4.3. Індустріалізація сільського господарства

Істотною ознакою сільського господарства в економічно розвинених країнах був перехід до машинного виробницт- ва стандартизованої продукції землеробства, широке впро- вадження досягнень науково-технічного прогресу. Сільське господарство перетворилося на індустріальну галузь.

У 50—60-х роках сільськогосподарське виробництво

260

зростало повільніше, ніж інші галузі, середньорічні темпи становили 2,6 %. Обсяг виробництва в загальному в усіх економічно розвинених країнах збільшився на 65 %.

Зменшилася кількість населення, зайнятого в сільсько- му господарстві. До другої світової війни його загальний середній рівень становив близько 34 %. Після війни цей показник знизився до 27 %, у 1968 p. — до 20 %. У США, Великобританії зайнятість населення у сільському госпо- дарстві зменшилась в 2, у ФРН, Франції, Японії — в 3 рази.

Протягом 60-х років площа сільськогосподарської землі в США збільшилася в 2 рази, у Великобританії, ФРН змен- шилася відповідно в 1,4 і 1,7 раза, у Франції стабілізувалася.

Посилилася концентрація виробництва. Кількість ферм лише у 60-х роках зменшилася у США на 27 %, Велико- британії — 22, ФРН — 39, Франції — 17 %. Поступово вони перетворювалися на сучасні підприємства. Однак зберіга- лися і сімейні ферми.

Протягом 50—60-х років у розвинених країнах осно- вою сільського господарства були фермерські господарства, які реалізовували продукцію на ринку.

Найбільшої концентрації виробництва досягли США. Підприємства з обсягом продукції понад 100 тис. дол. на рік і активами в 1 млн дол. наприкінці 60-х років становили 4,1 % загальної кількості підприємств і виробляли 47,4 % товарної продукції. В основному вони спеціалізувалися на вирощуванні овочів і м'ясному тваринництві. Однак типо- вою була ферма з обсягом товарної продукції не менше ніж 20 тис. дол. на рік.

В американському сільському господарстві поширила- ся оренда землі. Кількість фермерів — повних власників землі становила 62 %, на їхню частку припадало 35,3 % сільськогосподарських угідь. Переважно землю орендува- ли господарства з обсягом річної товарної продукції понад 40тис. дол.

Великими власниками землі в США були монополії, дер- кава. За переписом 1954 p. банкам, страховим компаніям,

261

монополіям належало 40 % фермерських земель. Майже 1/4 землі контролювалася за допомогою іпотечного креди- ту. У державній власності перебувало 364 млн га землі, або 40 % загальної земельної площі країни.

У сільськогосподарському виробництві США з'явилися акціонерні підприємства, їх було менше ніж 1 % загальної кількості ферм. Вони зосередили 7 % угідь і виробляли 8 % товарної продукції.

У ФРН у 1947—1949 pp. окупаційна влада провела аг- рарну реформу. За законом про земельну власність було перерозподілено 178,5 тис. га землі, або 1,3 % сільськогос- подарських площ.

Земельна реформа в Японії 1947—1949 pp. передбачала примусовий викуп державою землі, що здавалася в оренду, а також більше ніж 1 га. Продаж здійснювався під нагля- дом земельних комітетів. Плата за землю регламентувала- ся і виплачувалася державними облігаціями. Потім землю перепродували селянам за низькими цінами. До 1949 p. було продано 1,63 млн га землі. В оренді залишилося 13 % землі. Виникло понад 400 тис. селянських господарств. Частка селянської власності на землю збільшилася з 31 % в 1941 p. до 70 % в 1955 p. Для реалізації реформи в 1952 p. було прийнято закон про сільськогосподарські угіддя, який встановлював контроль за ринком землі.

У сільському господарстві Японії головною галуззю за часткою у валовому продукті було рослинництво. За вартіс- тю продукції (60—70 %) провідна роль належала тварин- ництву, що розширилося на основі м'ясного і молочного скотарства, птахівництва. Рослинництво значною мірою стало кормовою базою тваринництва, пристосовувалося до його потреб. Почали більше вирощувати овочевих та техніч- них культур. Зросла врожайність зернових.

