Тема 5. Економічні, соціальні та культурні права і принципи людини і громадянина в Україні (2 год.)

Мета лекції:

• освітня: поглиблення у слухачів знань про систему і зміст прав і свобод людини другого покоління;

• розвиваюча: формування системи знань про економічні, соціальні та культурні права і принципи людини і громадянина в Україні;

• виховна: подолання правового нігілізму у студентів і слухачів щодо декларативності економічних, соціальних та культурних прав людини, неможливості їх забезпечення і правового захисту.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, державне право зарубіжних країн, історія держави та права зарубіжних країн, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань: згадати зі шкільного курсу основ правознавства визначення терміну „соціально-економічні права”.

ТЗН: комп'ютерна презентація; схеми, таблиці.

План

1. Методологічні основи вивчення прав, свобод і обов'язків у соціальній сфері

2. Поняття соціально-економічних прав та їх особливості

3. Класифікація соціально-економічних прав

4. Зміст основних соціально-економічних прав

Основні поняття: власність; соціальні права; економічні права; права в галузі екології; права у сфері культури; інформаційні права; право на працю; право на страйк; право на відпочинок; право на соціальний захист; право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров’я; право на житло; право на освіту; право приватної власності та право на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності; право на підприємницьку діяльність; право на свободу творчості; авторські права; право на освіту; болонський процес.

Перше питання. Соціальний статус особистості спирається на дві одвічні категорії: категорію праці і власності. Саме ці два фактори забезпечують людині її місце в суспільстві і державі.

Власність сама по собі може існувати в суспільстві і без опори на юридичні норми. Однак у цьому випадку неминуче виникатимуть питання володіння, користування і розпорядження плодами власності (наприклад, купівля продаж товару, заповіт і т.п.). Так само стихійно може існувати інститут праці – без опори на юридичні норми, але знову ж таки виникатимуть питання оплати, відпочинку, соціального забезпечення тощо. Отже, відносини праці і власності повинні регулюватися і закріплюватися в правових нормах.

В економічному плані власність існує в двох типах:

а) публічна (суспільна) власність і

б) приватна власність. Кожна з них в історії цивілізацій мала і має різну модифікацію (модель). Конституції СРСР, починаючи з 1936 р. закріплювали суспільну власність у двох формах – державну і колгоспно-кооперативну.

Чинна Конституція України (ч.1 ст. 13), визначаючи об'єкти права власності, закріплює колективну, тобто суспільну форму власності і, водночас проголошує право приватної власності (ч. 1 ст. 41) у класичному його виді – право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися. До публічної (суспільної) власності Основний Закон (ч. 3 ст. 41) зараховує об'єкти державної і комунальної власності.

До права власності належать конституційні принципи: «право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом» (ч. 2 ст. 41); «право приватної власності є нерушним» (ч. 4 ст. 41); «власність зобов'язує» (ч. 4 ст. 13); «право власності на землю гарантується» (ч. 2 ст. 14).

Друге питання. Економічні, соціальні та культурні права і свободи складають особливу групу прав і свобод людини і громадянина, пов'язаних з концепцією соціальної держави та стосуються таких сфер життя, як власність, трудові відносини, відпочинок, матеріальні й духовні потреби людини тощо. В узагальненому вигляді об’єм зазначених прав позначається терміном "соціально-економічні права".

Соціально-економічні права відносяться до прав людини другого покоління. Від інших видів прав людини соціально-економічним правам притаманні властиві їм особливості:

• поширюються на певну сферу життя людини – соціально-економічну та духовну і передбачають підтримання та нормативне закріплення правил поведінки індивіда в соціально-економічній сфері, окреслюють статус людини в сфері праці і побуту, зайнятості і добробуту, соціальної захищеності тощо;

• припускають рекомендаційні, «не жорсткі» формулювання базових положень (наприклад, "гідне життя", "гідне існування", "задовільне існування", "справедливі і сприятливі умови праці", "гідні засоби", "повага академічної свободи" тощо);

• реалізація соціально-економічних прав в значній мірі залежить від стану економіки і ресурсів країни.

Мета соціально-економічних прав – створити такі умови, за яких люди могли б бути вільними від страху і нужди. Ось чому ці права ще називають як позитивні, оскільки на противагу негативним правам, держава, для їх забезпечення, створює цілий комплекс організаційно-розпорядних, фінансових та інших заходів.

