62 Білет.

Причини та передумови десталінізації: - Кризові явища, в яких перебувала легка промисловість, с\г та рівень життя населення. – 19-й з’їзд КПРС проголосив курс: «наздогнати й перегнати провідні капіталістичні держави за всіма показниками», «розгорнути будівництво комуністичного суспільства» - Атмосфера загального страху в умовах репресій, тоталітарної системи. – Смерть Йосипа Сталіна 1953 р. 5 березня. – Боротьба за владу між реформаторами й сталіністами. Складові десталінізації: «відлига» - процес спроб лібералізації суспільно-політичного життя, проведення значних соціально-економічних реформ; зростання ролі рад у порівнянні з партійними органами; республіки отримали більше повноважень і почалась нова хвиля українізації; лібералізація суспільно-політичного життя (ліквідація системи масових репресій, ГУЛАГу, зміна системи судочинства, децентралізація управління), реабілітація – політичний процес із відновлення історичної правди і справедливості щодо необґрунтовано репресованих громадян, депортованих народів, впроваджено амністію; критика Сталіна; реорганізація силових відомств і зміна принципів їх роботи, відбулись зміни в законодавстві щодо системи покарань. (стосувалось політ.злочинців). Було ліквідовано Військові трибунали МВС. В 1956 на 20 з’їзді партії в Москві Хрущов виступив про культ особи, розкритикував Сталіна повністю. Під час Відлиги виходить «Саміздат», діяльність Шісдесятників – творча інтелігенція, яка займалась українською культурною справою, влаштовували вечорі пам’яті жертв репресій. Організовують Українську робітничо-селянську спілку (Лук’яненко очолив), мета якої: вихід з СРСР. Павличко, Стус, Драч, Костенко – члени шістдесятників.

Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).

У політиці 1960—1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х— початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд сформувався в кінці 1950-х — на початку 1960-х років і що прийшла до влади. Це політики— М. Горбачов, О. Яковлев; філософиО. Зінов'єв, М. Мамардашвілі, Ю. Левада, політологи О. Бовін, Ф. Бурлацький, редактори масмедіа— В. Коротич, Є. Яковлєв, С. Залигін та багато інших.

Шістдесятники України

Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.

Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Микола Холодний, Ліна Костенко,В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчогосамовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції«розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця XIX— початку ХХ ст. Одним із тих, хто закладав фундамент шестидесятництва в Україні став доцент факультету журналістики Матвій Шестопал, так як серед його учнів були В.Чорновіл, Б.Олійник, В.Симоненко, В.Крищенко, Б.Рогоза, М.Шудря, В.Мицик та багато інших патріотично налаштованих особистостей.

Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.

Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.