Тема 3. Культура Київської Русі-України

Частина 2 Українська культура княжої доби.

Національна культура українського народу витікає з глибин віків. Ба­гато століть наші предки плекали духовне багатство народу, зберігаючи все найцінніше і передаючи майбутнім поколінням. На цій основі і виросла культура Київської Русі-України.

Пропонуємо такий план викладу:

1. Писемність і освіта часів Київської Русі-України;

2. Розвиток літератури та науки;

3. Мистецтво і архітектура українців княжої доби.

1. Писемність і освіта часів Київської Русі-України

У IX ст. на українських землях завершувався процес творення ранньофеодальної держави. Русь формувала не тільки нові політичні, економічні й соціальні чинники, що були характерними для нової держави, але й культурні інгредієнти, які відповідали сутності великої і могутньої держави. Найважливішим серед них стало прийняття християнства на Русі.

Християнство прийшло на наші землі з Візантії, тому окремо треба зупинитись на питанні впливу візантійської культури на українську. Візантія на рубежі 1 та 11 тисячоліття була однією з найбільш впливових і висококультурних держав Європи. Тому не дивно, що представники візантійської культури принесли в Україну не тільки нову церковну організацію, але й нову абетку, грецьку літературу, зразки візантійського шкільництва. Київська держава у цей час вбирала у себе все найкраще що виробили великі сусіди, не забуваючи про національні риси культури. Отож, говорячи про культуру княжої доби, ми часто називаємо її русько-візантійською культурою.

Виникнення писемності на Русі-України тісно пов'язане з питанням окультурення її шляхом християнізації, появи азбуки "руського письма". Так, перші книги, написані старослов'янською мовою з'явилися на Русі-Україні в X ст. Це була мова писань, якою великі місіонери - солунські брати Кирило і Мефодій - переклали з грецької основні богослужебні книги. У той же час треба пам'ятати, що ще до розповсюдження кирилиці праукраїнці вміли користуватися місцевим письмом. Так болгарський чернець Храбр свідчив, що східні слов'яни до запровадження абетки Кирила і Мефодія користувалися в письмі "чертами и резами". Можна навести й такий доказ: перебуваючи в Херсонесі, Кирило бачив Євангеліє і Псалтир, написані "руськими письменами". Про те, що руські люди знали писемність, свідчать також договори, що їх укладали русичі та Візантія у 911-912 рр. та у 944-945 рр. Вони укладалися двома мовами - руською та грецькою. Отже, ще до запровадження християнства на території України-Русі існувала місцева писемність.

Після запровадження візантійського православ'я на Русі утверджується кирилична система письма, яка складалася із 43 літер. Розповсюдження кирилич­ного письма було досить вигідним і корисним для Київської Русі, оскільки дос­татньо було переписати вже існуючі богослужебні книги, щоб поширювати їх серед українського середовища. В цей час на Київській Русі складаються сприятливі умови для розвитку і поширення як церковної та світської літератури і перекладів,(стр 75)

що йшли на Русь із Греції та Болгарії, так і оригінальних творів місцевих авторів. ] Отже, кирилиця стала універсальною мовою, яка об'єднувала слов'янські народи і ] була усім зрозумілою.

Варто відзначити, що церковнослов'янська мова, як її називали, була передусім мовою церкви. Вона збагатила лексику русичів словами абстрактних, філософських і богословських понять та різноманітною образністю. Проте вона ніколи не була розмовною мовою.

З часу запровадження християнства на Україні-Русі піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Великого (980-1015 рр.) у Києві, вже існувала школа, в якій вчилися діти найближчого оточення князя. Необхідність у школі диктувалася потребами часу - молодій державі - Київська Русь - потрібні були культурні, освічені політичні та громадські діячі.

Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом Мудрим (1019-1054 рр.) у Новгороді, де він зібрав понад 300 дітей старост і попів. У 1086 р. на Русі була заснована перша школа для дівчат. її фундатором стала дочка Всеволода Ярославовича Янка. Школа була відкрита при Андріївському монастирі, де дівчат навчали грамоти, а також різноманітних ремесел.

Крім державних та церковних шкіл, існувало і приватне навчання. Так Феодосій Печерський одержав освіту в невеличкому тоді місті Курську, де він навчався один у вчителя і досить швидко осягнув "усі науки".

Для того щоб навчання було успішним, на Русі в XI ст. почали з'являтися перші книгозбірні. Бібліотеки створювалися при великих монастирях, храмах. Так, Ярослав Мудрий заснував бібліотеку при соборі Св. Софії в Києві, його син Святослав мав свою бібліотеку; князь Миколай Святоша витратив на книги усі свої кошти, а потім подарував їх Києво-Печерському монастирю.

Книгозбірні були місцями, де не тільки зберігалися книги, але й місцями, де з ними працювали, де їх переписували. Так, при бібліотеках виникали скрипторії (книгописні майстерні), де працювала велика кількість переписувачів. Крім книгописців і палітурників, над книгою працювали редактори, перекладачі, художники, майстри, що виготовляли пергамент, ювеліри. Книги на Русі, як і у всій середньовічній Європі були дуже дорогі. Автор приписки до знаменитого Мстиславового Євангелія (1115 р.) зауважував, що: "ціну цьому Євангелію, один Бог відає". Книга ця написана красивим уставом на 213 листах, початкові літери тексту писані золотом, прикрашені мальовничими ініціалами і художніми заставками. Крім того, її доповнюють чотири листові мініатюри євангелістів. Якщо додати до цього дорогоцінний оклад із срібла, оздоблений золотими кістцями із зображенням святих, виконаними у техніці перегородчастої емалі, то така оцінка не буде здаватись перебільшеною. Цікаво, що частину окладу Мстиславового Євангелія виготовляли у Константинополі, куди возив книгу тіун Наслав, а завершувалася робота над ним у Києві.

Наприкінці IX і на початку XI століть у книгозбірнях зберігали в основному перекладну літературу, вкрай необхідну для церковного богослужіння, а також грецькі переклади з різноманітних сфер знань. Насамперед, це були книги Св. Письма (а найдавнішою цього роду книгою, яка постала на українських землях, було Остро-мирове Євангеліє (1056-1057); псалтирі, писання отців Церкви (Іоанна Золотоустого, Єфрема Сирина, Іоанна Дамаскіна), візантійська гімнографія та інша богослужбова література.(стр 76)

Великого поширення набули також переклади книг, які містили відомості зі світової історії, географії, астрономії, філософії тощо. Серед книг науково-історичного [ характеру варто назвати хронографи, хроніки Георгія Амартола, Георгія Сінкелла, "Християнська топографія" Козьми Індикоплова, "Джерело знання" Іоанна Дамаскіна.У XI столітті на територію Київської Русі потрапляє оригінальний твір болгарського екзарха Іоанна "Шестиднев", у якому подані тлумачення біблійних оповідань про шість днів створення світу. У цей же час з'являється збірник "Бджола", тобто витяги мудрих думок з багатьох творів античних авторів. Багатий відділ перекладного письменства творили апокрифи (перекази на біблійні теми), а також різноманітні

повісті.