Адресатом основного права є держава, її органи.

Обмеження основного права. Порушення свободи об'єднання слід розглядати в контексті багатоаспектних установок, що містяться в першому розділі Конституції України:

• непорушності основ конституційного ладу України (ст. 5);

• непорушності територіального суверенітету України (ст.ст.2, 13);

• верховенства Конституції України і прямої дії її норм;

• політичної багатоманітності (ст.15);

• законності і ін.

Сформульований в ст. 37 Конституції України перелік заборон необхідно сприймати як закритий.

До політичних прав належить свобода зборів (ст. 39 Конституції України).

Носієм основного права є громадяни України.

Окрім фізичних осіб, носіями даного права є також їх об'єднання, тобто громадські об’єднання, партії, асоціації, рухи і ін.

Державні службовці володіють цим правом постільки, оскільки вони громадяни.

Адресатом основного права насамперед є міністерство юстиції, інші державні відомства, обов’язок яких полягає в охороні конституційних прав.

Предмет захисту. Положення ст. 39 Конституції України захищають від посягань державних органів мирні збори (без зброї), мітинги, походи і демонстрації.

Обмеження основного охоронюваного права (ст. 39 Конституції України), передбачає наступні заходи:

• обов'язок реєстрації і отримання дозволу;

• розпуск і заборона зборів.

• Частина друга статті 39 Конституції України передбачає можливість обмеження в реалізації цього основного блага, що охороняється, судом відповідно до закону і лише з мотивів національної безпеки та громадського порядку – з метою:

• попередження заворушень або злочинів;

• охорони здоров'я населення;

• захисту прав і свобод інших людей. Крім того, сам зміст регульованого основного права спочатку містить в собі і певні обмеження, оскільки Конституція, визначаючи об'єм гарантій основного права, що охороняється, указує на проведення лише таких масових акцій, які повинні проводяться мирно і без зброї.

Конституційне положення статті 39 в частині першій було предметом офіційного тлумачення Конституційним Судом України (справа «Про своєчасне сповіщення про мирні збори» від 19 квітня 2001 р.) щодо своєчасності повідомлення органів виконавської влади або органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, ходів і демонстрацій.

Право громадян на звернення (ст. 40 Конституції України) відоме як право петиції. Петиція (від лат. реtitio) – колективне прохання, що подається письмово до органів державної влади. Конституційний зміст права петицій в Україні відрізняється від аналогічного права, що має місце в зарубіжній практиці, і ця відмінність полягає в тому, що представники влади зобов'язані розглянути звернення (пропозиції, зауваження, заяви) і дати по ньому відповідь у встановлений законом термін (статті 14, 15 Закону). Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. встановлює терміни розгляду звернення громадян (ст. 20) – не більше одного місяця з дня їх надходження, а ті, що не вимагають додаткового вивчення – негайно, але не пізніше ніж в п’ятнадцятиденний строк з моменту їх отримання.

Суб'єкт основного права. Відповідно до змісту ст. 40 Конституції України «всі» володіють правом на звернення. Більш конкретне уявлення про суб'єктів права на звернення дає стаття 1 Закону України «Про звернення громадян» (громадяни України, інші фізичні особи, що законно знаходяться на території України). Одночасно в законі вказується, що військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки мають право направляти тільки такі звернення, що не пов'язані з їх службовою діяльністю. Інші звернення, що стосується їх службової діяльності, направляється відповідному керівнику (начальнику, командиру) в порядку, передбаченому дисциплінарними статутами.

Адресатами основного права можуть бути всі відомства. Закон України «Про звернення громадян» (ст. 22) зобов'язує керівників і інших посадовців органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, організацій незалежно від форми власності, об'єднань громадян, підприємств здійснювати особистий прийом громадян.

Лекція 5