Система цих прав, без будь-якої ієрархії, послідовно закріплена у статтях 22-28 Загальної декларації прав людини, а у Конституції України їм присвячені статті 41-54.

У науковій літературі є багато визначень сутності економічних чи соціальних прав (В. Кравченко, А. Колодій, О. Кушніренко, А. Олійник, П. Рабінович, Т. Слинько, Н. Шукліна, Ю. Фролов, В. Нерсесянц та ін.)⁵. Як правило усі визначення зазначених прав розглядаються крізь категорію можливостей:

в) економічні права – це можливості розпоряджатися предметами матеріального характеру, здобувати засоби для існування і розвитку особистості (вільний вибір праці та участі у виробництві матеріальних благ).

г) соціальні права – можливості громадянина бути повноцінним суб'єктом суспільних відносин і забезпечення йому необхідних для розвитку та існування умов. Ці права визначають обов'язки держави щодо забезпечення кожному мінімуму засобів до існування, соціальної забезпеченості та екологічної безпеки (соціально-забезпечувальні права, такі, що пов’язані з перерозподільчою політикою держави).

д) соціально-культурні права – це можливості збереження і розвитку національної самобутності людини, її духовного збагачення. Права цієї групи безпосередньо впливають на рівень духовного розвитку особистості.

Третє питання. Конституційні права, що отримали назву соціально-економічних прав, системно закріплені в статтях 41-54 Основного Закону України і покликані регулювати відносини в сфері соціально-економічного і соціально-культурного життя. Ці права доцільно розділяти на три підгрупи: а) права, свободи й обов'язки у сфері економічного життя; б) права, свободи й обов'язки в соціальній сфері та в) права, свободи й обов'язки у сфері культури.

Основним, системоутворюючим правом у кожній із позначених підгруп, є: 1) право власності, навколо якого поєднуються усі інші близькі за змістом права, свободи й обов'язки; 2) право на працю та 3) право на участь у культурному житті своєї країни, громади, свобода творчості.

Четверте питання. Конституція України закріплює декілька різновидів основних економічних прав кожного та громадян України: 1) право приватної власності; 2) право на підприємницьку й іншу незаборонену законом економічну діяльність; 3) право громадян і юридичних осіб на землю; 4) право на житло; 5) право на користування природними й іншими об'єктами суспільної власності.

В статтях 13, 14, 41 Конституції України встановлюються конституційні засади права власності в Україні. При цьому застосовано загальний принцип - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41).

Гарантуванню права приватної власності в Україні служать конституційні приписи про:

а) непорушність права приватної власності і права її успадкування;

б) законодавче визначенні процедури захисту права власності в судовому порядку;

в) неможливість протиправного позбавлення права власності.

Стаття 56 Конституції покладає на державу обов’язок гарантувати право кожному громадянину на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Захист власності громадян від протиправних посягань є одним з основних завдань української міліції (ст. 1 Закону України "Про міліцію"). В той же час, у передбачених законом випадках право власності може обмежуватися: вилучення предметів, матеріальних цінностей і документів, які знаходяться у власності, або користуванні фізичних і юридичних осіб, як речових доказів при документуванні злочинів або адмінправопорушень, конфіскація майна за рішенням суду, а також вилучення предметів і документів, обіг яких заборонено (пп. 6, 7, 9, 23, 24 ст.11 Закону України "Про міліцію"). Порядок вилучення предметів і документів під час обшуку чи виїмці визначається ст.186 КПК України.

Крім приватної власності до економічних прав віднесено право на підприємницьку діяльність (ст. 42). Суб'єктом основного охоронюваного блага є кожна людина (застосована термін "кожен"). Сутність цього права полягає у визнанні свободи господарської ініціативи.

Конституція (ч.2 ст. 42) припускає обмеження права на підприємницьку діяльність для деяких фізичних осіб з особливим статусом – депутатів, посадових і службових осіб державних органів влади й органів місцевого самоврядування. Положення про несумісність депутатської діяльності з іншими видами діяльності було предметом офіційного тлумачення статті 78 Конституції (див.: Рішення Конституційного Суду № 1-зп від 13.05.97 і № 7-рп/99 від 06.07.99). Однак конституційний стандарт у частині обмеження підприємницької діяльності посадовими особами грубо порушувався.

