- •11.Філософія доби Середньовіччя. Номіналізм та реалізм
- •12. Особливості італійського Відродження та ідеологія Реформації
- •13. Розвиток натурфілософських вчень епохи Відродження
- •14.Гуманізм у філософії епохи відродження
- •15. Емпіризм у філософії Нового часу
- •16.Раціоналізм у філософії Нового часу
- •17. Філософія доби просвітництва та її представники
- •18. Німецька класична філософія: загальна характеристика
- •19. І.Кант — засновник німецької класичної філософії.
- •20. Система та метод у філософії г.Гегеля
- •23.Філософія життя (ф.Ніцше, а.Шопенгауер).
- •24. Психоаналітична філософія
- •25. Сенс людського існування у філософії екзистенціалізму.
- •26. Сучасна «філософія науки»: позитивістський напрям у філософії.
- •27. Феноменологічний напрям у філософії
- •28. Ситуація постмодернізму у філософії.
- •29. Особливості української філософської думки.
- •30.Гуманізм епохи Відродження в Україні (Острозька академія, братський рух).
- •31. Філософська думка Київської Русі
- •34. Українська філософська та суспільно-політична думка другої половини хіх-хх століття.
- •38. Рух як спосіб існування матерії. Форми руху
- •39. Простір і час – форми буття матерії. Властивості простору та часу.
- •43.Суспільна природа свідомості. Свідомість та мова.
- •44. Основні форми суспільної свідомості та їх взаємозв’язок.
- •46. Принципи діалектичного осмислення буття. Альтернативи діалектики
- •47. Основні закони діалектики, їх світоглядне та методологічне значення.
- •48. Категорії як загальні форми відображення буття, його пізнання і перетворення
- •50. Практика - критерій істини, основа і ціль пізнання. Види практики
- •55. Суспільство як система і життєдіяльність людини.
- •59.Філософія історії про роль і місце людини в історії.
- •64. Поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» та співвідношення між ними.
- •66 Діяльність як доцільна активність суб’єкта
- •69. Екзистенційне буття людини є, за Гайдеггером
- •70. Сутність духовного життя суспільства
- •71. Поняття культури. Структура і функції культури. Культура і цивілізація.
- •72. Історичні типи суспільства. Поняття "сусп-економічна формація" і "цивілізація".
15. Емпіризм у філософії Нового часу
Засновником емпіричної традиції у філософії Нового часу є Ф. Бекон, який усвідомив важливість наукового знання для влади людини над природою. Йому належить відомий вислів «Знання — це сила». Головні свої зусилля Бекон спрямовував на пошук методу наукового пізнання. Цій проблемі присвячена його основна праця «Новий Органон». Розвитку науки, на думку Бекона, перешкоджають схоластика з її догматизованим Арістотелем і різноманітні забобони, ухили розуму («ідоли», «привиди»), які, подібно до викривленого дзеркала, спотворюють справжній стан речей. Тому потрібно виявити і викорінити ці «привиди», «очистити» від них розум. Цей пошук «чистого суб´єкта», «чистої свідомості» зумовлений гносеологічним протистоянням суб´єкта і об´єкта, що виникло в науці та філософії Нового часу. Бекон називав чотири «привиди», які затьмарюють розум: — «ідоли роду» — схильність розуму спрощувати явища природи, обирати легший шлях при їх поясненні, підлаштовувати явища під сконструйовані власні схеми; — «ідолли печери» — відхилення індивідуального розуму (інтереси, схильності), які закривають шлях до істини; — «ідоли площі або ринку» — підлеглість розуму загальноприйнятим поглядам, забобонам, які часто пов´язані із вживанням слів на означення неіснуючих речей (доля, вічний двигун та ін.); — «ідоли театру» — викривляюча дія хибних вчень і філософських теорій. Гоббс звернув увагу на знакову природу слів, дав першу класифікацію знаків, його вважають одним із засновників семіотики — науки про знаки. При цьому він виділяв пізнавальну та соціальну функцію знаків, без яких люди не могли б домовлятись між собою. На основі теорії знаків Гоббс різко критикував реалізм. («Слова, за якими ми нічого не сприймаємо, крім звуків, є те, що ми називаємо абсурдом, або нонсенсом».) Світогляд Гоббса, на відміну від Бекона, є суто механістичний.
Емпіризм подолав шлях від оптимізму, віри в безмежні можливості розуму (Бекон) до скептицизму, обмеження людського пізнання (Юм). Прихильники емпіризму намагалися вивести загальні наукові істини з чуттєвого досвіду (одиничного). Однак крайній емпіризм у формі сенсуалізму, який визнавав чуття єдиним джерелом знання, виявився неспроможним досягти цієї мети.
16.Раціоналізм у філософії Нового часу
Розробка та обґрунтування методів наукового пізнання – головна мета філософів Нового часу. Формуються два основних методи і на їх основі виникають протилежні філософські напрямки: емпіризм і раціоналізм. Засновником протилежного раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декарт (1596–1650 pp.). Він принципово по-іншому вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину. Насамперед розробляє дедуктивний метод пізнання, принципово по-іншому, на відміну від Бекона, вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину. Вихідною ідеєю Декарта є принцип сумніву, який, з одного боку, спрямований проти схоластичного знання, сліпої віри, з іншого – на пошуки найбільш зрозумілого очевидного, чітко мислимого вихідного положення, яке можна взяти за основу системи знання про світ і людину. Якщо Бекон(емпіризм) орієнтує пізнання на експериментальне дослідження індивідуальних речей, то Декарт за вихідний пункт пізнання бере індивідуальний акт мислення. Сам сумнів є процесом мислення, а суб'єктивно пережитий акт мислення невід'ємний від істоти, яка мислить. Тому абсолютно безсумнівним є судження "мислю, отже існую". Істинність цього суб'єктивного принципу гарантована Богом, який вклав у людину природне світло розуму. Декарт стверджує, що основою, фундаментом пізнання людини є вроджені ідеї, які властиві людині від народження. Ці ідеї людина повинна усвідомити за допомогою раціоналістично-дедуктивного методу і на їх основі будувати всю систему знання. Вродженими ідеями, наприклад, є ідея Бога – найдосконалішої істоти, – ряд загальних ідей та аксіом математики тощо. У праці "Міркування про метод" Декарт формулює чотири правила, які є сутністю його дедуктивного методу: – принцип очевидності, зрозумілості і виразності в судженнях і уявленнях про предмети. Істинні судження – це судження, що не викликають ніякого сумніву, вони очевидні. Для цього слід на початковому етапі пізнання піддавати все сумніву;
– розчленування труднощів, що зустрічаються, на часткові, простіші проблеми з тим, щоб прийти до очевидних і зрозумілих речей; – додержання порядку в мисленні, переходячи від речей менш складних до більш складних, від доведеного до недоведеного. Цей процес спирається на інтуїцію. Звідси базовими елементами раціоналізму Декарта є дедукція та інтуїція; – ретельний огляд поля дослідження і порядок його проведення, щоб позбавитися втрати і випадіння логічних ланок.
Людина у Декарта виявилась дуалістично розколотою на тілесне, матеріальне і духовне, мисляче начало. Всі живі організми Декарт розглядав як машини, як істоти, що механічно діють. Таким є і людське тіло, але воно є машиною, в яку Бог вклав душу. Розумність, здатність до раціонального судження є суттєвою особливістю людини, її виключною властивістю. При цьому розум – основа не лише пізнання, а й доброчесної поведінки.