4. Розвиток української архітектури XVII - XVIII ст.

До середини XVIII ст. архітектура стилю бароко на Україні досягла найвищого розквіту. Будівнича діяльність цієї доби значною мірою відображає процеси освоєння і відновлення старих і нових земель, з цим пов'язане будівництво полкових і сотенних канцелярій та церков, шпиталів та шкільних будинків при них.

Наприкінці ХУІІ-ХУШ ст., як правило, кожне місто складалося з власне міста і підварків (околиць). Місто було обнесене старим земляним валом і обов'язково мало замок. Вже в XVIII ст. це були старі, давно не ремонтовані споруди, що обсипалися і розвалювалися. До міста, або "города", належала також та його частина, де збиралися торги і жили люди, зайняті торгівлею, ремеслом та різними промислами. Жилі будівлі II половини XVII - початку XVIII ст., за невеликим винятком, до нас не дійшли, вони відомі нам лише зі старовинних літературних джерел та гравюр (наприклад, будинок Богдана Хмельницького в Суботові, Данила Апостола в Сорочинцях, Івана Скоро­падського в Глухові). Але відомо, що наприкінці XVII а особливо у XVIII ст. третина городян жила достатньо заможно, щоб мати хату з двома світлицями, а то й дві хати у дворі (де, як правило, мешкали близькі та далекі родичі). У найбагатших будинках вікна були з білим склом і називалися красними, вони відчинялися, щоб провітрювати кімнату. Але найчастіше робилися круглі, із зеленого скла, вікна, що міцно вправлялися в рами з дерева або олова. В багатших будинках, у келіях багатих монастирів топилося не просто в печі, а в каміні й грубі, печі облицювалися кахлями, іноді високохудожньої роботи.

У містах України, які мали "права" і "вільності" самоуправи, при забудові міської площі, центральне місце відводилося магістратові. Донині збереглося небагато таких споруд у Кам'янці-Подільському, Могилеві-Подільському, Козельці, Бучачі. При (стр 173)

збудованому ще у XVI ст. київському магістраті в 1697 р. споруджено цегляну башту висотою понад ЗО метрів, а через кілька років старий дерев'яний будинок замінено новим, двоповерховим. З описів і малюнків того часу відомо, що будинок київського магістрату, з фонтаном перед ним, був розташований в центрі площі на Подолі. На другому поверсі він мав відкриту галерею, на башті - годинник та зроблений з бронзи міський герб.

Одним із найцікавіших зразків світської кам'яної архітектури України II половини XVII ст., що збереглася до наших днів, є так званий будинок полкової канцелярії в Чернігові (будинок Я. Лизогуба). Цю будівлю споруджено в 1680-1690 рр. у стародавній укріпленій частині міста, що прилягала до Десни. Будинок полкової канцелярії вражає надзвичайною пластичністю фасаду, що характерно й для багатьох інших цивільних споруд того часу, приміром, відомих монастирських трапезних та інших будівель кінця XVII - початку XVIII ст. (трапезні монастирів - Троїцького в Чернігові, Миколаївського, Видубецького, Михайлівського в Києві, келія Єлецького монастиря в Чернігові, друкарня Києво-Печерської лаври, головна брама монастирів у Новгороді-Сіверському й Гусятині).

Загалом дослідники відзначають, що від доби бароко XVIII ст. залишилося більше пам'яток світського будівництва, ніж від попередніх часів. Причини цього бачать в матеріалі, яким переважно користувались - цегла (з 1721 р.). Ті ж споруди, що загинули, не дійшли до наших днів, "завдячують" цим війнам, пожежам і руйнівному впливу ворожих до українства сил.

Наприклад, під час руйнації Батурина в 1708 році загинуло багато будинків старшини і передусім палац гетьмана на Гончарівці, який вражав сучасників своїм зовнішнім виглядом і внутрішнім оздобленням.

Значне місце в архітектурі України II половини ХУІІ-ХУШ ст. належало будівництву культових споруд. Як зауважує відомий дослідник М. Попович, на Україні церква задавала ту вертикаль, що організовувала весь навколишній ландшафт. Гори­зонтальному ряду монастирських будівель і хат протистоїть вертикаль церкви, що роз­ташовувалася, як правило, на горі; притягувала не тільки поглядом, а й буквально, до неї сходяться люди, які з церковного двору можуть побачити все, що осягнуть оком.

Від часів Хмельниччини церковне зодчество відображало мистецькі уподобання козацтва - наймогутнішої суспільної верстви, що не лише створила українську державу, а й стала головним захисником православ'я у Східній Європі. На відміну від католицької еліти, козацькі гетьмани і полковники не будували собі пишних гробниць. Пам'ятниками по них мали залишатися храми, у яких вірні щодня молитимуться "за зиждителя храму сього". Так, приміром, полковник Герасим Кондратьєв уславився як тим, що заснував місто Суми - найбагатше на Слобожанщині, так і тим, що збудував у ньому мурований храм - Воскресенську церкву.

Тогочасна українська еліта добре розумілася на архітектурі. Іван Самойлович як фундатор собору Мгарського монастиря вказав будівничим зразок - Троїцький собор у Чернігові, але застеріг, що споруда розмірів Троїцького собору буде "завеликою махиною для місця Мгарського". Гетьман дав точні розміри нового собору: довжина 57 ліктів, ширина 37 ліктів, висота 63 лікті. За висновками сучасних архітекторів, Мгарський собор ідеально вписався в ландшафт.

