Тема 8. Конституційно-правовий статус іноземців, біженців та осіб без громадянства в Україні

(2 год.)

Мета лекції:

- освітня: поглиблення у слухачів знань про сутність і зміст правового статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні;

- розвиваюча: формування відношення до прав, свобод і обов’язків іноземців та осіб без громадянства в Україні як до найвищої соціальної цінності;

- виховна: подолання низької правової культури й можливих правопорушень на грунті расової нетерпимості, іноземців, біженців, осіб без громадянства.

Міжпредметні зв’язки: філософія, політологія, соціологія, конфліктологія, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань: згадати з курсу конституційного права визначення термінів „іноземці”, „біженці”, „особа без громадянства”.

ТЗН: комп'ютерна презентація; схеми, таблиці.

План

1. Особливості правового статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні

2. Правовий статус біженців в Україні і його особливості

Основні поняття: основи правового статусу особи; принципи правового статусу особи в Україні; іноземнці; особа без громадянства; біженці; національний режим; режим найбільшого сприяння; режим взаємності; дипломатичні імунітети; реадмісія

Перше питання. В Україні проживають різні категорії фізичних осіб – власні громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства. Загальними засадами щодо встановлення їх правового статусу є конституційні норми (ст.ст. 21-24, 26, 33 Конституції України), Закони України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в ред. від 22 вересня 2011 р., "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" в ред. Закону № 3671-V від 8 липня 2011 року, "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, міжнародні документи - Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та інші нормативно-правові акти.

У Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - це особи, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та отримали посвідку на постійне проживання або тимчасове перебування в Україні. Ті іноземці або особи без громадянства, які перетнули державний кордон України з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України визнаються нелегальними мігрантами (п. 14 ст. 1).

Головний принцип, що визначає правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства в Україні сформульований у положенні ст. 26 Конституції України та у ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Конституційно-правовий статус іноземців в Україні, як і в більшості демократичних держав світу, характеризується зрівненням їх у правах у сфері приватного права і відсутністю у них ряду публічних прав. Принципи правового статусу іноземців в Україні характеризуються демократичними рисами.

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (ст. 3) розрізняє іноземних громадян, що перебувають на території України, як таких, які постійно проживають на її території та, які тимчасово знаходяться в Україні. Їх статус має багато спільних ознак.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право на працю і відпочинок, на охорону здоров'я і медичну допомогу, пенсії та інші форми соціального забезпечення, на користування житловими приміщеннями та власність, на житло й інше майно, користуються правом на освіту та досягненнями культури тощо. На загальних засадах з громадянами України вони можуть об'єднуватися у профспілки, кооперативні, акціонерні, наукові, культурні, спортивні та інші об'єднання громадян, якщо інше не передбачено законами України та за умови, що ці права передбачені статутами відповідних організацій.

Іноземним громадянам, згідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, гарантуються й інші права. Підстави обмеження свободи перерсування і вільного вибору місця проживання встановлюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (в інтересах національної безпеки України, для охорони здоров'я та ін).

Обмеження в основних правах іноземних громадян та осіб без громадянства стосується сфери політичного життя На цю категорію фізичних осіб не поширюється обов'язок військової служби у Збройних Силах України.

За умови вчинення злочинів, адміністративних або інших правопорушень, нелегальні мігранти та інші іноземці й особи без громадянства притягуються до відповідальності відповідно до законів України. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлює можливість:

а) скорочення строку тимчасового перебування в Україні (ст. 24);

б) добровільного повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну (ст. 25);

в) примусового повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну (ст. 26);

г) неможливість видачі іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні і вчинили злочин поза межами України (ст. 27);

д) передачі іноземців та осіб без громадянства для відбування покарання тим державам, громадянами яких вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (ст. 28);

є) примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (ст. 30);

Передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.

Тим іноземцям та особам без громадянства, у яких немає підстав для подальшого тимчасового проживання або для тимчасового перебування в Україні, скорочується строк перебування їх в Україні.

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачає добровільне та примусове повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну. Строк здійснення процедури добровільного повернення не повинен перевищувати 60 днів.

Примусове повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну стосується осіб, дії яких пов’язані з порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України (ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Прийняття рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, орган Служби безпеки України або орган охорони державного кордону. Строк реалізації рішення про примусове повернення не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

За порушення законодавства України (незаконне перетинання державного кордону України, невиконання в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або ухиляння від виконання такого рішення) передбачається примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України. Рішення про примусове видворення приймається адміністративним судом за позовом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу охорони державного кордону або органу Служби безпеки України. Воно може бути оскаржене до суду.

