36 Білет.

Політична реакція. Запроваджений Миколою II виборчий закон від 3 червня 1907 р. давав поміщикам майже половину голосів виборців, а багатомільйонному селянству — близько чверті. Але найбільше обмежувалися виборчі права робітників. Лише в Харківській і Катеринославській губерніях, де чисельність робітничого населення була найвищою, власті утворили самостійні робітничі курії, в яких виборці з числа робітників дістали право направляти в Думу по одному депутату. Не дивно, що більшість депутатських місць у Державній Думі посіли поміщики й промисловці Вибори не дали абсолютної більшості жодній політичній партії Царський уряд дістав можливість маневрувати між суперечливими інтересами поміщицтва й торговельно-промислових кіл, використовуючи 2 думських політичних блоки — октябристів і правих (або октябристів і лібералів). Це була типово бонапартистська політика влади, змушеної балансувати між різними політичними силами Водночас царизм широко застосовував репресивний апарат, щоб придушувати революційні виступи За звинуваченнями у політичних злочинах у 1907 — 1909 рр було засуджено понад 26 тис. чол. Смертні вироки дістали понад 5 тис чол. Заохочувалася провокаційна активність чорносотенних організацій — «Союзу російського народу», «Союзу Михаїла Архангела» та ін.. У боротьбі зі страйкарями підприємці застосовували локаути й «чорні списки». Профспілки та ін. легальні організації робітників закривалися. Наприклад, з 80 профспілок Катеринослава лишилося лише 4. Організаторів селянських виступів без суду й слідства батожили або відправляли на заслання у віддалені губернії. Автономію вищих навчальних закладів було скасовано Багатьох студентів виключили з «вовчими квитками» Заборонялося викладання українською мовою у школах, запроваджене в роки революції явочним порядком. Скасовувався дозвіл міністерства народної освіти «використовувати малоросійську мову для роз'яснення того, що учні не розуміють». Спеціальний циркуляр не рекомендував учителям спілкуватися з учнями українською мовою навіть поза школою. Не дозволялося публічне виконання українських пісень або навіть мелодій. Власті перешкодили збиранню коштів для спорудження пам'ятника Т. Шевченку на його могилі у Каневі. В період реакції чисельний склад політичних партій різко скоротився. Зокрема, РСДРП до початку 1908 р. зменшилася вдесятеро. Немало меншовиків пропонували переглянути партійну програму й відмовитися від нелегальних форм роботи їх називали ліквідаторами. Навпаки, багато більшовиків ставили вимогу відкликати з III Державної Думи соціал-демократичну фракцію і припинити роботу в легальних організаціях, щоб зосередитися на підпільній діяльності. Вони дістали назву «одзовістів», або «ліквідаторів навиворіт». Ще більшою мірою політична реакція позначилася на становищі партій української демократії Ліквідаторські настрої привели «Спілку» 1909 р. до розпаду Розклад охопив також УСДРП. В ній майже не лишилося діючих місцевих організацій. 1908 р. багато діячів національного руху об'єдналися незалежно від партійних програм у міжпартійний блок ТУП (Товариство українських поступовців). Основу його становили члени Української трудової партії, що самоліквідувалася 1908 р. Лідери ТУП М. Грушевський. С Єфремов і Є. Чикаленко закликали всі українські політичні сили консолідуватися в боротьбі за національне відродження.