Теми курсу

Тема 1. Політико-правові аспекти прав людини і громадянина: поняття, сутність генезис. Структура конституційно-правового статусу людини і громадянина.

Тема 2. Права людини і громадянина у правовій і соціальній державі.

Тема 3. Система громадянських (особистих) прав, свобод і принципів людини і громадянина в Україні.

Тема 4. Політичні права і свободи людини і громадянина в Україні.

Тема 5. Економічні, соціальні та культурні права і принципи людини і громадянина в Україні.

Тема 7. Система гарантій забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Тема 8. Досвід функціонування механізмів захисту прав і свобод людини у зарубіжних країнах.

Тема 9. Конституційно-правовий статус іноземців, біженців та осіб без громадянства в Україні.

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

Лекція 1

Тема 1. Політико-правові аспекти прав людини і громадянина: поняття, сутність, генезис. Структура конституційно-правового статусу людини і громадянина (2 год.)

Мета лекції:

• освітня: формування у курсантів і студентів уявлення про права людини і громадянина, їх генезис і конституювання;

• розвиваюча: закріплення знань про конституційно-правовий статус людини і громадянина;

усвідомлення курсантами і студентами місця і ролі прав людини і громадяниа в структурі правого статусу особи.

• виховна: всебічний розвиток та формування у слухачів і студентів дійсно наукових поглядів та переконань щодо основних прав і свобод людини.

Міжпредметні зв’язки: філософія, теорія держави та права, історія України, історія держави та права України, історія держави та права зарубіжних країн, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань: дайте визначення поняттям „права людини”, “свободи людини”, „правовий статус людини”, “принципи правового статусу людини і громадянини”

ТЗН: комп'ютерна презентація; схеми, таблиці.

План

1. Основні права: поняття і генезис

2. Структура правового статусу особи

3. Джерела основних прав

4. Класифікація основних прав людини

5. Носії та адресати основних прав людини

Основні поняття: права людини; свободи людини; права громадянина; негативні права; позитивні права; правовий статус людини; принципи правового статусу людини і громадянина; джерела основних прав; носії основних прав; адресати основних прав; класифікація прав людини;

Перше питання. Певні права, свободи і обов’язки, що належать кожній людині як суб’єкту громадянського суспільства, існували в усі культурно-історичні епохи і завжди мали політико-правовий характер, проте кожного разу вони набували релігійно-етичного, чи філософського звучання. Права, свободи та обов’язки людини неможливі без соціальної діяльності людей, як і суспільне життя, яке є проявом діяльності конкретних індивідів, неможливе без існування прав і свобод людини. Отже, права людини виступають нормативною формою взаємодії людей, способом упорядковування зв’язків між ними, координації вчинків і діяльності, попередження протиріч і конфліктів з урахуванням свободи як конкретної особи, так і всіх інших членів суспільства. Попри все права людини:

• мають бути визнані суспільством;

• мають бути забезпечені всією системою суспільного життя;

Основні права розуміються двояко. З одного боку, як норми об’єктивного і суб’єктивного права. Як суб’єктивні права основні права надають особі вимагати від органів державної влади поваги до їх індивідуальних прав і свобод у кожному конкретному випадку та мати можливість цього домагатися у судовому порядку. З огляду на це, основні права людини, є права, сфера дії яких не обмежується певним колом осіб і їх дотримання та забезпечення здійснюється на всіх рівнях державної влади у тому числі й місцевого самоврядування.

Головним завданням сучасної демократичної, правової держави, є безумовне визнання, дотримання, охорона й гарантування прав людини. Певною мірою це правило наразі стосується й Української держави, Конституція якої (ст.3) покладає на неї головний обов’язок - утверджувати і забезпечувати права і свободи людини.

Між поняттями «права людини» і «свободи людини» є спільне і відмінне.

Розглядаючи генезис прав, свобод і обов’язків людини слід, враховувати періодизацію чи то самих цивілізацій, чи то державних утворень. При цьому не слід нехтувати специфікою правових систем, притаманних тим чи іншим суспільствам, станом розвитку громадянського суспільства тощо. Лише за наявності таких обставин можна скласти конкретне, а не абстрактне уявлення про статус особи, про її права, свободи та обов’язки.

Людина, її права і свободи розвивалися в двох формах громадянського суспільства: 1) в античному громадянському суспільстві – та звана полісна демократія та в 2) новоєвропейському громадянському суспільстві (виникло в Європі на початку XV-XVI ст. і розвивається до сьогоднішнього часу). На кожному відрізку мали місце певні філософсько-правові думки, теорії і доктрини про права і свободи людини.

Найбільшого розвитку законодавча регламентація прав людини набула в Англії, де одним з перших актів «Magnum harta» («Велика хартія вольностей» 1215 р.), яка офіційно в Англії вважалась першою її конституцією. «Magnum harta» містив такі важливі для визначення правового статусу людини ідеї, які не втратили своєї актуальності і по сьогодні:

• обмеження свавілля королівських чиновників;

• заборона призначати на посади судді, шерифа, констебля осіб, які не знають законів або ж не хочуть їх виконувати;

• покарання вільних людей здійснювати лише згідно з законом та рішенням суду;

• встановлення пропорційності між діянням і покаранням;

• право вільно залишати територію своєї країни та повертатися до неї.

«Петиція про право» (1628 р.), «Habeas corpus act» (1678 р.), Біль про права (1689 р.) розвинули положення «Великої хартії вольностей». Habeas corpus заснував таке поняття як «належна процедура» і розширив коло гарантій стосовно недоторканності особи, зокрема запровадив інститут поруки і застави, передбачив обмеження строку утримання під вартою, проголошував презумпцію невинуватості, встановлював правило «nе bis in idem» та інші принципи судового захисту особи.

