23 8-525 709

тизуються, громадянам—власникам сертифікатів. Розгор- тається грошова приватизація. Здійснюється глибока ре- форма аграрних відносин. Відбувається, хоч і повільно, роз- поділ землі та майна сільськогосподарських підприємств, формується інститут приватної власності на землю. У бе- резні 1992 p. Верховна Рада України прийняла постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". Проте цей документ втілювався в життя непослі- довно. Протягом 1992 p. паювання або акціонування про- вели близько 4 тис. колгоспів. На початку 1995 p. змінив- ся статус 8,8 тис. колгоспів (94 % загальної кількості). З них паювання майна здійснили 8,3 тис. господарств. На їх базі виникло 6,5 тис. колективних господарств з правом власності їх членів на частку майна (паю), а також 1,2 се- лянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств.

Однак паювання або акціонування колгоспів та радгос- пів майже не зачіпало основного: виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами, а також виробничих відносин всередині останніх. З паю- вання та акціонування виключалася земля — основний засіб "виробництва. Більше як 4 млн громадян отримали земельні ділянки у приватну власність. У 1996р. вони становили 48 % усіх земельних ділянок. Сьогодні в Україні налічується близько 35 тис. фермерських господарств, про- те їх роль у сільськогосподарському виробництві ще неве- лика. Одним із основних заходів аграрної реформи є зміна існуючого механізму закупок сільськогосподарської про- дукції через державно-контрактну та біржову системи.

Вагомим кроком у напрямку аграрних перетворень став Указ президента України "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", підписаний 12 липня 1995 p. Він має неабияке значення для реалізації всього комплексу завдань ринкових перетворень.

Характерною особливістю нинішнього економічного ста- новища України є відносна фінансова стабілізація. Осно-

710

вою цього стало поетапне зменшення бюджетного дефіциту. Якщо в середині 1994 p. він становив 31,2 % від валового внутрішнього продукту, то на кінець року — близько 10 %, а у 1995 p. він не перевищував 7,3 %. У 1996 p. дефіцит бюджету був ще менший.

Основний фактор, який у 1997 p. впливав на величи- ну дефіциту бюджету, — угода з МВФ про неперевищення рівня в 5 % від ВНП. Реально цього показника не вдалося досягнути: доходи бюджету 26 620 млн грн.; видатки — 31 134 млн грн.; дефіцит — 4514 млн грн. (5,1 % від ВВП). У зв'язку з цим МВФ відмовився надати Україні чергові транші кредиту стенд бай, і Мінфін мусив залучити кошти через ринок державних облігацій. В цілому досвід інших країн свідчить, що такий темп зменшення бюджетного дефі- циту, як в Україні, найбільш оптимальний.

Здійснено цілу систему заходів, спрямованих на утвер- дження в Україні ринку державних цінних паперів, що в перспективі служитиме безінфляційному обслуговуванню бюджетного дефіциту. З'явилися нові організаційні форми оптової торгівлі — товарні та універсальні біржі, ярмарки, аукціони, товаророзподільні бази. Створено фондовий ри- нок як головний інструмент успішного розв'язання комп- лексу проблем у процесі роздержавлення, корпоратизації та приватизації, цивілізованого функціонування первинно- го та вторинного ринків капіталів.

Важливою подією стала грошова реформа. Протягом 2—16 вересня 1996 p. введено в дію повноцінну національ- ну грошову одиницю України — гривню.

Одним із проявів фінансової стабілізації в Україні є те, що практично незмінним впродовж тривалого часу зали- шався валютний курс гривні. Це створило умови для швид- кого зниження облікової ставки Національного банку Укра- їни. Від'рівня 300 % у жовтні 1994 p. облікова ставка зни- зилась до 21 % у 1997 p.

