2. Культура скіфо-сарматського періоду.

У VII ст. до н.е. в степах Північного Причорномор'я з'являються племена скіфів.

Джерелом наших знань про культуру скіфів є твори античних авторів (насамперед Геродота) і археологічні розкопки, позаяк свого письма скіфи не мали.

Скіфська культура була тим новоутворенням, яке виникло завдяки складним етносоціальним процесам у євразійських степах.

За культурно-господарським типом скіфська культура належала до кочової (точніше - напівкочової) скотарської.

Лісостепова зона скіфських часів була заселена різноетнічними племенами: неври на Правобережжі, гелони і будини на Лівобережжі. Геродот згадує про калліпідівелліно-скіфів, тобто, змішане греко-скіфське, не кочове плем'я.

У середині V ст. до н.е., після підкорення лісостепу і вздовж Дніпра вже мешкали напівскіфські етноси - скіфи-орачі та скіфи-землероби. Різниця між ними полягала в тому, що перші культивували злаки для власного споживання, а другі - на продаж.

На формування синкретичного характеру скіфської культури вплинули контакти цих племен з грецькими містами-державами, що з'являються в VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї, а також з Китаєм і Персією.

Третя чверть V - кінець IV ст. до н.е. - період розквіту скіфської держави, що тривав майже століття, і закінчився наприкінці IV ст. до н.е. глибокою кризою.

Основним заняттям царських скіфів – провідного племені в скіфській державі - було кочове скотарство. Розводили коней, велику та дрібну рогату худобу. Внаслідок(стр 51)

цього, стаціонарних будівель у скіфів не було. Геродот писав, що житла у них на візках. Інші античні автори повідомляють, що найменші візки бувають чотириколісними, а інші - шестиколісними.

Вже на початку IV ст. до н.е., на поселеннях степового Подніпров'я фіксуються постійні житла. Це двокамерні напівземлянки з округлими приміщеннями, де розміщувалося відкрите вогнище та земляні лави по периметру.

Іноді трапляються наземні однокімнатні споруди, округлі в плані. У деяких поселеннях Подніпров'я зафіксовані прямокутні в плані землянки (поселення біля І с. Первомаївка на Херсонщині та Лиса Гора біля м. Василівка Запорізької обл.), Основним матеріалом для виготовлення цих будівель були глина і дерево.

До наших днів дійшли відомості про одяг скіфів. Чоловіки носили куртку з поясом та штани на взірець шаровар, м'які чобітки, шапки з гострим верхом.

Жінки - широку довгу сорочку, яка доповнювалася різними деталями.

Прикраси - браслети, перстні, гривни, оздоблені пояси носили не тільки жінки, але й чоловіки.

Вірування скіфів відносились до політеїзму, тобто існувала віра в багатьох богів. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами. На чолі пантеону стояла богиня Табіті (Гестія) - охороняла вогнище та житло (саме ім'я Табіті означає "та, що зігріває"). Далі Папай (Зевс) та його дружина Алі (Гея)- божества неба і землі, союз двох стихій - джерело життя. Далі Гойтосір (Аполлон), Аргімпаса (Афродіта), Галімасад (Посейдон).

Арей - молодший з богів, але в житті Скіфії його культу належала провідна роль. Геродот пише, що на честь Арея проводилися щорічні жертвоприношення. По всій Скіфії споруджувалися велетенські чотирикутні жертовники з хмизу, на верхівці яких був укріплений старовинний залізний меч (символ Арея). Цьому мечу скіфи приносили в жертву овець та коней.

Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. На парадному посуді, кінському спорядженні, головних уборах та одязі бачимо характерні зображення тварин - ведмедя, рисі, бика, коня чи кози. Часто це символ-мітка: ратиця хижака, пильне око або потужне крило птаха, гостре ікло або пазур хижака. Саме зображення тварин чи характерних для них частин тіла, дало назву особливій течії в декоративно-прикладному мистецтві "звіриний стиль". Основним матеріалом для виготовлення творів скіфського мистецтва були кістка, ріг, бронза, срібло, золото, залізо тощо. До шедеврів світового мистецтва належить золотий гребінь із кургану Солоха (Запорізька область). Верхня частина гребня прикрашена динамічною батальною сценою за участю трьох воїнів ймовірно скіфських воєначальників. Дослідники припускають, що автор цього твору був вихідцем із грецького місцевого середовища і, прекрасно оволодівши художніми засобами античного мистецтва, знав і степову атмосферу життя кочівників.

