5.1. Господарство України в роки другої світової війни

Для України друга світова війна почалася у вересні 1939 p. Згідно з пактом Молотова — Ріббентропа Радян- ський Союз зайняв західноукраїнські землі. В 1940 p. до Української РСР була приєднана Буковина. В 1939— 1940рр. на західноукраїнських землях націоналізовано 2,5 тис. підприємств. "Найпопулярнішим" заходом нової влади стала експропріація польських землевласників і обі- цянка перерозподілити між селянами їхні землі.

Радянська влада асигнувала значні кошти на реконструк- цію промислових підприємств. Зі східних районів направи- ли ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливо велику увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місце- вої промисловості. На початок німецько-радянської війни 1941 p. у Західній Україні фактично було ліквідовано безро- біття. Будівництво і реконструкція фабрик і заводів збільшили

2|..8.525 645

потребу в робочих місцях. Одночасно розпочалося переселен- ня робітників у східні райони України. Так, з вересня 1939 p. по червень 1941 p. із Західної України на підприємства Дон- басу виїхало 17 тис. робітників.

Проте демонтаж соціально-економічної інфраструктури негативно вплинув на розвиток господарства у західних областях. На кінець 1939 p. було конфісковано і перерозпо- ділено понад 2 млн га землі. Бідняцькі господарства звільня- лися від сплати податків. У тяжких умовах опинились гос- подарства заможних селян. Вони були обкладені високими податками.

Уже в 1940 p. виникли перші колгоспи. До середини 1941 p. було колективізовано близько 13 % селянських гос- подарств. Створено 182 машинно-тракторні станції, які об- слуговували понад 1,5 тис. колгоспів, а також індивідуальні господарства.

Насильницька колективізація призвела до соціальної напруги. Небажання галицьких і волинських селян всту- пати в колгоспи викликало репресії з боку влади. Репре- сіям піддавались насамперед заможні селяни.

Ліквідація старої системи управління супроводжувала- ся засланням службовців держапарату, органів суду, про- куратури, поліції разом з їхніми родинами. Відразу після вступу радянських військ почались арешти й виселення колишніх функціонерів старих політичних партій, великих і малих підприємців, поміщиків, осадників, заможних селян. Жертвами сталінізму стала значна кількість інтелігенції — адвокати, вчителі, вузівські викладачі, діячі культури.

Як метод політичного переслідування чи адміністратив- ного покарання широко використовувався такий вид ре- пресій, як депортація. Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім'ями. Протягом грудня 1939 — березня 1940 pp. із Західної України та Західної Білорусії було депортовано понад 137 тис. чол. їх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану.

646

Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян — "куркулів" (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусії). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20 % населення. Чимало невинних людей, яких німецько- радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено.

В умовах сталінського тоталітарного режиму залиша- лося важким політичне та соціально-економічне станови- ще населення східних областей України. За рахунок жор- стокої експлуатації робітників та інженерно-технічних працівників, а також мілітаризації економіки напередодні німецько-радянської війни зростало промислове виробниц- тво. Якщо у 1937 p. випуск продукції важкої промисло- вості (в межах території Української РСР 1939 p.) стано- вив 16,2 млрд крб. за цінами 1926/27 pp., то у 1940 p. — 22,4 млрд крб. Змінювалася галузева структура промисло- вості. У 1940 p. частка виробництва засобів виробництва (група А) в Українській РСР становила 62 % проти 36 % у 1913 p., предметів споживання (група Б) — 38 проти 64 % у 1913 p. Україна була головною вугільною та металургій- ною базою СРСР. У 1940 p. вона давала: вугілля — 50,5 % загальносоюзного виробництва, залізної руди — 67,6, сталі — 48,8, чавуну — 64,7 %.

Україна стала одним з основних районів СРСР з вироб- ництва зернових і технічних культур, продуктивного тварин- ництва, її сільське господарство давало третину союзного виробництва зерна і 60 % врожаю цукрових буряків. На- прикінці 30-х — на початку 40-х років значно розширилися посівні площі, поліпшилась їх структура, зросла врожайність сільськогосподарських культур. У 1940 p. урожайність зер- нових культур становила 12,4 ц/га і перевищувала рівень 1913 p. на 3 ц, соняшнику — відповідно 13,1 ц/га і 3,8 ц, картоплі — 101 ц/га і 22 ц. Однак погектарний збір цук- рових буряків був дещо нижчим: 158 ц/га в 1940 p. проти 167 ц/га в 1913 p.