Процес державотворення Сполучених Штатів Америки позначився появою таких документів про права людини: Декларація прав Вірджинії (1776 р.) і Декларація незалежності США (1776 р.), Конституція США (1787 р.) і Біль про права (1789 р.). Творці американської демократії у питаннях державотворення виходили з ідеї природних прав людини та їх захисту з боку держави.

Французька буржуазно-демократична революція увійшла в історію розвитку інституту прав людини появою Декларації прав людини і громадянина (1789 р.), у якій і сьогодні закріплюються громадянські і політичні прав людини.

У ХХ столітті права і свободи людини набули планетарного (глобального) значення і це призвело до появи міжнародних документів, у яких визначались своєрідні стандарти щодо означення меж правового статусу людини. На сьогодні цей масив утворюють документи ООН та регіональних правозахисних організацій:

1. Загальна декларація прав людини 1948 р.;

2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права;

4. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання; Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини та ін.

Друге питання. Складні зв’язки, що виникають між особою та державою, взаємовідносини між людьми фіксуються державою у юридичній формі – у формі прав, свобод і обов’язків, які у сукупності утворюють правовий статус (положення) людини та громадянина.

Структуру правового статусу людини утворюють громадянство, правоздатність, загальноправові принципи, основні права, свободи і обов’язки, а також гарантії, що їх встановлюють².

Громадянство є початковим і кінцевим фактором формування правового статусу особи. Разом з тим воно є підставою для існування іншого елементу правового статусу особи - правосуб’єктності. Згідно з чинним законодавством України загальна правосуб’єктність належить усім, кожному, хто знаходиться на території України на законних підставах. Проте у повному об’ємі вона належить лише громадянам України.

Важливу роль у закріпленні правового статусу людини відіграють загально правові ідеї (принципи).

Наступним елементом основ правового статусу людини є самі права, свободи та обов’язки.

П’ятим елементом основ правового статусу людини виступають гарантії реалізації прав, свобод і обов’язків людини.

Третє питання. До джерел основних прав і свобод людини і громадянина в Україні насамперед відноситься Конституція України 1996 р., Конституція Автономної Республіки Крим (Глава 3. Забезпечення прав і свобод громадян України, прав національностей в Автономній Республіці Крим, статті 9-15).

У статтях з 21 по 68 Конституції України права і свободи «позитивовані», їм надана форма безпосередньо діючої норми права.

Гарантовані розділом другим Конституції України права і свободи володіють пріоритетом по відношенню до любої норми права, що знаходить свій вияв чи то у законах України, чи в підзаконних актах органів державної влади.

Розділ другий Конституції України містить широкий перелік основних прав і свобод людини. Проте його не слід вважати вичерпним, адже якщо виходити з принципу позитивізму прав і свобод людини та громадянина, то цей перелік основних прав знаходиться у прямій залежності від часу й обставин закріплення їх у законі.

Крім писаних (зафіксованих у конституції) основних прав Конституція мусить передбачати існування неписаних основних прав людини, інакше буде ускладнена процедура щодо їхнього захисту. Таке положення про існування неписаних основних прав людини зафіксоване у частині першій ст. 22 Конституції України де записано, що «права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними». Неписані права є другим важливим джерелом основних прав людини в Україні.

Третім важливим джерелом основних прав людини в Україні є загальновизнані норми міжнародного права та міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Саме за таких умов вони розглядаються як складова частина законодавства України (ст. 9 Конституції). За міжнародними принципами там, де ці норми і договори надають кожному і окремо права або покладають на них обов’язки, вони повинні неухильно дотримуватися і застосовуватися на всіх рівнях державної ієрархії.

У пункті 2 статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» записано: «Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України».

Одним із важливих міжнародних правозахисних документів для України є Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року. Дотримуючись положень Конституції 1996 р. Україна ратифікувала Європейську Конвенцію з прав людини 1950 р. та протоколи до неї №№ 1‚ 2‚ 4‚ 7‚ 11 (17 липня 1997 р.). Крім цього Верховна Рада ратифікувала ще й ряд інших основоположних документів Ради Європи: Європейську Конвенцію про заборону катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання; Європейську хартію місцевого самоврядування; рамкову Конвенцію Ради Європи про захист національних меншин; Європейську Конвенцію про видачу правопорушників та ін.

Четверте питання. В теорії про права людини існують різні способи класифікації основних прав и свобод людини і громадянина.

Більшість учених (М.В. Баглай, В.Ф. Погорілко, Ю.Н. Тодика, В.В. Кравченко та ін.) дотримуються розподілу прав і свобод на три групи: 1) особисті; 2) політичні; 3) економічні, соціальні та культурні.

Класифікація основних прав і свобод людини можлива і за такими підставами:

• за історичними поколіннями прав людини;

• за змістом;

• за характером їх здійснення;

• за формою їх здійснення;

• за характером забезпечення;

• за характером утворення.

П’яте питання. Носієм основних прав є кожна приватна особа. Кожна людина - носій прав і свобод людини, кожний громадянин – носій прав, обумовлених ще й принципом громадянства. Основний Закон України розподіляє ті чи інші права, в залежності від принципу належності до Української держави, на права людини і права громадянина.

Крім того носіями основних прав можуть бути об’єднання декількох осіб, як, наприклад, громадські організації чи торгові товариства (ЗАТ, ВАТ, ТОВ тощо).

Адресати основних прав, відповідно до змісту статті 3 Конституції є всі державні органи – законодавчі, виконавчі та судові. Проте із змісту статті 19 виходить, що основними правами пов’язані також і органи місцевого самоврядування, оскільки Конституція відводить для них широке коло владних повноважень. Безумовно, що спеціально покликаними для забезпечення основних прав людини є органи юстиції, які також розглядаються як один із адресатів основних прав.

Лекція 2