В економічно розвинених країнах ефективність сільського господарства досягалась за рахунок інтенсифікації. Викорис- товувалися досягнення науково-технічного прогресу. Розвива- лися механізація, електрифікація, хімізація виробництва.

262

У США ще на зламі 40—50-х років було впроваджено повну механізацію обробітку грунту. Наприкінці 60-х років повністю було механізовано збирання зернових, картоплі, коренеплодів, збирання кормових культур на силос і зелену масу, на 90 % — збирання бавовни, на ЗО—50 % — овочів і фруктів. Зменшилась кількість техніки, що застосовува- лась у сільськогосподарському виробництві, але при цьому зросли її потужність та універсальність. У Великобританії, Японії широко застосовувалися монокультиватори (мала механізація).

Широко впроваджувалася хімізація. За кількістю доб- рив на 1 га оброблюваної землі першість належала Японії (386 кг), далі — ФРН (212), Франція (167), Великобританія (92), США (32). Особливо швидко зростало застосування азотних добрив (43 %), збільшувалося використання отру- тохімікатів. У США 70 % збільшення врожайності у рос- линництві забезпечувало використання хімічних добрив.

Особливістю сільськогосподарського виробництва США був високий рівень електрифікації. В 1966 p. він становив 98,3 %. Використання електроенергії дало змогу механізу- вати трудомісткі роботи у тваринництві, створити автома- тичні системи та лінії, зокрема з програмним керуванням. Впроваджувалися механізація і автоматизація вантажно- розвантажувальних робіт, різних процесів у тваринництві. Для розвитку сільськогосподарського виробництва велике значення мала мережа комунікацій. У США основним за- собом перевезення був автомобільний транспорт. Залізни- цями перевозили зерно на великі відстані. Було телефоні- Цзовано більшість фермерських господарств.

Постійно зростали інвестиції в сільське господарство. Відбувалося становлення структури аграрного капіталу. Однак у структурі капіталовкладень національних госпо- дарств частка сільського господарства зменшилася і ста- вовила в 1968 р у США — 1,6 %, ФРН — 4,3, Франції — 3,8, Великобританії — 1,4, Японії — 6,9 %. Зросло зна- чення зовнішніх джерел фінансування, хоча норма нагро-

263

мадження становила близько ЗО % фермерського доходу. Так, у США обсяг основних виробничих фондів сільсько- господарських підприємств збільшився у 1950—1975 pp. з 34,7 до 119 млрд дол. Для великих господарств співвід- ношення позикових коштів до власних досягло 35—37 % загальної величини активів. За допомогою позики вони майже повністю фінансували поточні витрати. За іпотечною позикою фермери платили у вигляді процентів до 3 млрд дол. У 1970 p. фермери заборгували кредитним устано- вам 57 млрд дол.

Використання інтенсивних методів господарювання за- безпечило зростання продуктивності праці сільськогоспо- дарських підприємств. У США в 1966 p. на одну людино- годину праці вироблялося в рослинництві в 4,4, тварин- ництві — в 3,4 раза більше продукції, ніж в 1939 p. Один фермер міг прогодувати 43 чол. Вимоги до його кваліфі- кації, освіти були вищі, ніж у промисловості.

В усіх економічно розвинених країнах сформувалися агропромислові комплекси (АПК), що складалися з власне сільськогосподарського виробництва, а також галузей, що виробляли і постачали промислову продукцію, та зайнятих транспортуванням, переробкою та реалізацією сільськогос- подарської продукції. За допомогою так званої вертикаль- ної інтеграції фінансовий капітал поєднував всі стадії ви- робничого процесу у секторах АПК. Так, найбільшій світовій корпорації "Каліфорніа лендс інкорпорейтед" належали 600 тис. акрів землі, спеціалізовані господарства з вироб- ництва сільськогосподарської продукції, переробки овочів, фруктів, консервні заводи, торгова мережа.

