10.) Імунітет держави за міжнародним правом.

Імунітет держави є принципом міжнародного права, що випливає із засад державного суверенітету. Імунітет держави виявляється у тому, що з огляду на рівність між собою всіх держав (і великих за розмірами те-риторії та чисельністю населення, і карликових) певна держава не може здійснювати владу стосовно іншої держави. У теорії та на практиці розрізняють кілька видів імунітету держави: судовий; від попереднього забезпечення позову; від примусового виконання рішення; майновий (власності). Судовий імунітет полягає у непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. Тут керуються правилом “par in parem non habet jurisdictionem” (“рівний не має юрисдикції над рівним”). Держава не може бути притягнута до суду іншої держави як відповідач, окрім випадків чітко висловленої такою державою згоди. При цьому не мають значення чинники, з огляду на які певна держава хотіла б притягти до свого суду іншу державу. Імунітет держави від попереднього забезпечення позову полягає у тому, що майно держави не може бути предметом забезпечення позову. Імунітет держави від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусового виконання судового рішення, винесеного проти неї судом (третейським судом) іншої держави. Не можуть виконуватися примусові заходи у порядку забезпечення позову чи у порядку примусового виконання вже винесеного судового рішення навіть стосовно, наприклад, державних морських суден, які перебувають у територіальних водах держави, яка хотіла б їх конфіскувати.

11.) Державні органи зовнішніх економічних зв’язків за міжнародним економічним правом.

Для здійснення зовнішніх зв'язків з іншими державами й іншими суб'єктами міжнародного права держави створюють систему органів зовнішніх зносин. Під органом зовнішніх зносин держави розуміють посадову особу, організацію, установу, на яку покладене відправлення зовнішніх справ суб'єкта міжнародного права в межах установленої компетенції і яке визнано в цій якості міжнародним правом. Компетенція органу зовнішніх зносин визначається внутрішнім правом суб'єкта міжнародного права (держави). Отже, органи зовнішніх зносин держави — це органи, за допомогою яких здійснюються зв'язки з іншими державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права.

12.) Правосуб’єктність міжнародних економічних організацій.

Не всі міжнародні організації є суб'єктами міжнародного права. До таких відносять тільки ММУО, створювані первинними суб'єктами міжнародного права. ММУО — стабільна форма міжнародних відносин між її членами — суверенними державами, що має узгоджені учасниками цілі, компетенцію діяльності і свої органи, а також специфічні інституції (статут, процедуру, членство, порядок роботи і прийняття рішень і т.д.). Значення міжнародних організацій цієї категорії визначається насамперед офіційною участю в них держав і урядів, а також важливістю задач, що покликані вирішувати ММУО. Характерною рисою сучасного світового співтовариства є глобалізація МЕВ, а також взаємозалежність їх учасників. Унаслідок цього необхідною умовою реалізації ек потенціалу будь-якої держави є її участь у діяльності світового господарства. Важливим елементом зазначеної системи є МО, через які здійснюється міжнар співр-во в усіх напрямах. Нині у світі нараховується понад 4 тис, МО, з яких понад 300 — міжурядові. МЕО є різновидом МО і інституційними механізмами координації та регулювання співр-ва практично в усіх галузях МЕВ. Один з ефективних шляхів побудови багатостор ек співр-ва — створення МЕО, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, формуванню міжнармеханізмів з нагляду і контролю за їх виконанням, розробленню та встановленню норм, спрямованих на правове регулювання МЕВ. Система норм і принципів, які визначають правовий статус МО, їх органів-є правом міжна родних організацій. Ця система права складається із двох підсистем, так званого первинного і вторинного права. Установчі договори МО (здебільшого це статути) є правовим фундаментом їхньої діяльності і становлять сутність первинного права. Щодо вторинного права, то його системою є правові норми, які віддзеркалюють зміст правових актів, що приймаються МО та їхніми структурами в межах компетенції, закріпленої в міжнар договорах. Іншими словами, вторинне право є„«внутрішнім» правом, адже воно більше спрямоване на врегулювання відносин внут-рішньоорганізаційного характеру, що виникають у процесі діяльності певної організації.Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під МЕО слід розуміти такі організації, які створені на основі міжнар договорів і проводять свою діяльність, спрямовану на організацію і здійснення міжнар ек співр-ва. Правоздатність, якою наділені МЕО, дає їм змогу укладати угоди як з окремими державами, так і з МО в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах. МЕО користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності.