4.2. Нова економічна політика в Україні

Становище України на початку 20-х років було надзви- чайно важким. Українські землі знову потрапили під іно- земне панування. На основній їх частині була утворена Українська РСР, народ якої пережив небачені в історії люд- ства страхіття тоталітарного режиму. Було створено апа- рат насильства у вигляді ЧК ("чрезвьічайная комиссия"), будувалися концентраційні табори. Велася безкомпроміс- на боротьба з "контрреволюцією". У 1920 p. Л. Троцький

613

пропонував всю країну перетворити на гігантський кон- центраційний табір, створивши "трудові армії", в яких ко- жен повинен був вважати себе солдатом праці. Репресивна машина почала застосовуватися повним ходом проти се- лянства.

Така антинародна політика, а також літня засуха 1920 p. довели економіку України до катастрофи. Почався голод. Міські робітники, денний пайок хліба яких не перевищу- вав 100 г, змушені були оголошувати страйки. На початку 1921 p. вони спалахнули в Катеринославі, Харкові, інших містах України. Проти продрозверстки збройне виступило селянство. Цей рух поширився на Донеччині, Кременеччині, Полтавщині, Катеринославщині. Офіційна пропаганда нази- вала селянські виступи "куркульським саботажем", "полі- тичним бандитизмом". Очолив боротьбу проти цього "банди- тизму" голова Раднаркому УРСР Г. X. Раковський і коман- дуючий збройними силами України М. Ф. Фрунзе. Приду- шували повсталих селян регулярні армії В. К. Блюхера, П. Ю. Дибенка, І. Н. Дубового, Г. І. Котовського, О. Я. Пархо- менка, численні загони ЧК тощо. Так мстила радянська влада тим, хто відкидав грабіжницьку продрозверстку. Від голоду, який охопив в 1921 p. південні губернії України, загинуло близько 1 млн чол.

Політика "воєнного комунізму", яка історично була пер- шою формою командно-адміністративної системи, призве- ла більшовицьку Росію, а отже, і Україну до катастрофи.

Невдоволення широких верств населення країни, особли- во сільського, економічною політикою більшовиків і приму- сило В. І. Леніна визнати повний крах політики "воєнного комунізм" і перейти до нової економічної політики (непу).

Запровадження непу повинно було врятувати економі- ку країни від повного розвалу. Головна увага в новій еко- номічній політиці приділялася заходам щодо піднесення продуктивності сільського господарства на основі заінтере- сованості селянина в своїй праці. З цією метою в країні запроваджувався натуральний податок, значно менший від

614

продрозверстки, розміри якого доводилися до селянина на- весні (перед посівною), хоча ці розміри протягом року мог- ли збільшуватися. Всі надлишки зерна після внесення по- датку залишалися селянинові, якими він міг вільно розпо- ряджатися.

Натуральний податок розглядався як частина відраху- вань від виробленої продукції з урахуванням розмірів уро- жаю, матеріального становища, кількості членів сім'ї та інших показників, що характеризували господарство. Бідні селяни повністю звільнялися від податку. На 1923—1924 pp. і на наступні роки був запроваджений єдиний сільськогоспо- дарський податок, який замінив численні натуральні подат- ки. Після проведення грошової реформи (1924 p.), яка зміц- нила грошову систему, податок сплачували в основному грошима.

Для реалізації надлишкової продукції, що залишалась у селян, необхідно було відновити вільну торгівлю, яка була заборонена в період "воєнного комунізму".

Перехід до свободи "обороту" було зроблено, хоча ко- мандні важелі економіки (важка промисловість, банки, транс- порт, зовнішня торгівля) залишались у віданні держави.

Відновлення торгівлі в країні давало змогу оживити господарство, дістати продукти харчування і сировину, не- обхідну для відбудови промисловості.

Щоб зберегти владу в своїх руках, більшовики змушені були піти на поступки селянству, відмовитися від продроз- верстки і перейти до натурального, а згодом до грошового податку, дозволивши вільну роздрібну торгівлю, дати змогу громадянам виявити певну особисту ініціативу. Здійснен- ня нової економічної політики почалося в надзвичайно несприятливих умовах. Нестача палива призводила до за- гострення транспортної кризи, викликаної цілковитою зно- шеністю вагонів і паровозів. У містах з'явилося багато без- робітдих. У країні панував голод.

