Тема 2. Стародавня культура

Стародавня культура України

Частина 2. План

1. Процес культурогенезу на теренах України часів кам'яного віку та енеоліту.

2. Культура населення скіфсько-сарматського часу.

3. Культура давніх слов'ян.

1.Процес культурогенезу на теренах України часів кам'яного віку та енеоліту.

Витоки культури України сягають часів первіснообщинного ладу, саме його найдавнішого етапу - палеоліту. Близько 1 млн. років тому на наші терени прийшли перші люди. На сьогодні доведено, що найраніше освоєною територією України було Закарпаття. Дослідниками виявлено багатошарове палеолітичне поселення у селищі Королево Виноградівського району в Закарпатті. Тут знайдено 16 різночасових шарів залягання палеолітичних кам'яних виробів чоперів. Стоянки найдавніших в Україні людей знайдені також на Дністрі, Житомирщині, у Донбасі, гірському Криму.

Протягом сотень тисяч років основним заняттям древньої людини було полювання та збиральництво. Для цього виготовлялися різні знаряддя праці і полювання. Найпридатнішим матеріалом був кремінь з його здатністю легко розколюватися і давати пласкі міцні уламки. Залежно від специфіки природнього середовища відомі також вироби з андезиту та обсидіану (Закарпаття), кварциту (північ Донецького кряжа), тощо.

Приблизно 150 тис. років тому з'являється новий тип людей - неандертальці. Протягом невеликого часу вони освоюють практично всі терени України. Привлас­нюючий, мисливський характер господарства вимагав кочівного способу життя, що насамперед було пов'язано з пересуванням тварин - об'єкту полювання. Неандер­талець будує житло і розпалює там вогнище. Залишки штучної будівлі з фунда­ментом з кісток мамонта досліджено на стоянці Молодове Чернівецької області на річці Дністер. У помешканні виявлені залишки 15 вогнищ. Одним із свідчень розвитку людини цього часу є залишки свідомо здійснених поховань. Вперше ці похо­вання було відкрито у 1920-х рр. Г.А. Бонч-Осмоловським у гроті Кіїк-Коба (Крим). Тут у спеціально видовбаних у скелі ямах виявлені поховання жінки і однорічної дитини.

Приблизно 80 тис. років тому починається похолодання, на тлі якого відбувається історичний процес формування людини сучасного біологічного типу – homo-sapiens (людини розумної).

Суворі умови життя спонукали людей до розвитку будівництва. Залишки жител, виявлені на багатьох стоянках України цього періоду, дають змогу зробити висновок про існування різних типів поселень. Насамперед це базові поселення із стаціонарними житлами складної конструкції; стоянки з житлами більш простих та легких конструкцій; стоянки без жител; стійбища, майстерні тощо. Більшість поселень рівнинної території України розташовувалися поблизу річок і займали значну площу -від 500 м² (Радомишль) до 1200 м² (Мізино).

Широко розповсюдженим типом будівлі були житла з кісток і бивнів мамонта: Мізино (Чернігівщина, поблизу міста Новгород-Сіверський), Межиріччя (середня течія Дніпра), Добраничівська стоянка (притока Дніпра р.Супой), Пушкарі (басейн річки Десна) та ін.(стр 48)

Характерними для цього часу є округлі в плані житла з основою, викладеною з крупно габаритних кісток мамонтів і сферичною чи конічною стелею з жердин, накритих шкурами тварин. До зразків первісного будівництва такого типу належать житло із стоянки Мізино. Складнішу архітектуру мали трисекційні видовжені житла з трьома вогнищами. Така будівля знайдена на стоянці Пушкарі. Тут виявлено 6 жител, де могли мешкати 5-7 сімей із загальною кількістю жителів до 50 осіб.

На окрему увагу заслуговують мистецькі здобутки пізньопалеолітичної епохи. Яскравим прикладом художньої творчості людини цієї доби можна назвати наскельні зображення стоянки Кам'яна Могила у Запорізькій області. Зображення мамонта, інших представників фауни пізнього палеоліту на скелях, окремих каменях, стелях і стінах печер тісно пов'язані з первісною мисливською магією.

Образотворче мистецтво цього періоду, позначене рисами умовності та абстрактності. Яскравим прикладом є схематизовані жіночі статуетки, виготовлені з бивня мамонта, знайдені на Мізинській стоянці.

Численні вироби з кістки, знайдені в Мізино, прикрашені так званим "меандровим" орнаментом - безперервним візерунком у вигляді стрічки або окремої лінії з рівномірними вигинами. Крім меандру трапляється орнамент у вигляді зигзагу, ялинкоподібний чи хвилястий.

Найдавніші свідчення музичної культури людства також знаходять на території України. Це залишки чотирьох кістяних флейт, знайдених на стоянках Подністров'я, профіль людини, що співає, на лопатці мамонта із стоянки Городок-2 на Волині. Знайдений у Мізино набір з 16 музичних інструментів, виготовлених з кісток мамонта і північного оленя, увійшов в історію культури під назвою оркестр кам'яного віку. В оркестр входять розписані червоною охрою кістки мамонта, що використовувалися як ударні музичні інструменти і шумовий браслет - атрибут ритуальних танців.

Доба мезоліту - перехідна між палеолітом і неолітом, припала на загальне потепління клімату і покращання умов існування. Це насамперед позначилося на зростанні кількості населення, основним заняттям якого залишається полювання. Основним знаряддям полювання стає лук із стрілами. Кам'яні знаряддя стають дуже дрібними (мікролітичними), вживаються як вістря до стріл або вставки в дерев'яні чи кістяні списи і гарпуни. Велика кількість однакових мікролітів, знайдених на понад 300 мезолітичних стоянках на території України, вказує на удосконалення техніки обробки каменю.

