- •11.Філософія доби Середньовіччя. Номіналізм та реалізм
- •12. Особливості італійського Відродження та ідеологія Реформації
- •13. Розвиток натурфілософських вчень епохи Відродження
- •14.Гуманізм у філософії епохи відродження
- •15. Емпіризм у філософії Нового часу
- •16.Раціоналізм у філософії Нового часу
- •17. Філософія доби просвітництва та її представники
- •18. Німецька класична філософія: загальна характеристика
- •19. І.Кант — засновник німецької класичної філософії.
- •20. Система та метод у філософії г.Гегеля
- •23.Філософія життя (ф.Ніцше, а.Шопенгауер).
- •24. Психоаналітична філософія
- •25. Сенс людського існування у філософії екзистенціалізму.
- •26. Сучасна «філософія науки»: позитивістський напрям у філософії.
- •27. Феноменологічний напрям у філософії
- •28. Ситуація постмодернізму у філософії.
- •29. Особливості української філософської думки.
- •30.Гуманізм епохи Відродження в Україні (Острозька академія, братський рух).
- •31. Філософська думка Київської Русі
- •34. Українська філософська та суспільно-політична думка другої половини хіх-хх століття.
- •38. Рух як спосіб існування матерії. Форми руху
- •39. Простір і час – форми буття матерії. Властивості простору та часу.
- •43.Суспільна природа свідомості. Свідомість та мова.
- •44. Основні форми суспільної свідомості та їх взаємозв’язок.
- •46. Принципи діалектичного осмислення буття. Альтернативи діалектики
- •47. Основні закони діалектики, їх світоглядне та методологічне значення.
- •48. Категорії як загальні форми відображення буття, його пізнання і перетворення
- •50. Практика - критерій істини, основа і ціль пізнання. Види практики
- •55. Суспільство як система і життєдіяльність людини.
- •59.Філософія історії про роль і місце людини в історії.
- •64. Поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» та співвідношення між ними.
- •66 Діяльність як доцільна активність суб’єкта
- •69. Екзистенційне буття людини є, за Гайдеггером
- •70. Сутність духовного життя суспільства
- •71. Поняття культури. Структура і функції культури. Культура і цивілізація.
- •72. Історичні типи суспільства. Поняття "сусп-економічна формація" і "цивілізація".
69. Екзистенційне буття людини є, за Гайдеггером
Сенс життя являє собою осмислення людиною свого призначення, "самовиправдовування" своєї життєдіяльності. Він містить у собі цілі, ідеали, установки, умонастрій та лінії поведінки людини. Сенс життя не заданий людині одвічно. Людина змінюється у зв'язку із змінами в суспільних відносинах, в особистому житті, у формах життєдіяльності; разом з цими змінами змінюється і сенс життя. До того ж людина існує в багатьох формах буття, тому сенс її життя багатомірний. В історії духовних пошуків людства можна виділити три головні підходи до вирішення цієї проблеми. 1. Сенс життя знаходиться за межами світу - в об'єктивних порядках вищого буття, у надособистісних цінностях, у Богові. З цієї точки зору, єдиним, що робить життя усвідомленим, що надає йому абсолютного сенсу, є дійова співучасть у житті, що спрямовується надприродними силами. 2. Цінність і сенс життя - у самому житті, тому людина здатна перебудовувати світ на засадах добра та справедливості. Ця прогресивна мета і надає сенсу людському існуванню. 3. Сенс життя задається самою людиною завдяки її зусиллям щодо самореалізації. Життя саме по собі не має заданого сенсу, тільки людина завдяки своїй діяльності свідомо чи несвідомо, доцільно чи стихійно творить свою людську сутність. Кожний індивід може проектувати свій спосіб буття та його стиль, але при цьому він завжди виходить з деяких припущень про дійсність цінностей, з певного розуміння сенсу життя і цілей життєдіяльності. Здійснення вибору виявляє свободу людини. Але, обираючи вчинок, той або інший варіант поведінки, особистість обирає себе. Вона будує себе, створює свій духовний образ. Буття, що складається з множини актів вибору, і являє собою життя особистості, а точніше саму особистість у її динаміці та русі. Таким чином, разом зі свободою виникає відповідальність - і насамперед, за себе і свою долю. Необхідність первинна, в природі і суспільстві вона існує у формі об'єктивних законів, а закони, які не вдається пізнати, виявляють себе як "сліпа" необхідність. Чим більш глибоко і повно людина пізнає закони об'єктивної дійсності, тим більш усвідомленою і вільною виявляється її діяльність. У цьому розумінні свобода полягає не в незалежності від об'єктивної необхідності, а в умінні приймати рішення з урахуванням наявного знання. Стосовно особистості, яка живе і діє в суспільстві, свобода є право робити все, що дозволено законами, які виявляють пізнану необхідність. Усвідомлення загального розуміння свободи дозволяє виділити її конкретні аспекти:♦ свобода економічна, що передбачає не тільки свободу від експлуатації, а й свободу прийняття економічних рішень і дій; ♦ свобода політична, що полягає в такому наборі громадянських прав, який забезпечує громадянину не тільки нормальну життєдіяльність, але й гарантує йому загальне і рівне виборче право, пряму участь в управлінні суспільними справами, можливість об'єднуватись у політичні партії, рухи; ♦ свобода духовна, що полягає у свободному виборі світогляду, ідеології, системи моральних цінностей, а також у свободі совісті (тобто права сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої) тощо.