До відомих у світі шедеврів скіфського золотарського мистецтва належить кубок із кургану

Куль-Оба - виготовлена із сплава золота з сріблом ваза. На верхній частині вази зображені сцени з життя скіфів, нижня частина заповнена вертикальними жолобками у вигляді вузьких пелюстків.

Сьогодні чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила - нагрудна прикраса ритуального характеру. Розділена на три смуги - зооморфну, рослинну і антропоморфну пектораль є яскравим прикладом греко-скіфського ювелірного мистецтва. Особливо майстерно виконана композиція із(стр 52)

зображенням двох напівроздягнутих скіфів, котрі стоять на колінах і тримають сорочку

з овечого хутра - золоте руно.

Вражає досконалістю прикрашений фігуркою вепра кинджал з експозиції

Національного музею історії України.

До наших днів дійшли взірці скіфської скульптури - виконані з граніту, пісковику чи вапняку, воїни у бойовому обладунку. Цей образ володаря причорноморських степів у 1ІІ-ІІ ст., до н.е. ставили на могилах у Степовій Скіфії.

Знайдені в Неаполі Скіфському (столиця скіфської держави) терракотові статуетки і бронзові фігурки грецьких богів (Деметра, Кора, Афродіта, Гермес, Зевс) належать до предметів імпорту, але деякі з них, імовірно, виготовлялися на місці за античними зразками. Відомі й примітивні зооморфні та антропоморфні фігурки, ритуальні "хлібці", які свідчать про поширення місцевих землеробсько-скотарських

культів.

У III ст. до н.е. на території сучасної України з'являються іраномовні кочові племена сарматів.

Спочатку культура сарматів була близька до скіфської, пізніше ця близькість

зберігалася лише в західних сарматів.

Подібно до будь-якого кочового суспільства, сарматське також було насамперед воєнізованим. Дослідники називають сарматів народом-військом, де все чоловіче

населення було воїнами.

Аналіз сарматських курганних й безкурганних поховань (Новопилівські кургани, Усть-Кам'янські кургани) дає змогу реконструкцію одягу та озброєння сарматів. Чоловіки носили короткий каптан, що підперезувався поясом та застібався фібулами, шаровари та короткі м'які чоботи. За головний убір правив башлик. Костюм

доповнював плащ.

Жінки одягали довгу сукню із рукавами до зап'ястя, зверху носився розпашний халат, шаровари оздоблювалися на литках бісером. На озброєнні сарматського воїна були мечі та кинджали, списи, лук і стріли. Певну роль відігравав захисний обладунок (панцирі, шоломи). Сарматська кіннота в ті часи вважалася однією з найкращих.

З 7-3 ст. до н.е. були поширені орнаментовані металеві пластинки для поясів, збруї, зброї, металевий і глиняний посуд, різноманітні ювелірні вироби.

Для сарматського мистецтва тих часів характерний так званий звіриний бірюзово-золотий стиль. Так само, як у скіфів, стиль цей являє зображення реальних чи фантастичних звірів, найчастіше у боротьбі між собою. Але характерною рисою цього стилю є інкрустація постатей тварин (очей, вух, м'язів, хвостів) бірюзою, сердоліком та

іншими камінцями або емаллю.

Найкращими творами мистецтва сарматів є золоті вироби з Запорізького (поясні пряжки) та Ногайчинського (Крим, нагрудні прикраси) курганів.

Прикраси ж з поховання сарматського вождя, знайденого біля с. Порош Ямпільського р-ну Вінницької області вражають сучасних митців своєю досконалістю.

Отже, культура скіфських та сарматських племен, які мешкали з VII ст. до н.е. до ІVст. н.е. на території сучасної України, є невід'ємною складовою стародавньої культури нашої Батьківщини.(стр 53)