Тема 6. Система гарантій забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина в Україні. (2 год.)

Мета лекції:

• освітня: поглиблення у курсантів і студентів знань про гарантії реалізації прав і свобод людини, їх систему та конституційне закріплення;

• розвиваюча: формування системи знань про загальні та юридичні гарантії прав людини, їх конституційне та правове закріплення в Україні. Ознайомлення із судовою практикою захисту прав людини в Україні;

• виховна: подолання правового нігілізму у студентів і курсантів щодо декларативності економічних, соціальних та культурних прав людини, неможливості їх забезпечення і правового захисту.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, державне право зарубіжних країн, історія держави та права зарубіжних країн, галузеві юридичні науки.

Актуалізація опорних знань: згадати з курсу конституційного права визначення терміну „гарантії прав людини”.

ТЗН: комп'ютерна презентація; схеми, таблиці.

План

1. Поняття гарантій прав і свобод людини і громадянина

2. Загальні гарантії прав і свобод людини і громадянина та їх зміст

Основні поняття: гарантії; умови; засоби; конституційні гарантії прав і свобод; загальні гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні; економічні гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні; політичні гарантії прав і свобод; юридичні гарантії; конституційні гарантії правосуддя; механізм реалізації прав людини

Перше питання. Визнання державою прав і свобод людини і громадянина одночасно означає обов’язок держави затвердити ці права в своєму законодавстві, переважно в Конституції.

Гарантії - це умови і засоби, що покликані реально забезпечити людині і громадянинові можливість користуватися основними правами і свободами, неухильно виконувати покладені на них обов’язки.

Умовами є політико-правовий режим, в якому здійснюються основні права, свободи і обов’язки.

Засобами - виступають механізм і матеріальні джерела, що забезпечують людині реальну можливість користуватися основними правами і свободами і виконувати покладені на неї обов’язки. І умови, і засоби повинні діяти синхронно: відсутність одного унеможливлює інше, в результаті чого виникає проблема в реалізації прав.

Система гарантій складається з «матеріальних гарантій» (економічних, політичних і соціально-етичних) і юридичних гарантій.

Юридичні гарантії – це ті гарантії, які безпосередньо передбачені у нормативних джерелах: конституції, конституційних та інших законах. Тобто, юридичні гарантії потрібно розуміти як закріплення прав, свобод і обов’язків нормами права і забезпечення їх всією правоохоронною діяльністю держави. Оскільки Конституція України (ст. 9) визнає частиною свого законодавства норми міжнародного права, остільки складовою частиною юридичних гарантій виступають і міжнародно-правові акти (наприклад, положення Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р., Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 р., двох Міжнародних пактів про економічні, соціальні і культурні права, а також громадянські та політичні права 1996 р. тощо).

Розв’язання проблеми правових гарантій здійснюється різними способами і, насамперед, специфічним методом конституційно-правового регулювання суспільних відносин (метод дозволу; зобов’язання; заборони, різновидом якого є гарантування).

Такі методи закріплені в чинній Конституції України в таких формулюваннях, як: «кожний має право» на життя ст. 27; на повагу честі та гідності ст. 28; на свободу і особисту недоторканість ст. 29 та ін.

Друге питання. Важливу роль у системі гарантій прав і свобод відіграють основні так звані загальні гарантії. Ці гарантії випливають з Основного Закону України і визначають засади конституційного ладу. Конституційний лад України заснований на неухильному дотриманні Конституції, невідчужуваності природних прав людини та визнанні людини найвищою соціальною цінністю, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права у цій сфері. Конституційний лад України, як найбільш загальна гарантія прав та свобод людини і громадянина, трансформований Конституцією в систему прав людини та обов’язків держави по їхньому забезпеченню в ст. ст. 3 ч.2‚ 22 ч. 2‚ 55‚ 56. До них відноситься:

• обов’язок держави захищати права та свободи людини (ст. 3 ч. 2);

• невід’ємність прав і свобод людини та громадянина (ст. 22 ч. 2);

• судовий захист (ст. 55 ч. 1);

• міжнародний захист (ст. 55 ч. 4);

• відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56);

• право на самозахист не заборонених законом способами (ст. 55 ч. 5).

Конституцією передбачені органи охорони громадського правопорядку, органи прокуратури (ст. 121)‚ Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції).

Провідне місце в системі державно-правового захисту прав людини посідає суд. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст. 14) зобов’язує державу забезпечити кожній особі право на ефективний правовий захист своїх прав в суді.

Згідно до положення ч. 1 ст. 55 Конституції права людини і громадянина захищаються судом. Зокрема, гарантується оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція 1996 р. значно розширила межі судового захисту людини:

1) передбачається судовий порядок влаштування процедури арешту та утримання під вартою (ч. 2-3 ст. 29 Конституції);

2) судовий порядок передбачається і на випадок можливого обмеження прав на недоторканність приватного життя (таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції – ст. 31);

3) встановлена можливість, на підставі судового рішення, проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку для проведення оперативно-розшукових чи слідчих діянь (ст. 30 ч. 3).

Процедура на судовий захист прав та оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, інших суб’єктів правовідносин регулюється нормами ЦПК України та КПК України. Зокрема оскарження дій посадових осіб регламентується Гл. 31 ЦПК України (скарги на дії органів та посадових осіб в зв’язку з накладенням адміністративних стягнень)‚ Гл. 31-А (скарга на неправомірні дії посадових осіб, що утискують права громадян)‚ Гл. 31-Б (скарги на рішення, ухвалені відносно релігійних організацій).

