигуки з місць: Не забу демо!)»5.

ІІІВсеукраїнський військовий з’їзд ухвалив окрему резолюцію

зприводу українізації Чорноморського флоту, в якій наголошу валося: «Через те, що Чорноморський флот в своєму складі має 80 відсотків українців і находиться на територіальних водах Ук раїни, з’їзд постановив, щоб Генеральна Морська Рада приступила негайно до українізації Чорноморського флоту»...6. З цією метою пропонувалося поповнювати флот лише українцями, а також щоб ті українці, які служили на Балтійському флоті, були переведені

190