Ще один приклад. Сотник Василь Ялоцький укладаючи з майстром Матвієм Єфимовим 8 лютого 1693 року контракт на будівництво Миколаївської церкви в (стр 174)

Глухові, запропонував йому конкретний архітектурний взірець і зажадав, щоб вівтар "квадрувався до купола". Храм, збудований усього за 2 роки, є справжнім архітек­турним шедевром.

Особливе місце в будівничій, насамперед церковно-будівничій, справі дослідники відводять гетьману І. Мазепі. В історію культури навіть увійшов термін "мазепинське бароко". Він був найщедрішим меценатом церковного будівництва, витративши на нього астрономічну суму, що перевищувала 10 річних бюджетів тодішньої української держави. Його коштом зведено Богоявленську церкву Києво-Могилянської акаде'""'' (1690-1693 рр.), розпочаті роботи по реставрації Софійської церкви - оновлюється по бароковому зовнішній вигляд собору. З 1690 р. поряд з Лаврою будується Миколаївський собор. Одним з блискучих досягнень української архітектури доби "мазепинського бароко" дослідники називають церкву Всіх святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври. У порівняно невеликій споруді, збудованій одночасно з комплексом лаврських стін та башт у 1696-1698 роках, знайшли своє яскраве відображення найхарактерніші риси української архітектури кінця XVII ст.

З провінційних Мазепиних будов можна назвати Троїцький собор у Чернігові, Вознесенський - у Перяславі і найзагадковіша - Покровська - церква у селі Дігтярівці над Десною, де восени 1708 р. був осідок шведського короля Карла XII і гетьмана Мазепи.

За часів Мазепи активно займається будівництвом і його оточення: полковник Миклашевський будує Георгієвський собор у Видубичах, полковник Мокієвський - Феодосіївську церкву, полковник Герцик - церкву Воздвиження в Ближніх печерах.

Продовжують, хоча й не так активно, справу церковного будівництва наступники Мазепи. Іван Скоропадський залишив після себе сімейний монастир в селі Гамалії біля Глухова.

Справжнім шедевром українського бароко називають збудовану за гетьмана Данила Апостола Преображенську церкву у Великих Сорочинцях, декоративне оздоб­лення фасадів якої нагадує мотиви народного різьблення і гаптування Полтавщини.

Видатною пам'яткою архітектури доби бароко є Собор Різдва Богородиці в Козельці, будівництво якого розпочав архітектор А. Квасов і закінчив І. Григорович-Барський. Собор був споруджений в 1754-1764 роках на вираз вдячності Всевишньому за його прихильність до роду Розумовських. За проектом цих архітекторів священик Кирило Тарловський, який таємно обвінчав у Козельці імператрицю Єлизавету з Олексієм Розумовським, побудував у 1784 р. Миколаївську церкву.

Загалом дослідники архітектурної спадщини доби бароко виділяють два типи храмових споруд на Україні. Перший - це архітектурні споруди типу поширеного в католицькій Європі того часу. Барочні споруди, що характерні для Італії, південної Німеччини, Австрії, Польщі, все більшого поширення набувають і в Україні, зокрема на західних її теренах (про це мова йтиме далі).

Стилю європейської барокової архітектури відповідають блискучі праці Йогана Готфріда Шеделя, який у 1731-1752 рр. працював у Києві. Він будував Велику дзвіницю у Лаврі (1731-1745 рр.), митрополичі палати й в'їздну браму Софіївського монастиря, здійснив реконструкцію старого корпусу Київської академії.

Близькими до європейської стилістики є й самобутні споруди вихованця Києво-Могилянської академії Г. Григоровича-Барського (1713-1785 рр.). За його проектами споруджено, зокрема, полкову канцелярію в Козельці (1760-1767 рр.), собор Красно-орського (стр 175) монастиря у Золотоноші (1757 р.), церкву в с.Лемешах (1761 р.), а в Києві-надбрамну церкву з дзвіницею в Кирилівському монастирі (1750-1760 рр.), Покровську церкву (1766 р.), церкву Миколи Набережного на Подолі.

У Григоровича-Барського та Шеделя вчився кріпак Печерської лаври Степан Ковнір. За його участю споруджено житловий (ковнірівський) корпус, будинок друкарні й дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, церкву Антонія і Феодосія у Василькові (звідки він був родом) та ін.

Західноєвропейський вплив посилюється у зв'язку з включенням української старшини до класу імперського дворянства. Так, у рідному селі Безбородька Стольному, поблизу Сосниці на Чернігівщині, дві церкви і будинок споруджує сам Кваренгі.

Другий тип церков є результатом переведення в камінь улюблених у дерев'яному народному будівництві типів тридільної, триверхої і хрещатої п'ятиверхої церкви. Одна з перших таких церков споруджена в Ніжині (Миколаївський собор 1668-1670 рр.). Цей напрям характеризує собор Мгарського монастиря біля Лубен, збудований І. Батистом та Мартином Томашевським наприкінці XVII ст., собор Троїцького монастиря в Чернігові, Братського монастиря в Києві.

Знаменита Андріївська церква у Києві збудована І.Ф. Мічуріним, поєднує баро­ковий почерк В. Растреллі з принципами українського хрещатого храму.