4.4. Західноукраїнські землі в 20—30-х роках хХст.

Західноукраїнські землі анексували Польща, Румунія і Чехословаччина. Майже 7 млн українців, в основному ко- лишніх підданих Австро-Угорської імперії, було позбавле- но права на самовизначення. Найбільше українських зе- мель відійшло до Польщі. Становище західних українців залишалося невизначеним. У 1923 p. Рада послів Антанти у Версалі визнала суверенітет Польської держави над Східною Галичиною та Волинню.

На цій території було створено чотири воєводства: Львів- ське, Станіславське, Тернопільське і Волинське. Частина Українського Полісся разом з білоруськими землями утвори- ли Поліське воєводство. Північна Буковина разом з Хотин- ським повітом ввійшли до складу румунської провінції Буковина з центром у Чернівцях. На Закарпатті було ство- рено єдину адміністративно-територіальну одиницю Чехо- словаччини — Підкарпатська Русь з центром в Ужгороді. Площа окупованих західноукраїнських земель становила близько 150 тис. км, а населення, що проживало на них, в кінці 30-х років перевищувало 11 млн чол.

Іноземні поневолювачі встановили тут напівколоніальний режим. Частка Західного регіону України в промисловому потенціалі була у 2—3 рази меншою, ніж відповідно у загаль- ній території та кількості населення країн-окупантів. Понад 80 % населення регіону займалося сільським господарством.

Країни, до яких входили західноукраїнські землі, знач- но відставали в своєму економічному розвитку від розви- нених країн світу. Низька конкурентоспроможність госпо- дарства і обмеженість внутрішнього ринку негативно впли- вали на економічне становище регіону. Ситуація погіршу- валась ще й тим, що в цих країнах панівним в економіці був іноземний капітал. Так, 44,4 % виробництва у дерево- обробній промисловості і 88,5 % у нафтовій контролювали іноземні банки.

630

Західноукраїнські землі стали колонією, аграрно-сиро- винним придатком іноземних держав. Сприяючи розвит- ку промисловості в корінних польських районах, уряд свідо- мо гальмував промислове будівництво на західноукраїн- ських землях.

У корінній частині Польщі було сконцентровано 80 % металообробної, електротехнічної, паперової та текстильної промисловості, друкарень, виробництва цегли, вапна, цукру. В 1938 p. Західна Україна виробляла лише 7—10 % про- мислової продукції Польщі (зазначимо, вона становила чверть території та населення Польщі). У промисловості регіону переважали галузі, які без значних капіталовкла- день забезпечували високі прибутки. Подібним було ста- новище у Північній Буковині та на Закарпатті.

Повоєнна відбудова промисловості відбувалася повільно. Були труднощі в одержанні відповідної сировини і про- мислового обладнання. Крім того, на темпи відбудови нега- тивно впливала зростаюча інфляція. Західноукраїнська промисловість відчувала величезні труднощі в одержанні кредитів. Місце австро-німецького капіталу зайняв фран- цузький, англійський, американський. Частково посилив свої позиції й польський капітал. Умови для економічного розвитку регіону диктували з Варшави, Бухареста, Праги, Лондона, Парижа та інших столиць світу. Після деякого тимчасового пожвавлення вже в 1924 p. настав застій у промисловості. Не було докорінних зрушень у відбудові та подальшому розвитку західноукраїнської промисловості також у 1925—1927 pp. Лише в 1928 p. виявилися ознаки економічного піднесення, проте в 1929 p. воно змінилося нечуваною кризою. Зайнятість робочої сили у фабрично- | заводській промисловості зменшилася на 40—50 %. Зане-

к

упадали дрібні ремесла. Хоча пізніше й були деякі зрушен- ні ня, однак до 1939 p. рівень промислового виробництва вже |де перевершував рівня 1928 p. У 1938 p. середньорічна І ^кількість робітників, зайнятих у середніх і великих підпри-

|ємствах переробної промисловості Західної України, стано-