- •11.Філософія доби Середньовіччя. Номіналізм та реалізм
- •12. Особливості італійського Відродження та ідеологія Реформації
- •13. Розвиток натурфілософських вчень епохи Відродження
- •14.Гуманізм у філософії епохи відродження
- •15. Емпіризм у філософії Нового часу
- •16.Раціоналізм у філософії Нового часу
- •17. Філософія доби просвітництва та її представники
- •18. Німецька класична філософія: загальна характеристика
- •19. І.Кант — засновник німецької класичної філософії.
- •20. Система та метод у філософії г.Гегеля
- •23.Філософія життя (ф.Ніцше, а.Шопенгауер).
- •24. Психоаналітична філософія
- •25. Сенс людського існування у філософії екзистенціалізму.
- •26. Сучасна «філософія науки»: позитивістський напрям у філософії.
- •27. Феноменологічний напрям у філософії
- •28. Ситуація постмодернізму у філософії.
- •29. Особливості української філософської думки.
- •30.Гуманізм епохи Відродження в Україні (Острозька академія, братський рух).
- •31. Філософська думка Київської Русі
- •34. Українська філософська та суспільно-політична думка другої половини хіх-хх століття.
- •38. Рух як спосіб існування матерії. Форми руху
- •39. Простір і час – форми буття матерії. Властивості простору та часу.
- •43.Суспільна природа свідомості. Свідомість та мова.
- •44. Основні форми суспільної свідомості та їх взаємозв’язок.
- •46. Принципи діалектичного осмислення буття. Альтернативи діалектики
- •47. Основні закони діалектики, їх світоглядне та методологічне значення.
- •48. Категорії як загальні форми відображення буття, його пізнання і перетворення
- •50. Практика - критерій істини, основа і ціль пізнання. Види практики
- •55. Суспільство як система і життєдіяльність людини.
- •59.Філософія історії про роль і місце людини в історії.
- •64. Поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» та співвідношення між ними.
- •66 Діяльність як доцільна активність суб’єкта
- •69. Екзистенційне буття людини є, за Гайдеггером
- •70. Сутність духовного життя суспільства
- •71. Поняття культури. Структура і функції культури. Культура і цивілізація.
- •72. Історичні типи суспільства. Поняття "сусп-економічна формація" і "цивілізація".
23.Філософія життя (ф.Ніцше, а.Шопенгауер).
Філософія життя — філософський напрямок, який склався в другій половині 19 ст. у Німеччині та Франції, визначними представниками якого вважаються Фрідріх Ніцше (1844-1900),Вільгельм Дільтей (1833-1911), Георг Зіммель (1858-1918), Анрі Бергсон (1859-1941) та інші.
На противагу класичному раціоналізму, філософія життя в центр філософської проблематики поставила феномен життя. Поняття життя і стало основним поняттям цього напрямку. Поштовх до пошуку відповідних варіантів розв’язання назрілих філософських проблем, які були окреслені цим напрямком, був даний фундаментальними успіхами біології. Зокрема, дарвінізмом і менделівською генетикою. Але поняття життя ці філософи вживали не в науково-біологічному сенсі. Філософія життя репрезентує життя як сутність людського світу і людського існування. Життя розглядається як феномен людського існування, який недоступний раціональному осмисленню, бо є ірраціональним за сутністю.
Завданням філософії життя було осмислення буття людини «в плині життєвого потоку» методологічними засобами філософії, а не науки. Отже, «філософія життя» — це філософія, що виникла на противагу класичному раціоналізму, в певному розумінні під впливом біології. Поняття «життя» використовувалось також для побудови нової картини світу.
Засновником напрямку вважається Артур Шопенгауер, песиміст і мізантроп. За Шопенгауером, суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, що є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого. Такий підхід отримав назву волюнтаризму. Шопенгауер намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому жодні суспільно-політичні перетворення нічого не змінять.
Основа життя , за концепцією Ніцше, - це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади. Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди. Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях : 1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”) 3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів).
24. Психоаналітична філософія
Психоаналіз – загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань. Започаткував З. Фрейд свою теорію в праці "Тлумачення сновидінь". Кожне психічне явище необхідно розглядати в трьох аспектах – динамічному, енергетичному і структурному. На зорі психоаналізу було розроблено вчення про різні форми і прояви психічної енергії з наголосом на сексуальні потяги (лібідо). Вчення про психічну структуру виникло пізніше. З. Фрейд у праці "Я і Воно" використовує три психічні частини: Воно (ід), Я (его), над-Я (супер-его). Під Воно розуміється сукупність інстинктивних потягів. Ця частина психічного апарату охоплює все природжене, генетично первинне/ яке підвладне принципу задоволення і нічого не розуміє про реалії. Я, чи свідомість, відокремилося від Воно внаслідок еволюції з метою адаптації до оточуючого середовища. Я – посередник між зовнішнім світом і Воно, потягом і задоволенням. Я керується не принципом задоволення, а вимогами реальності, стримує ірраціональні імпульси Воно. До функції Я належить самозбереження організму, накопичення досвіду, зовнішніх впливів пам'яті, уникнення загрозливих впливів, контроль над інстинктами, що виникають у Воно. Особлива увага приділялася над-Я. Останнє – представник соціально-культурного світу в психіці людини. Воно формується в результаті сприйняття людиною соціальних норм, виховних заборон та заохочень і виступає як джерело моральних принципів індивіда. Над-Я функціонує здебільшого несвідомо, проявляючись у свідомості як совість. Напруга, що породжується ним у психічній структурі, сприймається як почуття страху, провини, депресії, неповноцінності тощо. З. Фрейд виділив два інстинкти, що визначають поведінку людини. Це інстинкт самозбереження та сексуальний інстинкт. Психоаналіз З. Фрейда має певні недоліки. Зокрема, він фактично нехтує роллю соціального фактора у формуванні й розвиткові свідомості та психіки людини. Ряд його сучасників і послідовників вказували на інші вади психоаналізу, що виявилися з часом. У своєму вченні Фрейд біологізує людину, тобто основні причини її поведінки вбачає у біологічних, природних імпульсах. Фрейд підкреслює ірраціональність, алогічність людини, агресивність стає невід'ємною характеристикою людської природи. Карл Юнг був першим учнем і першим критиком вчення Фрейда. Юнг піддав критиці перебільшення ролі сексуального початку в людській психіці. Основним досягненням творчості Юнга стало відкриття явища «колективного підсвідомого».Досліджуючи людські сновидіння, міфи, релігійні уявлення, витвори мистецтва, фольклор, Юнг помітив такі підсвідомі духовні явища, які не могли бути зв'язані з індивідуальним життєвим досвідом. Неофрейдисти А.Адлер, К. Хорні, Е. Фромм продовжили і розвинули фрейдистські ідеї в соціологічних та культурологічних дослідженнях. Вони прагнули пояснити і вирішити соціальні проблеми методами і настановами психоаналізу. Вони зосередили свою увагу на понятті соціального несвідомого, на психологічних аспектах соціального відчуження і самовідчуження людини, на процесах міжособистісних зв'язків, на ірраціональних і патологічних проявах суспільного життя. Найбільш відомим представником неофрейдизму став Е.Фромм, який зробив спробу поєднати в своєму «гуманістичному психоаналізі» ідеї марксизму, фрейдизму і екзистенціалізму. У своїх відомих творах «Мати або бути?», «Втеча від свободи» Фромм піднімає проблеми особистості в сучасному світі.