Рішення про перехід до нової економічної політики дали ефект не відразу. Проте країна повільно почала виходити з

615

економічної кризи. Поступово ліквідовувалися дефіцит, "підпільна торгівля", "тіньова економіка" тощо. З 1921 p. вільна торгівля знову почала виконувати органічно прита- манну їй функцію наочного і безстороннього "зважувача" всіх товарів, що надійшли на ринок, за їхньою ціною для споживача.

4 грудня 1921 p. було прийнято Декрет про денаціона- лізацію дрібних ремісничих майстерень, а також середніх підприємств, їх повернули колишнім власникам. З 1921— 1922 pp. було дозволено оренду засобів виробництва (при- міщень та цілих підприємств в торгівлі й промисловості, землі й техніки — в сільському господарстві). Понад тре- тину всієї кількості промислових підприємств (переважно дрібних і середніх) було здано в оренду, з них більшу поло- вину одержали приватні особи (серед них і колишні влас- ники). Частину підприємств, в основному харчової промис- ловості, взяли в оренду кооперативи. В Україні в оренду організаціям (кооперативам, артілям), приватним особам, не виключаючи і колишніх власників, було здано 5,2 тис. підприємств — більше половини всієї кількості. Було зроб- лено спроби залучити іноземний капітал. Виникли концесії (оренда державних підприємств зарубіжними підприємця- ми). Утворювалися й змішані підприємства із залученням коштів держави та іноземних фірм. Однак слід підкресли- ти, що значного розвитку ці концесії не одержали. При- ватні підприємці (особливо іноземні концесіонери), як пра- вило, не виявляли бажання вкладати кошти у відбудову і розвиток промислових підприємств на території більшо- вицької Росії, в тому числі України.

Політика непу не була прийнята однозначно і схвально керівними діячами компартії України. В окремих з них збереглася ностальгія за системою і методами "воєнного комунізму". Так, в постанові лютневого пленуму ЦК ВКП(б) у 1921 p. йшлося про недоцільність для України заміни продрозверстки продподатком (очолював тоді компартію України В. Молотов).

616

Незважаючи на цю постанову, нова економічна політи- ка почала запроваджуватися і в Україні. Для забезпечення селян посівним матеріалом, робочою худобою, реманентом у 1922 p. було створено акціонерне товариство "Село-допо- мога", а 6 лютого 1923 p. утворено Всеукраїнську спілку сільськогосподарських кооперативів "Сільський господар", яка здійснювала всі позиково-продовольчі операції на селі.

Протягом 1921—1922 pp. посівні площі дещо збільшили- ся порівняно з роками продрозверстки, хоча у цілому стано- вище залишалося ще важким. Починаючи з 1923 p. селяни освоїли землі, націоналізовані ще Центральною Радою (кож- ний селянин одержав ділянку, яку міг обробити силами влас- ної сім'ї). Площа ділянки в малоземельних районах була меншою, в багатоземельних — більшою. Загалом українські селяни мали в своєму користуванні 31 млн десятин землі, що становило 92 % земельного фонду республіки.

Працюючи в нових умовах, селяни України почали швид- ко підвищувати продуктивність праці в своїх господарствах. У 1927 p. в Україні обробляли на 10 % більше землі, ніж у 1913 p., а виробництво зерна д осягло довоєнного рівня, хоча урожайність залишалася невисокою. Причинами низьких урожаїв були відстала культура землеробства, екстенсивне рільництво. Товарність рільництва також була невисокою внаслідок того, що більшовицька влада знищила високото- варні поміщицькі та міцні (куркульські) селянські госпо- дарства, які в основному постачали на ринок велику кіль- кість зерна.

Неп сприяв розвитку кооперації. Вона почала відро- джуватися як розгалужена система самодіяльних господар- ських організацій. Поширився добровільний кооператив- ний рух, розгорталася діяльність промислової, споживчої, сільськогосподарської, кредитної кооперації.

В Україні формувалась єдина система кооперації, яка об'єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Ве- ликих успіхів досягла кооперація в справі заготівлі та збу- ту продукції.