Окремим рішенням від 17.10. 2002 р. (тлумачення ч.1 ст. 120 Конституції), Конституційний суд роз’яснив про неможливість займатися підприємницькою діяльністю: 1) Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, міністрів - членів Уряду; 2) посадових осіб, які очолюють інші, крім міністерств, центральні органи виконавчої влади; 3) голови місцевих державних адміністрацій.

На державу покладається забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ч. 3-4 ст. 42)

Одним із необхідних життєвих благ людини, до того ж пов’язаний з правом власності, є право на житло (ст. 47). Слід відзначити, що не у всіх демократичних країнах цьому праву надається належна увага.

Право на житло передбачає ряд конституційних гарантій. По-перше, воно підкріплене положенням про те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. По-друге, тим, що держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. По-третє, громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ч. 1-2 ст. 47).

Основні соціальні права і свободи людини і громадянина. Розуміння соціальних прав людини в Конституції України пов'язано з концепцією соціальної держави. Формула соціальної правової держави не обґрунтовує безпосередні індивідуальні претензії до держави. Конституційне положення про соціальну правову державу зобов'язує його лише в частині формування соціальної політики, спрямованої на забезпечення умов гідного життя і вільного розвитку людини.

Соціальні права можуть бути обґрунтуванням для безпосередніх судових претензій лише тоді, коли вони розглядаються в рамках конкретних правових відносин, як, наприклад, у випадку з правом на житло.

Відповідно до Конституції України основні соціальні права являють собою визначені можливості людини користуватися соціальними благами в сфері матеріального виробництва, трудової діяльності, освіти, здоров'я, відпочинку, передбачені у відповідних статтях Основного Закону.

Каталог соціальних прав представлений: правом на працю (ст. 43); правом на страйк (ст. 44); правом на відпочинок (ст. 45); правом на соціальний захист (ст. 46); правом на житло (ст. 47); правом на достатній життєвий рівень, що включає харчування, одяг і житло (ст. 48); правом на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49). Конституційно закріплені і ті соціальні права, які стосуються шлюбу і сім’ї (статті 51-52), дозвілля (ст. 50).

Міжнародно-правова регламентація і захист соціально-економічних прав беруть початок з 1948 р., коли найважливіші з них були закріплені в Загальній декларації прав людини.

Права і свободи у сфері культури. Це самостійна група прав людини і громадянина в системі конституційних прав, котрі за своєю сутністю є мірою духовності, яка гарантується особистості конституційною державою з урахуванням умов життя і діяльності громадян, суспільства і держави.

За змістом права і свободи у сфері культури – це суб'єктивні права людини в духовній, ідеологічній (культурній) сферах, можливості доступу до духовної спадщини свого народу і всього людства, їхнє засвоєння, використання й участь надалі їхньому розвитку. Чинна Конституція України закріплює наступні стандарти прав людину і громадянина у зазначеній сфері:

• право на освіту (ст. 53);

• свобода літературної, художньої і науково-технічної творчості (ст. 54);

• право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54).

Зміст права на освіту в самому загальному виді припускає гарантовану державою можливість громадянинові одержувати середню загальну, середню спеціальну і вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах.

Право на освіту в Україні практично охоплює всі її види, крім післядипломної освіти, аспірантури, докторантури і самоосвіти – ст. 29 Закону “Про освіту”. При цьому Основний Закон (ч. 3 ст. 53) покладає на державу забезпечення доступності і безкоштовності дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання⁶. Конституційними гарантіями права на освіту є:

а) обов'язковість загальної середньої освіти;

б) надання державних стипендій і пільг студентам і школярам;

в) право громадян одержувати вищу освіту в державних і комунальних вузах на конкурсній основі.

Громадянам, що належать до національних меншостей, гарантується право одержувати освіту рідною мовою.

До матеріальних гарантій відноситься забезпечення учнів і студентів стипендіями і гуртожитками в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Чинним законодавством передбачається автономія освітньої діяльності.

Наступними правами людини і громадянина у сфері культури є свобода літературної, художньої і науково-технічної творчості (ст. 54 Конституції України) та право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч. 2 ст. 54 Конституції України).

Свобода літературної, художньої і науково-технічної творчості, право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності регулюється Законом України «Про культуру» від 14 грудня 2010 р., Законами України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», положеннями Закону «Про власність», у якому визначаються об’єкти права інтелектуальної власності, «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 39,) та ін. нормативними актами.

Лекція 6