5 Приклад виконання практичної роботи

Елементи масиву {0.4; 5; 9; 3.6; -2.5; 2.8; 4.8} задати при описі. Обчислити добуток елементів більших за 4.8. Вивести значення і адреси елементів масиву з парними індексами. До елементів масиву звернутися через вказівники з використанням операції посилання по вказівнику. Одержаний результат вивести на екран.

Текст програми

#include <stdio.h>

float A[]={0.4, 5, 9, 3.6, -2.5, 2.8, 4.8};

float P=1;

void main()

{ int i;

for (i=0; i<7; i++)

{

if (*(A+i)>4.8) P=P*(*(A+i)) ;

}

/* Вивід добутку на екран */

printf("P=%f\n\n", P);

/* Вивід елементів масивів і їх адресів */

for (i=0; i<7; i=i+2)

printf("A[%d]=%f\tadresa A[%d]=%ld\n", i, *(A+i), i, A+i);

}

Результат:

P=216.000015

A[0]=0.400000 adresa A[0]=4202504

A[2]=9.000000 adresa A[2]=4202512

A[4]=-2.500000 adresa A[4]=4202520

A[6]=4.800000 adresa A[6]=4202528

6 Контрольні запитання

1. Який знак операції використовується для одержання адреси змінної?

2. Який знак операції використовується для одержання значення по адресі, що зберігається у вказівнику?

3. Які операції можна виконувати над вказівниками?

4. Чи потрібно описувати вказівники?

5. Який тип мають вказівники при описі?

6. Чи можна вказівники описувати разом зі змінними?

7. Який синтаксис опису вказівників?

8. Чому рівна адреса 1-го елементу масиву?

9. Який знак операції використовується для одержання значення по адресі, що зберігається у вказівнику?

10. Який зв’язок між індексом і вказівником на даний елемент масиву?

11. Які операції можна виконувати над вказівниками?

Практична робота № 5

Тема: Написання програм з використанням власних функцій

Мета: Оволодіти основами структуризації програм, навчитись розробляти і використовувати власні функції.

1 Короткі теоретичні відомості

Опис функції. Функції при використанні потрібно описувати. Опис функції називають прототипом функції. Синтаксис опису: (прототип функції)

Тип функції (значення, яке повертає функція) ім’я функції(тип арг1. імя-арг. 1, тип арг2. імя-арг.2, тип арг3. імя арг.3);

Оператор опису функції повідомляє компілятору функцію, яка буде визначена в програмі пізніше. Опис включає тип значення, яке повертає функція, ім’я функції і типи аргументів, які передаються в функцію. Оператор опису закінчується ;

Приклад float cube(float x);

Для того, щоб до функції можна було звернутися, у тому ж файлі повинно бути опис функції (прототип).

double line(double x1,double y1,double x2,double y2);

double square(double a, double b, double c);

Це прототипи функцій, описаних вище.

Прототипи функцій повинні бути бути в тексті швидше аніж виклик функції, щоб компілятор міг здійснити перевірку правильності виклику.

Визначення функції. При написанні функції перш за все треба визначити, що вона буде виконувати. Визначення функції - це повний текст функції. Перший рядок визначення функції називається заголовком функції. Якщо опис містить імена аргументів, то заголовок функції повністю співпадає з описом, за виключенням крапки з комою.

В описі функції імена аргументів необов’язкові, але в заголовку вони є .

Далі пишемо заголовок функції. Заголовок функції складається з 3-х частин:

• Тип повертаючого значення, який визначає тип даних, які повертаються з функції в викликаючу програму. Типи можуть бути будь-які, які розглядаються в мові. Можна описати функцію, яка не повертає ніякого значення, задавши пустий тип void. Приклад