У відповідності до ст. 244 ЦПК України постанова про накладення адмінстягнення, інша постанова органу (окрім суду) або посадової особи у справі про адмінправопорушення може бути оскарженою в суді особою, відносно якої винесено постанову, або потерпілим.

Згідно зі ст. 248-2 до дій посадових осіб, вчинених з порушенням закону, з перевищенням повноважень, що утискують права громадян, відносяться дії, в наслідок котрих: громадянин незаконно позбавлений можливості повністю або частково здійснити право, надане йому законом чи іншим нормативним актом; на громадянина незаконно покладено будь-який обов’язок.

У відповідності до ст. 248-11 ЦПК України в судовому порядку можуть бути оскаржені рішення державних органів з питань: перевищення встановленого законом строку ухвалення рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій; відмови в реєстрації статутів (положень) релігійних організацій; володіння та користування культовими спорудами та майном.

Найбільш поширеним є звернення до суду з позовами про стягнення заборгованості по зарплаті підприємств (ст.116‚ 117 та ін. КЗПрП України)‚ незалежно від форм власності, установ, організацій перед власними працівниками (як дійсними так і колишніми).

Своєрідним оскарженням громадянами України, іноземцями та особами без громадянства порушених конституційних прав є їх звернення до Конституційного Суду України (ст. 42‚ 43 Закону «Про Конституційний Суд України») про необхідність офіційного тлумачення Конституції чи Законів України.

Конституція встановлює систему принципів діяльності судових установ України, серед яких:

• передбачення апеляційного та касаційного оскарження;

• розгляд справи судом за участю народних засідателів та присяжних (ст. 124‚ 129 Конституції України).

Особлива роль в системі судових гарантій відводиться конституційним гарантіям правосуддя, встановлених статтями 58-63 Конституції України. Це складовий блок спеціальних гарантій забезпечення прав людини у випадках її відносин з судовими органами: заборона зворотної сили закону в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або відміняють відповідальність особи (ст. 58); право на юридичну допомогу (ст. 59); заборона на виконання злочинних розпоряджень чи наказів (ст. 60); заборона на повторне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61); презумпція невинуватості (ч. 1‚ 2 ст. 62); недійсність незаконно отриманих доказів (ч. 3 ст. 62); гарантії від самозвинувачення (ст. 63); забезпечення прав потерпілому (ч. 4 ст. 62‚ ч. 2‚ 3 ст. 63).

Відповідно до положень Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.) і Факультативного протоколу до нього в ч. 4 ст. 55 Конституції закріплюється право кожного на звернення за захистом порушених прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Провідними міжнародними правозахисними організаціями захисту прав людини є: а) Європейський Суд з прав людини; б) Міжнародна комісія юристів; в) Міжнародна Гельсінська федерація прав людини; г) Міжнародна служба прав людини; д) Міжнародна організація праці (МОП); є) Конференція з безпеки та співробітництва в Європі та ін.

Правозахисна система України побудована на поєднанні судових і несудових гарантій захисту прав і свобод. Систему несудових гарантій складають фактично всі державні органи крім органів судової влади: Міністерство юстиції, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Президент України, органи місцевого самоврядування та їхні голови, прокуратура. Нормативним актом, який регулює правовідносини у цій сфері є Закон України «Про звернення громадян».

Особливі повноваження покликані виконувати парламент (Верховна Рада України) та Президент України, як гарант прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, створення якого передбачено ст. 101 Конституції, здійснює функції парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 55 Конституції України).

Сфера компетенції Уповноваженого з прав людини в Україні досить широка. Предметом його контролю є діяльність усіх посадових та службових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, в тому разі і діяльність суддів (порушення термінів розгляду справ у судах, недотримання процесуальних норм).

Крім функцій безпосереднього розгляду звернень про порушення прав людини, що надходять від громадян України та інших фізичних осіб, модель українського омбудсмана передбачає також проведення моніторингів за дотриманням та захистом прав людини і громадянина в Україні всіма органами публічної влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та їх посадовими і службовими особами, які своїми діями (бездіяльністю) порушували права і свободи людини і громадянина. За результатами таких моніторингів дається комплексна оцінка стану дотримання та захисту прав людини в Україні, яка знаходить свій вияв у щорічній доповіді на засіданні парламенту України (п.15 ст. 85 Конституції).

Важливе значення в забезпеченні прав людини має виконавча влада і‚ зокрема, одне з її відомств – Міністерство внутрішніх справ України, в структурі якого знаходиться міліція. Згідно до ст. 2 Закону про міліцію вона покликана забезпечувати особисту безпеку громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; запобігати правопорушенням та їх припиняти; здійснювати охорону і забезпечувати громадський порядок; виявляти і розкривати злочини, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечувати безпеку дорожнього руху; захищати власність від злочинних посягань; виконувати кримінальні покарання і адміністративні стягнення; брати участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам тощо.

Нарівні з конституційним обов’язком держави забезпечити людині права і свободи (ст. 55 ч.5 Конституції) в Україні передбачається можливість людини на самозахист не забороненими законом способами, а також позасудовий захист зі зверненням до громадськості, засобів масової інформації (ЗМІ), демонстрацій тощо.

Лекція 7