У 60-х роках у США склався певний тип сільськогоспо- дарського маркетингу. Промислові компанії створили ме- режу баз і збутових центрів (дилерів). До їхніх обов'язків належали реалізація сільськогосподарської техніки, її об- слуговування, постачання хімікатів. Вони активно втруча- лися в усі стадії виробництва, надавали кредити.

Набула поширення кооперація для об'єднання економіч-

264

них ресурсів, особливо в молочному тваринництві, овочів- ництві, садівництві. У США на її частку припадало майже 40 % збуту товарної продукції.

Сільськогосподарське виробництво розвивалося в умо- вах посиленого державного регулювання, головним завдан- ням якого була стабілізація ринку сільськогосподарських товарів, цін і доходів фермерів.

Державні асигнування надавалися на захист грунтів від ерозії, на іригаційні роботи, поліпшення земельного, лісово- го фонду. Науково-дослідну роботу проводили, як правило, урядові установи.

У США функції регулювання виконували міністерство сільського господарства, державна товарно-кредитна кор- порація (ТКК), адміністрація земельного фонду. У 1953— 1964 pp. уряд реалізував 25—47 % валового збору пше- ниці, 9—16 % кукурудзи, 4—32 % ячменю, 15—62 % бавов- ни, 9—48 % тютюну. У 1962 p. фермерам, які скоротили посіви зернових на 20 %, надавалося право здавати продук- цію під заставу ТКК за гарантованими цінами, на 13—27 % вищими, ніж ринкові. За незібраний урожай фермери отри- мували компенсацію у розмірі 45—50 % його вартості. Цим скористалися переважно великі ферми, що отримали 93 % державних виплат. Американські фермери мали гаранто- вані стабільні доходи.

Важливим підсумком розвитку сільського господарства в економічно розвинених країнах стало зростання його еко- номічного потенціалу. Вони досягли високого рівня само- забезпеченості продуктами харчування, за винятком про- дукції тропічного землеробства. За масштабами сільсько- господарського виробництва, використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів першість серед цих країн утримували США, які виробляли найбільше в світі пше- ниці, кукурудзи, тютюну, бавовни, картоплі, цукрового буря- ку,мали найчисельніше поголів'я великої рогатої худоби, свиней. Сільське господарство набуло експортної орієнтації на світові ринки сировини і продуктів. Другим після США

265

експортером сільськогосподарської продукції стала Фран- ція. Вона була єдиною країною в Західній Європі, яка виво- зила зернові, молочні продукти, вино.

Розвиток сільськогосподарського виробництва п'яти най- розвиненіших країн світу ілюструють такі статистичні дані:

Важливим чинником розвитку сільськогосподарського виробництва в 60-х роках стала єдина сільськогосподарська політика країн — учасниць Європейського Співтовариства, її метою було піднесення життєвого рівня працівників сільсько- господарських підприємств, встановлення однакових цін на сільськогосподарську продукцію, регулювання ринків голов- них сільськогосподарських товарів. У 1968 p. було ліквідо-

266

вано мито на продукцію країн — членів Співтовариства.

Розвиваючись на індустріальній основі, у 70—80-х роках сільськогосподарське виробництво провідних країн світу всту- пило в новий етап розвитку. Глибокі якісні зміни тривали в аграрному секторі економіки США. Його підприємства відзна- чалися високою продуктивністю. Найпоширенішою формою їх були сімейні, партнерські й так звані інші господарства. Сімейні працювали на власному капіталі та кредитах комер- ційних банків. Таких господарств в країні було більшість, їм належало 70 % землі. Вони виробляли 60 % сільськогос- подарської продукції. Партнерська ферма — це об'єднання членів однієї родини різних поколінь. Партнерство дає змогу поєднати капітали, земельні ділянки, матеріальні та трудові ресурси. Це забезпечує зростання продуктивності сільсько- господарського виробництва. Володіючи 16 % землі, вони виробляють понад 16 % продукції галузі. До "інших" фірм належать сільськогосподарські кооперації та кооперативи. Перших у США близько 60 тис. Займаючи 14 % землі, вони забезпечують 24 % товарної продукції США. Важлива роль належить кооперативам, їх у країні майже 55 тис., а чи- сельність пайовиків — 4,5 мдн чол. Кооперативи реалізують готову продукцію, забезпечують сільськогосподарських вироб- ників технікою, фінансовими послугами.