Не припускається примусове повернення, примусове видворення, видача або передача іноземців та осіб без громадянства до країн, де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки (ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Чинним законом враховується вимога ст. 4 Протоколу № 4 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про заборону колективного примусового вислання іноземців. Відповідно до частини другої ст. 34 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок, а також набуття громадянства відповідно до Закону України "Про громадянство України".

Друге питання. Правовий статус біженців в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця встановлюється Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року. З прийняттям цього Закону втратила чинність попередня редакція Закону України "Про біженців" 2001 р.

Біженцем згідно зі статтею 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Україна дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом про статус біженців 1967 року; враховує міжнародні стандарти з прав людини у сфері притулку; дотримується принципів невислання або примусового повернення біженця до країни, з якої він прибув і де його життю або свободі загрожує небезпека.

Закон:

• розрізняє біженців та осіб, які не є біженцями відповідно Конвенції про статус біженців 1951 р. та Протоколу про статус біженців 1967 р. але потребують додаткового захисту внаслідок загрози їхньому життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо таких осіб смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

• враховує геополітичну ситуацію в країнах, що мають спільні кордони з Україною, особи яких вимушені шукати захисту в Україні внаслідок громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, зовнішньої агресії тощо;

• встановлює коло осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Дія закону спрямована на збереження єдності сім’ї біженців.

Закон України не визнає біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, осіб:

- які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- які вчинили злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- які винні у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН;

- стосовно яких встановлено відсутність умов про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- які до прибуття в Україну були визнані в іншій країні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту;

- які до прибуття в Україну з наміром бути визнаними біженцем або особами, які потребують додаткового захисту, перебували в третій безпечній країні. Це правило не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Іноземець або особа без громадянства визнаються біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, та вважаються такими, які постійно проживають в Україні з моменту прийняття рішення про визнання їх біженцями або які безстроково на законних підставах перебувають на території України (п. 6 ст. 10). Посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, видається строком на п'ять років (п.11 ст. 10).

Статус біженця та додатковий захист може бути втрачений.

Особа може бути позбавлена статусу біженця або додаткового захисту (ст. 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Права біженців

Особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 15 Закону особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має рівні з громадянами України права на:

• пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом;

• працю;

• провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом;

• охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

• відпочинок;

• освіту;

• свободу світогляду і віросповідання;

• направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

• володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

• оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

• звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

• безоплатну правову допомогу в установленому порядку.

Визнання, втрата і позбавлення статусу біженця, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вирішують органи міграційної служби України.

Надання політичного притулку в Україні відноситься до повноважень глави держави (п. 26 ст. 106 Конституції України) і оформляється відповідним указом Президента України.

Правопорушення на грунті расової нетерпимості

Нажаль в сучасному українському суспільстві виникла проблема расизму і ненависницьких злочинів (вбивства та фізичні насильства, інші злочини, в основі яких лежить тільки одна причина – належність однієї сторони (як правило, потерпілої) до іншої раси).

У продовж останніх років кількість злочинів, скоєних на грунті расових злочинів стрімко зростає: у 2002 році – 604, у 2007 – 1178⁷. Переважно це злочини проти громадян-учасниць СНД (63,5%) та 36,4% - проти громадян інших зарубіжних країн.

Терміни, що вживаються при скоєнні правопорушень на грунті расової нетерпимості:

• дискримінація – будь-яка форма підпорядкування або негативного відношення до окремих осіб або груп за ознаками статі, раси, кольору шкіри, мови, національності, віросповідання, віку та іншими ознаками з метою обмеження їх у правах. Заборона дискримінації викладена:

- у ст. 2 Загальної декларації прав людини 1948 р.;

- у ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права;

- у ст. 14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположни х свобод;

• расизм – однин із найганебніших проявів дискримінації особистостей, суспільних груп або частини населення, що грунтується на ідеї неповноцінності певних груп людей, їх меншовартості;

• ксенофобія ("страх перед чужим") – стан, що виявляється у нав’язливому стрху стосовно чужинців чи чужоземного; ненависть, нетерпимість та неприязнь до представників іншої нації, іноземців чи представників інших регіонів, а також до чогось незнайомого, незвичного, чужого. Проявом ксенофобії є антисемітизм. На упередження проявів антисемітизму спрямована вказівка МВС України від 23.10.2007 р. № 1004 "Про захист прав і свобод осіб єврейської національності від протиправних посягань";

• етнофобія – різновид ксенофобії;

• мова ворожнечі – за визначенням організації "Міжнародна Амністія" - це будь-яке висловлювання з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у правах. Цей термін використовується для позначення будь-якої публічної "мовної" дії, прямо чи опосередковано заснованої на ксенофобії, яка, в свою чергу, видозмінює, спотворює соціальні відносини, слугує причиною насилля, ворожнечі, конфліктів за принципами національного, релігійного, соціального та іншого розрізнення.