3. Бароко в літературі. Театр і музика

Естетика літературного бароко формувалася в умовах протиборства різно­манітних соціально-економічних груп, зіткнення релігійних та ідейно-естетичних принципів. Оскільки бароко було мистецтвом синтезу, примирення суперечностей: земного і небесного, духовного і світського, античності і християнства, література бароко зосереджує свій інтерес навколо трагічних суперечностей дійсності, життя і смерті, тлінності і вічності, суєти і щастя. Письменники доби бароко захоплювалися символікою й алегорикою, розгортали складні метафори, вдавалися до контрастів і театральності.(стр 170)

Теоретичну основу під українське літературне бароко підводили курси риторики й поетики, які читали у Київській академії. Письменники, у творчості яких найви­разніше виявилися риси бароко, здебільшого були викладачами та вихованцями цієї Академії. Так, скажімо, в курсі М. Довгалевського, професора поетики Києво-Могилянської академії 1736/37 н/р, по суті, викладено всі вимоги поетики бароко, які були актуальними для II половини XVII ст.

Перші появи барокового стилю в літературі помітні уже на межі 16 - 17 ст., останні - наприкінці 18 ст.

Характерні жанри літературного бароко: віршова поезія, зокрема, епіграми, плачі -"ляменти", панегірики - часто у формі складних декламаційних композицій.

Особливо плідним стиль бароко виявився у поезії, більшість тогочасних українських поетів, починаючи від К. Транквіліона-Ставровецького і закінчуючи Г. Сковородою, писали у цьому стилі. Як правило, поетичний твір був вишуканої побу­дови з надзвичайними порівняннями та словесною грою, ліричні образи тут межують з біблійними, реальні речі та явища подаються в алегоричному і символічному переосмисленні.

Як один з перших прикладів бароко в літературі можна назвати твір Касіяна Саковича (в 1620-1624 рр. викладач і ректор Київської братської школи), написаний з приводу смерті гетьмана П. Сагайдачного. Історична розповідь, що ведеться від імені гетьмана, переривається ліричними відступами, вона густо пересипана міфологічними та античними іменами. Автор охоче звертається до арсеналу барокової символіки, широко використовує алегорію тощо. Якийсь час навчався в Академії й один з визначних українських поетів кінця XVII- поч. XVIII ст. Климентій Зинов'єв. Рукописний збірник поезій цього автора, укладений на початку XVIII ст., містив 970 віршів, які поетизували людську працю.

Зразком українського літературного барокового стилю є твори І. Величковського. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного та світського змісту, І. Величковський є теоретиком так званого фігурного віршування. Смисл такого віршування полягав у тому, щоб стимулювати у читача інтелектуальне напруження, примусити його "розв'язувати задачі". У цих віршах словесна гра поєднується із графічними формами і живописними (кольоровими) ефектами.

Становлення і розвиток прози регламентувалися настановами риторик, автори яких з середини XVII ст. виразно орієнтувалися на ті стилістичні норми, що були вироблені бароковою естетикою Польщі та інших країн. Риторична проза бароко досягає значного розквіту в творчості таких видатних письменників, як А. Радиви-ловський, І. Галятовський, Л. Баранович та Ст. Яворський.

Аналізуючи твори І. Галятовського, можна відмітити широке залучення фантас­тичного матеріалу, порівнянь, символів, антитез, метафор, що також характерно для стилю бароко.

Барокові проповіді Лазара Барановича, зокрема, "Слово третее на рождество пресвятой богородицы" можна назвати зразком витонченого барокового письма, вишуканої риторичної культової прози.

Кожний абзац тут починається анафорою зі слова "Радость", яке по-різному обігрується зі словом "Рождество".

З барочною риторичністю, при всій відмінності від культової прози XVII ст. тісно пов'язана творчість Г. Сковороди. Відзначимо барокові риси "Басен харьковських".(стр 171)

Ознаки пізнього бароко знаходимо у філософських діалогах, трактатах Сковороди.

У стінах Києво-Могилянської академії народилося багато поетичних творів, які виходили за її межі, переспівувалися народом вже як псалми, думи, канти.

Велику популярність здобули в народі думи "Висипався Хміль із міха і наробив ляхам лиха", "Ой горе тій чайці". А думу "Про втечу трьох братів з Азова" дослідники відносять до найвищих витворів світової культури.