У США 3 % населення, зайнятого в сільськогосподар- ському виробництві, повністю забезпечує продовольством населення країни. Продукція цієї галузі експортується та- кож за кордон. Цього було досягнуто завдяки інтенсивній професійній підготовці виробників, широкому застосуван- ню різноманітної, високоякісної техніки і зв'язку, всебічній державній допомозі фермерству.

У 70—80-х роках уряд Великобританії приділяв велику увагу розвитку національного сільськогосподарського вироб- ництва. Державні субсидії почали отримувати хлібороби, зок- рема за реалізацію виробництва високоякісної продукції. Уряд ввів постійні доплати фермерам за збільшення урожайності зернових і продуктивності тваринництва. Завершувалися

267

механізація, електрифікація, хімізація галузі. Держава вста- новила високі ціни на сільськогосподарську продукцію, стиму- люючи фермерське виробництво. За 10 років (1970—1980рр.) урожайність пшениці збільшилася в 2 рази. Однак і в цей період сільськогосподарському виробництву належала дру- горядна роль в економіці Великобританії. Тут вироблялося лише 6 % валового національного продукту. Галузь забезпе- чувала населення країни своєю продукцією на 75 %. Значну частину продовольства Великобританія імпортувала з євро- пейських країн.

Великі зміни відбулися у сільськогосподарському сек- торі Франції. Сільськогосподарське машинобудування пе- ретворилося на одну з найрозвиненіших галузей французь- кої економіки. Застосування добрив зросло вдвоє. Внаслі- док цього зросла продуктивність праці. Ці зрушення торк- нулися великих індустріальних ферм. Переважна частина невеликих селянських господарств практично не користу- валася ні тракторами, ні іншою великою сільськогосподар- ською технікою. Парцелярне господарство, хоча і повільно, однак відходило на задній план. Техніка застосовувалася не тільки в землеробстві, айв тваринництві. Отже, Фран- ція стала світовим експортером сільськогосподарської про- дукції. Вона є одним з найбільших постачальників молоч- них продуктів, вина, цукру.

У 70—80-х роках високим рівнем розвитку характеризу- валося сільське господарство Західної Німеччини. У ньому простежувалися такі тенденції, як концентрація, хімізація та комп'ютеризація виробництва. До мінімуму було знижено імпорт продукції цієї галузі. У 80-х роках воно майже пов- ністю забезпечувало населення країни продовольством. У цей період німецьке сільське господарство спіткала гостра кон- куренція на європейських ринках партнерів по Спільному ринку — аграріїв Франції, Італії, Великобританії. Вистояти у цій ситуації німецьким аграріям допомогли щедрі державні дотації та найвищий рівень механізації виробництва.

Японське сільське господарство в 70—80-х роках помітно

268

знизило темпи розвитку. Однією з причин цього є постійне скорочення оброблюваних земель в країні. Воно відбувається у зв'язку з використанням угідь під будівництво доріг, про- мислових об'єктів, житлових будинків, через стихійні лиха. Лише в 1960—1987 pp. орна площа скоротилася на 12 %. Зниження урожайності було зумовлено також надмірною хімізацією, застосуванням отрутохімікатів, агротехнічними порушеннями.

