62.) Міжнародний валютний фонд.

Міжнародний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів.

Основні функції МВФ: - сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці; - розширення світової торгівлі; - кредитування; - стабілізація грошових обмінних курсів.

Офіційні цілі МВФ: - сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»; - сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів; - забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»; - надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень; - тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

63.) Міжнародний правопорядок на ринку інвестицій.

У 1965 р. була укладена Вашингтонська конвенція (вступила в дію в жовтні 1966 р.) про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами й іноземними особами. Згідно з нею під егідою МБРР був створений міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів між державами і особами інших держав. У Конвенції взяли участь понад 100 держав. Конвенція пропонує включати до міжнародних інвестиційних угод однакові правила з низки питань взаємовідносин держав-учасниць, Центру та приватних інвесторів. квестор, який не погоджується підкорятись юрисдикції Центру, позбавляється дипломатичного захисту з боку своєї держави.

У жовтні 1985 р. була прийнята Сеульська конвенція, що заснувала Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій із штаб-квартирою у Вашингтоні, яке стало філією МБРР (Конвенція набрала чинності в квітні 1988 р. після ратифікації 21 державою і внесення коштів у розмірі не менше 1/3 статутного капіталу). Між Агентством і державами-членами, що розміщують інвестиції, укладаються угоди про захист і гарантії інвестицій.

64.) Міжнародно-правове регулювання міжнародного транспортного права.

Економічні відносини між державами та їх юридичними й фізичними особами без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші міжнародно-правові акти у сфері транспорту створюють уніфіковане право і зменшують застосування до перевезень колізійних норм. Міжнародне транспортне право — це система принципів і норм, що регулюють правовідносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням транспортних засобів у процесі міжнародного економічного співробітництва.

65.) Міжнародно-правове регулювання залізничного транспорту.

Першу залізницю було введено в дію в Європі (Англія) в 1825 р. [21, 1128 ]. Коли залізничні національні мережі з'єднались і потяги розпочали перетинати державні кордони, постала потреба в міжнародно-правовому регулюванні залізничних перевезень. У 1890 р. у Берні дев'ять європейських держав (у тому числі й Росія) уклали дві конвенції — про залізничні перевезення вантажів (КІМ, фр. — CIM) і про залізничні перевезення пасажирів (КІВ, фр. — CIV). У 1966 р. як додаток до останньої було укладено Угоду про відповідальність залізниць при перевезенні пасажирів. На конференції з перегляду Бернських конвенцій, що відбулась у 1980 р., було прийнято Угоду про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) (Convention relative aux transports internationaux ferroviares — COTIF) та додатки до неї — А і В. Додаток A стосувався умов перевезення пасажирів і був відомий як Єдині правила Міжнародної пасажирської конвенції (КІВ), додаток B — Єдині правила Міжнародної вантажної конвенції. Бернські конвенції 1890 р. зберігали чинність до 1985 р. Нині правову основу міжнародних залізничних перевезень становить КОТІФ і зазначені додатки. Зауважимо, що КОТІФ є об'єднаним текстом зазначених двох Бернських конвенцій. У КОТІФ беруть участь майже 40 країн Європи, Азії та Північної Америки.

Перевезення вважається можливим за наявності звичайних засобів перевезень і якщо їм не перешкоджають обставини, яких залізниця не може уникнути чи усунути. Компетентні органи мають право припинити рух, заборонити чи обмежити приймання окремих вантажів до перевезень, якщо цього потребують суспільні інтереси чи умови виробничої діяльності. Угода КОТІФ передбачає відповідальність перевізника, встановлює порядок висування претензій і позовну давність, визначає товаросупровідні документи. Країни соціалістичного табору у 1950 р. уклали свою Угоду у сфері залізничного транспорту. Угода 1950 р. про міжнародне вантажне сполучення зберігає чинність. У ній беруть участь Росія, окремі країни Східної Європи, Монголія, Китай, Північна Корея, В'єтнам. Угода діє в редакції 1992 р. Згідно з Угодою про міжнародне вантажне сполучення та Міжнародним транзитним тарифом можливе перевезення вантажів у країни Західної Європи та з них.