У творенні і особливо виконанні народних поезій важливу роль відігравали "народні професіонали" - лірники і кобзарі. Користуючись бандурою (або кобзою) і лірою, вони виконували не тільки думи, псалми і канти, а також апокрифічні пісні.

У стилі бароко написана і значна кількість драматичних творів ХУІІ-ХУШ ст.

Бароковою називають одну з найстаріших шкільних драм невідомого автора "Олексій, чоловік божий" (1673-1674), де, за словами дослідників, "поєднуються образи християнської міфології з античними міфологічними фігурами".

Драма Ф. Прокоповича "Володимир" (1705 р.) написана на сюжет давньої української історії, вона описує запровадження князем Володимиром Великим християнства.

Розвивалися в той час морально-дидактичні та повчальні твори з алегоричним змістом ("Воскресеніє мертвих" Г. Кониського, "Трагедокомедія" В. Лащевського). У шкільних драмах всі постаті були алегоричними - поряд з історичними персонажами тут діють Розум, Фортуна, Віра, Надія, Любов, Заздрощі, Ворожнеча і так далі.

На відміну від шкільної драми, героями інтермедій були селяни, козаки, міщани та інші представники народу. Тут відтворюється народний побут, пісні, звичаї. Спочатку інтермедія - це комічна вставка між двома частинами шкільної драми; до середини XVIII ст. інтермедія стає самостійним театральним жанром.

Шкільна драма, інтермедія, слугувала основою виникнення шкільного театру. Центром цього розвитку в ХУІІ-ХУІІІ ст. була Києво-Могилянська академія. Особ­ливість шкільного театру полягала в тому, що грали в ньому аматори з школярів, тобто найосвіченіших кіл тодішнього українського суспільства, і що глядачі теж були з того ж освіченого суспільства, у тім числі запрошені на вистави старшини, часом гетьман, та міський патриціат. Символіка літературно-театрального дійства була його учасникам і глядачам прекрасно зрозуміла.

XVIII ст. називають часом розквіту вертепу - лялькового театру, що розігрував на верхньому поверсі двоповерхової шопки сцени з релігійного життя, на нижньому - сцени з життя простого народу.

Риси барокового стилю притаманні і музичній культурі, процес формування якої відбувався у ХУІІ-ХУШ ст.

Найвизначнішими центрами музичного життя на Україні в цей час були Києво-Могилянська академія та Василіанська Почаївська лавра.

У професіоналізації музичного мистецтва значну роль відіграла фахова освіта. Цьому сприяли ґрунтовні теоретичні праці, зокрема, "Граматика музикальна" (1677 р.) Миколи Дилецького. Це був перший і довгий час єдиний у Східній Європі підручник теорії музики, що узагальнив практику партесного (багатоголосного) співу і композиції.

Надзвичайно популярним було хорове мистецтво. В Києво-Могилянській академії в цю добу існував студентський хор, без якого не обходилось жодне академічне свято – прийоми(стр 172)

гостей, диспути, реакреації (травневі гуляння). В Академії існував і великий інструментальний оркестр, що виконував духовні і світські, зокрема, італійські, твори, особливо музику італійського бароко - Палестріно і Скарлаті. Виконувалася також класика хорової музики "акапелла".

Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих українських компо­зиторів. Найталановитішими серед них були Максим Березовський та А. Ведель.

У 1737 році в Глухові була створена музична школа, де в юності вчився ще один знаменитий український композитор Дмитро Бортнянський.

І Д. Бортнянський, і М. Березовський навчалися в Італії, де Березовський вчився одночасно з Моцартом і був визнаний не гіршим учнем, ніж геніальний австрійський композитор, його ім'я було занесене на "золоту дошку" Болонської академії.

У Київській академії здобули також освіту відомі регенти і вчителі музики -Й. Мохов, В. Сербжинський, С. Лободовський, Г. Барсенович. Останній склав "Правила для нотного та ірмолойного співу".

Розвивалась музична культура і на західноукраїнських землях. Зберігся реєстр нотних зошитів з 1697 р., які використовували учні Львівської братської школи. В ньому є твори на 3-12 голосів. Збереглися дані про вчителів музики Львівської братської школи, серед них композитори Пекулицький, Гавалевич, Базилевич, Панькевич. Важливою рисою цього періоду стало поширення української рукописної півчої книги Ірмолая, яка відзначається яскравим і оригінальним художнім оформленням.

У 1700 р. у Львові було здійснено перші нотні набірні видання ірмологіонів.