З'явилися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі. Її обсяг за 1997 p. становив приблизно 30,5 млрд дол., із

711

яких біля 14 млрд припадає на експорт. Це приблизно відпо- відає рівню 1996 p. Негативне сальдо торгового балансу значно зменшилося порівняно з 1996 p. (з 3 млрд до при- близно до 2,5 млрд дол.).

Основним торговим партнером України залишаєть- ся Росія, на яку за підсумками 11 місяців 1997 p. припа- дало 26 % українського експорту і 46,7 % імпорту (товаро- обіг за 11 місяців становив 10,45 млрд дол.). Крупними торговими партнерами України є також Німеччина (товаро- обіг 1,63 млрд дол.), Китай (1,13 млрд дол.), Білорусь (1,11 млрд дол.), Туркменія, США, Польща, Туреччина та Італія.

Україна експортує .понад половину продукції чорної металургії, більше двох третин виробництва кольорових металів, хімії та нафтохімії, біля трьох четвертин товарів легкої промисловості. Всього ж доля експорту товарів у ВВП становить для України біля 25 %. Українські нафто- переробні заводи працюють в основному на іноземній да- вальницькій сировині, а природний газ, який спалюється в топках котелень і газових плитах, в основному росій- ського або туркменського походження.

Основною статтею українського експорту є неблагородні метали та вироби з них (біля 42 %). При цьому різко зрос- ла доля чорних металів — з 23,5 % в 1996 p. до 31,9 % за січень—листопад 1997 p. З іншого боку, доля харчової про- мисловості в експорті протягом 1997 p. знизилася вдвоє. Це сталося головним чином в результаті практичного при- пинення експорту в Росію цукру та алкогольних напоїв.

З імпортних статей традиційно перше місце належить енергоносіям — газу, нафті та продуктам її переробки, які становлять половину українського імпорту. Ще близько 20 % припадає на імпорт машин та обладнання.

Що ж до забезпечення нафтою і нафтопродуктами, то починаючи з 1993 p. їх поставки були повністю децентралі- зовані. Внаслідок цього Україна позбулася нафтового голо- ду й зростання заборгованості.

712

Нинішня економічна політика України знайшла під- тримку світового співтовариства. Країни "Великої сімки" та найбільш впливові міжнародні фінансові організації — МВФ, Світовий банк. Європейський банк реконструкції та розвитку наприкінці 1994 p. і на початку 1995 p. надали Україні вкрай необхідну їй кредитну підтримку обсягом майже 4 млрд дол.

Україна, як держава, що стала на шлях ринкових пере- творень, не зможе побудувати високорозвинуте сучасне су- спільство без активного залучення іноземного капіталу. За підрахунками українських економістів, потреба України в загальних обсягах іноземних інвестицій становить понад 40 млрд дол., а за пріоритетними об'єктами — більше як 4 млрд дол. Загальний рівень іноземних інвестицій в еко- номіку України за останні 5 років (1992—1996 pp.) стано- вив 1,4 млрд дол. Це втроє менше, ніж отримує Угорщина за один квартал. Але самі по собі іноземні інвестиції не прийдуть, за них треба боротися. А конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприят- ливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і за- охочувальним податковим законодавством.

На жаль, ці чинники в Україні поки що відсутні. Постій- но змінюється податкове і митне законодавство. Це не сприяє розвитку іноземних інвестицій.

Економічна ситуація в Україні залишається складною і неоднозначною. У 1997 p. виробництво промислової продук- ції порівняно з Попереднім роком зменшилося на 1,8 % . Це зниження майже в три рази менше, ніж в 1996 p. Правда, таке становище спостерігалося не в усіх галузях промисло- вості. Так, спад у харчовій промисловості порівняно з 1996 p. збільшився вдвоє.

Збереглася тенденція до ефективнішого функціонуван- ня експортне орієнтованих галузей — паливної промисло- вості, чорної та кольорової металургії. У цих галузях еко- номіки за 1997 p. отримано приріст виробництва продукції відповідно 4,5, 7,7 і 2,7 %.