Недостатній рівень виробництва сільськогосподарської продукції в країні, а також підвищення життєвого рівня на- селення потребували імпорту продовольства. Особливо зрос- ла потреба в таких товарах, як кава, какао, банани, ананаси, прянощі. Головними постачальниками сільськогосподарської продукції в Японію є США і Австралія. Цей процес регулює уряд, який контролює внутрішній ринок виробництва продо- вольства, його імпорт і експорт. Система регулювання ринку стосується насамперед закупівлі основної культури Японії — рису. Перевиробництво його — одна з найскладніших про- блем, з якою зіткнувся уряд Японії. Держава встановила премії за скорочення посівів цієї культури. У 1968—1988 pp. пло- ща, на якій вирощували рис, зменшилася на 1170 тис. га. Відповідно збільшилися урожаї пшениці, кормових культур. Сьогодні, як і в минулому, більшість селян у Японії є дрібни- ми власниками, що пов'язано зі специфікою орних земель, які розташовані переважно на гірських схилах.

У цілому сільськогосподарське виробництво в Японії, як і в інших економічно розвинених країнах, набуло інтенсив- ного розвитку. Попри зменшення площі сільськогосподар- ських угідь та чисельності працюючих в цілій галузі, ви- робництво продуктів харчування зростало.

У соціалістичних країнах у другій половині 40-х років було проведено аграрні реформи, які передбачали конфіс- кацію землі у великих власників, монастирів і передавання її мало- і безземельним селянам (крім Польщі та Юго- славії). Частина землі перейшла у власність держави. На ній було організовано державні сільські господарства,

269

дослідні станції. Ліквідовувалися іпотечна та інша забор- гованість селянських господарств.

Протягом 50-х років відбувалося кооперування селян- ських господарств, 60-ті роки стали періодом інтенсифі- кації на основі механізації, хімізації, електрифікації. За цей час соціалістичні країни розвивали сільське господарство більш швидкими темпами, ніж економічно розвинені. Поміт- но підвищувався рівень споживання основних видів продо- вольства на душу населення. Однак за врожайністю культур соціалістичні країни значно відставали: зернові — 18 ц/га, кукурудза — 36, цукровий буряк — 50, картопля — 136 ц/га. Нижчою порівняно з розвиненими країнами була частка тваринництва в сільськогосподарському виробництві: від 35,3 % в Болгарії до 58,2 % в НДР. Комплексна механіза- ція охопила близько 50 % зернових господарств. У птахів- ництві, свинарстві відгодівля на комплексних фермах не перевищувала 25—ЗО %. Промисловість постачала не ком- плексні системи машин, а окремі їх види. Втрати продо- вольства становили ЗО—50 % у циклі виробництва в ціло- му. Практично не розвивалася інфраструктура.

В аграрно-сировинних країнах сільське господарство за- лишалося основною формою господарювання і зайнятості населення. У 50— 60-х роках частка його у ВНП зменшилася, однак наприкінці 60-х років у ньому працювало понад 60 % зайнятого населення. За статистикою 00Н, загальні темпи зростання аграрної продукції в країнах, що розвиваються, були вищі, ніж в економічно розвинених, і становили 3 % річних. Хоча продукція сільського господарства зросла в 2,2 раза, однак розрив між цими країнами збільшився. Обсяг вироб- ництва на душу населення в розвинених країнах перевищив відповідний показник для аграрно-сировинних країн. Для більшості з них використання досягнень науково-технічного прогресу для забезпечення населення продуктами харчуван- ня виявилось завданням, яке вони не змогли успішно розв'я- зати. Уряди збільшували інвестиції в сільське господарство, сприяли запровадженню високоврожайних, засухостійких

270

сортів зернових і технічних культур. Однак панування неве- ликих господарств, котрі не мали можливості придбати су- часну техніку, добрива, засоби захисту рослин, не давало змо- ги підняти врожайність. Агротехнічний рівень, кількість сільськогосподарської техніки зростали повільно.

У 70—80-х роках сільське господарство соціалістичних держав переживало затяжну кризу. У переважній їх час- тині панували колгоспи і радгоспи, не вистачало власного зерна. СРСР, Польща, Чехословаччина з року в рік імпорту- вали зерно. Багато сільськогосподарських робіт виконува- лися вручну. Інтенсифікація галузі затягувалася. Життє- вий рівень селян порівняно з Заходом залишався низьким.