617

У жовтні 1921 p. з єдиної системи споживчої коопе- рації відокремилася сільськогосподарська кооперація, в якій було створено машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, цукробурякові, меліоративні та інші товариства.

Після ліквідації непу діяльність кооперації була різко обмежена. Споживчій кооперації була відведена роль орга- нізатора торгівлі, громадського харчування на селі, а діяль- ність її повністю контролювалася партійно-державним апаратом.

У роки непу було частково відбудовано шахти Донбасу. У 1925/26 господарському році видобуто майже 20 млн т вугілля, що становило 78 % довоєнного рівня. Почалася відбудова металургійних заводів. У квітні 1925 p. запра- цював Дніпровський металургійний завод, а у вересні — Петровський завод. Йшло будівництво Штерівської та Чу- гуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. Видавали продукцію заводи сільськогосподарського машинобудування.

Кращих результатів, ніж у важкій промисловості, було досягнуто у легкій і харчовій, які уже в 1926 p. перевищи- ли довоєнний рівень випуску продукції. Так, шкіряна про- мисловість давала виробів в 1,5 раза більше, ніж до війни, текстильна — на 24 %, цукрова — на ЗО %. Успішно розви- валися м'ясна і хлібопекарська галузі.

Отже, як видно із наведених даних, в умовах непу довоєн- ного рівня досягло виробництво предметів споживання, яке перебувало в руках так званих непманів, дрібних підпри- ємців, проте відставала більшість галузей важкої промисло- вості, що були під контролем держави.

Досить швидко відбудовувався транспорт і налагоджу- валась його робота. Переборювалась інфляція, зміцнювалася грошова система. Велика мережа бірж, ярмарків, різноманіт- них торгових підприємств встановлювала зв'язок державної промисловості з селянством. Було відкрито ряд банків — Банк споживчої кооперації, Торгово-промисловий банк та ін.

Важливе значення для відбудови народного господар- ства, оздоровлення фінансів і ліквідації бюджетного дефі-

618

циту мала грошова реформа, проведена в 1922 p. Суть її полягала в тому, що на основі закону від 11 жовтня 1922 p. в країні були випущені десятикарбованцеві банкноти- червінці, які прирівнювалися до десятикарбованцевої ста- рої золотої -монети (уряд тодішньої Української РСР нія- кої самостійної грошово-фінансової політики не проводив). Червінці випускалися не для покриття бюджетного дефі- циту, а для забезпечення потреб нормального господарсько- го обігу, обслуговування клієнтури банку.

Протягом 1923 p. першого кварталу 1924 p. в обігу пе- ребували як нові стійкі червінці, так і старі грошові знаки, купівельна спроможність яких знижувалася. Поступово старі знаки витіснялися з обігу, зміцнювалася роль червін- ця. Однак таке одночасне перебування в обігу різних гро- шових знаків негативно впливало на господарське життя СРСР, у тому числі України. Повністю грошова реформа була завершена в 1924 p. В обіг були випущені, крім червінців, так звані казначейські білети вартістю 1, 2 і 5 крб. Співвідношення між казначейськими білетами і чер- вінцями було встановлено на твердому паритеті: 1 черві- нець дорівнював 10 крб. в казначейських білетах. Старі грошові знаки більше не випускали, а ті, що перебували ще в обігу, було вилучено викупом їх за курсом 1 крб. казначей- ського білета за 50 тис. крб. грошових знаків старого зразка.

Однак і другий ленінський експеримент — неп — в Україні, як і в СРСР в цілому, не було завершено. Напри- кінці 20-х років Сталін поклав край новій економічній полі- тиці. Безпосереднім приводом до демонтажу непу стала хлібозаготівельна криза 1927—1928 pp. У січні 1928 p. почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати "надлишки" зерна державі за низькими закупівельними цінами, їх оголошували курку- лями, притягували до суду, звинувачуючи в спекуляції, а хліб конфісковували. Це нагадувало продрозверстку.

Неп було остаточно відкинуто. Зміна політики потребу- вала застосування інших методів управління економікою.

619

Неп з його спрямованістю на госпрозрахунок, матеріальні стимули, розвиток ініціативи й ентузіазму людей підміняв- ся командно-адміністративною системою керівництва.