У мезоліті зафіксовані перші спроби приручення диких тварин: спочатку собаки, згодом свині. Найвідомішими центрами осілості цього періоду дослідники називають Дніпровське Надпоріжжя. Тут виявлені довготривалі поселення Огрінь, Осокорівка та ін.

Доба неоліту та енеоліту охоплює період від 5 до 2 тис. до н.е. У цей час відбувається перехід від привласнюючих до відтворюючих форм господарства - людина переходить від полювання і збиральництва до скотарства і землеробства. У господарстві починають використовувати коней, з'являються вироби з металу (зокрема металева зброя та знаряддя праці). З'являється кераміка, людина опановує ткацтво.

Під час неоліту у середніх течіях Південного Бугу та Дністра формується буго-дністровська культура. Протягом 5-4 тис. до н.е. на території України утворюються(стр 49)

сурсько-дніпровська, дніпро-донецька і гірсько-кримська культури. На північному сході утверджується культура ямково-гребінцевої кераміки.

Але найбільш відомою культурою України часів пізнього неоліту та енеоліту є Трипільська культура.

Назву свою ця культура отримала від поселення, відкритого та дослідженого відомим українським археологом В. Хвойкою у 1896 р. біля с. Трипілля на Київщині. Існувала Трипільська культура у ІУ-ІП тис. до н. є. і поширювалася на території лісостепової і частково степової частини Правобережної України, Молдови і Східної Румунії. На території Східної Румунії подібні пам'ятки відносять до культури Кукутені (від назви поселення біля с. Кукутені).

На сьогодні унаслідок археологічних розкопок на території України виявлено близько тисячі трипільських поселень. Усі вони різної величини, від невеличких з шести-семи жител до поселень-гігантів, площа яких становила 200-450 га, на якій розміщувалося близько 3 000 жител, у тім числі й двоповерхових.

Трипільські поселення були розташовані здебільшого неподалік від водних артерій. Основним будівельним матеріалом для виготовлення житла були дерево і глина. В окре­мих випадках (у Придністров'ї) для спорудження житла використовували камінь.

Відомі дво- і навіть триповерхові житлові споруди. З'ясовано, що стіни жител фарбувалися білою або червонною фарбою. У кожному приміщенні будинку роз­міщувалася піч з квадратною основою, без димаря. В одній із кімнат був жертовник округлої форми, пофарбований червоною охрою. Будівлі мали круглі вікна, що часто обрамлялися щільнозафарбованими трикутниками.

У 70-х рр. XX століття на Черкащині були відкриті поселення-гіганти, так звані трипільські протоміста.

Особливо ґрунтовно вивчені поселення біля селищ Майданецького та Тальянки. Розташовані у формі кола чи овалу, протоміста мали вулиці, квартали, площі і майдани. Житлова забудова налічувала 1500-2000 будинків (в один, а здебільшо - в два поверхи) із населенням до 15-20 тис. осіб. Що показово, усі трипільські поселення не мали захисних валів чи інших оборонних споруд. На думку археологів, це свідчить про виключно миролюбний характер населення, а також про відсутність ворогів, які могли б становити серйозну небезпеку для такого численного і могутнього народу, яким були трипільці.

Господарство трипільців постійно розвивалося. На початковому етапі до­мінувало осіле скотарство і мотичне землеробство, було поширене виробництво глиняного посуду, крем'яних знарядь, прядіння і ткацтво. Пізніше збільшується роль землеробства із застосуванням тяглової сили тварин, пожвавлюється обмін із різними сусідніми племенами, зокрема, дунайсько-балканського регіону. Провідними зерно­вими культурами були пшениця та ячмінь, вирощувалися також бобові. Розвивалося й тваринництво - розводили головно велику рогату худобу, а також овець, кіз, свиней.

Високого рівня досягла кераміка. Різного призначення і розміру (від декількох сантиметрів до одного метра заввишки), трипільська кераміка вражає тонким рельєфним орнаментальним декором з переважанням спіралей. Посуд ліпився руками, але обпалювався у керамічних горнах. У кольоровій гамі домінують червоні, чорні та білі кольори. Ці кольори до сьогодні простежуються в українському мистецтві, особливо в народних вишивках.(стр 50)

Із землеробським характером трипільської культури пов'язане виникнення антропоморфної керамічної пластики. Не будучи предметами практичного вжитку, саме ці твори мистецтва трипільців є носіями інформації про духовне життя людини того часу.

До наших днів збереглося понад 2 тис. статуеток трипільської пластики. Переважна більшість з них зображає жінок, що засвідчує існування у трипільців культу жіночого божества. Фігурки жінок могли представляти матір-родоначальницю й водночас ідоли - символи плодючості. В житлі вони стояли на підвищеннях, спеціальних культових місцях. Культово-магічний характер цих пластичних зображень підтверджується знахідками у похованнях (с. Усатове).

Археологи знаходять на місцях трипільських поселень також фігурки домашніх тварин (в основному биків), глиняні моделі жител, антропоморфні посудини, різні амулети, прикраси тощо.

У Львівському історичному музеї зберігається біноклевидна трипільська кераміка. Дослідники припускають, що вона могла використовуватися для магічних дій, зокрема, для обряду викликання дощу.

Мистецтво Трипілля високим художнім рівнем не поступається мистецтву найрозвинутіших культур Близького Сходу чи Середземномор'я.

До сьогодні дослідники не можуть прийти до одного висновку щодо причин занепаду трипільської культури. Швидше за усе вона булла витіснена або асимільована іншими племенами і народами, що прийшли на нашу землю зі сходу.

Переважна більшість вітчизняних дослідників вважає трипільців безпосередніми пращурами українського народу. На користь цієї гіпотези свідчать наступність в будівництві жител, розписі кераміки, типових формах поховань тощо.