40 Білет.

. Політика Центральної Ради: від автономії до незалежності. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) іУкраїнської соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві в приміщенні українськогоклубу «Родина»4 (17) березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних організацій. Цього ж дня було оголошено про створення УЦР. 20 березня обрано голову - Грушевський, заступників голови — С. ЄфремовіВ. Винниченко. квітень 1917 – організація полку ім.. Хмельницького, 5-8 травня – I Всеукраїнський військовий з'їзд. 1-й Всеукраїнський селянський з’їзд відкрився 10 червня 1917 , де було оголошено і перший універсал: проголошення автономії України; об’єднання з Росією передбачалось на федеративних засадах; управління Україною мають здійснювати всенародні укр. збори. 16 (3) липня – II Універсал: ЦР повинна поповнитися представниками нац. меншин; утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд; ЦР починає розробку закону про автономне обладнання України, який повинен бути затверджений Всеросійськими Установчими Зборами. До твердження даного закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономію України; Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду. III Універсал (7 листопада 1917), зумовлений боротьбою за владу між більшовиками, ТУ і ЦР після більшовицького перевороту: Проголошення Української Народної Республіки як автономної частини Російської Республіки без більшовицького уряду. Юрисдикція УНР поширювалась на 9 українських губерній. Нарешті через поразку у війні з більшовицькою Росією, загрозу захоплення Києва військами Червоної Армії, прагнення в критичний момент об’єднати всі нац. сили заради спасіння УНР – 9 січня 1918 р IV Універсал: УНР проголошувалась повністю незалежною, демократичною державою. Причини падіння: небажання і невміння створити збройні сили, утопізм соціально-економічного законодавства (в аграрній схемі особливо)

41 Білет.

Політична та економічна кризи, які охопили всю країну, безсилля Тимчасового уряду дали змогу більшовикам здійснити революцію і захопити в кінці жовтня 1917 р. владу в Петрограді. II Всеросійський з'їзд Рад ухвалив рішення про перехід усієї влади до рук Рад, створив свій уряд — Раднарком на чолі з Леніним. З України в роботі з'їзду взяло участь 140 делегатів від 75 Рад, які голосували переважно за більшовицьку резолюцію. Центральна Рада засудила збройне повстання в Петрограді і визнала неприпустимим перехід влади до Рад робітничих і солдатських депутатів. Таким чином, це означало, що ЦР пориває з робітничими Радами і вступає у" конфронтацію з російським Раднаркомом. За таких умов більшовики Києва вирішили підняти збройне повстання. Три дні в Києві тривали запеклі бої. Повсталим (6 тис. чол.) протистояло понад 10 тис. добре озброєних офіцерів, юнкерів, козаків. Більшовикам удалося вибити ці війська з Києва, але влада все ж опинилася не в їх руках. Центральна Рада, опираючись на загони вірних їй частин «січових стрільців», «вільних козаків» захопила владу в Києві. 7 листопада 1917 р. Центральна Рада приймає свій III Універсал, де Україна проголошувалася народною республікою (УНР) у складі федерації рівних і вільних народів. В Універсалі декларувалася обіцянка вирішити земельне питання, ввести 8-годинний робочий день, установити державний контроль над виробництвом, урегулювати проблеми війни і миру. III Універсал проголосив ліквідацію приватної власності, націоналізацію поміщицького, монастирського, казенного та церковного май на. Але втілення цих гасел відкладалося до Установчих зборів. Проголошувались політичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, спілок, страйків, а також недоторканність особи й помешкання. Скасовувалась смертна кара, оголошувалась амністія. Під владу ЦР переходило ще 4 губернії України: Харківська, Катеринославська, Таврійська, Херсонська. Але фактично в Дон басі влада належала робітничим Радам. Історичне значення III Універсалу в тому, що була проголошена українська державність у формі УНР і накреслювались нагальні соціально-економічні за ходи української влади на майбутнє. Проте ці заходи по-різному зустріли різні верстви населення. Залишення ідеї федеративного зв'язку з Росією, де влада переходила до більшовиків, було по милкою, відставанням від реалій історичного моменту. Центральна Рада ігнорувала декрети і закони Раднаркому і звернулася до антибільшовицьких урядів, що виникли в ряді регіонів (Дон, Кубань, Крим) з пропозицією почати переговори про створення нового федеративного уряду Росії — на противагу Раднаркому. На бік ЦР у листопаді 1917 р. перейшло близько 50% кораблів Чорноморського флоту, які підняли жовто-блакитні прапори. Згодом було утворено Українське морське міністерство, прийнято «Тимчасовий закон про флот УНР». Але Центральна Рада знову припустилася помилки, оголосивши службу на флоті добровільною. Боротьба за владу ще більше загострилася під час виборів до Всеросійських Установчих зборів. Українські партії отримали в Україні 70 % голосів, тоді як більшовики — лише 10 %. Серед окремих партій більшість одержали українські есери. Це було пов'язано з тим, що вони відображали думку українського села з приводу соціалізації землі за принципом не менше споживчої, але не більше трудової норми. Лідери УЦР, серед яких переважали політики-романтики, не бачили деструктивізму, який несла революція і радикальні партії. До середини грудня 1917 р. конфлікт між Раднаркомом і УЦР сприймався як сутичка неантагоністичних політичних сил у межах однієї держави. З розширенням масштабів протистояння воно все більше починає інтерпретуватися як боротьба радикальних і поміркованих соціалістів. Восени 1917 р. Україна фактично стала незалежною, проте ні народ, ні українські соціалісти це не сприймали. До кінця грудня 1917 р. лідери УЦР не вважали Україну суб'єктом міжнародного права, і тільки 26 грудня був створений Генеральний секретаріат іноземних справ на чолі з А. Шульгіним. Центральна Рада закрила кордон з Радянською Росією, припинила вивіз хліба, не пропускала на Дон через територію України частини Червоної гвардії, направлені для придушення виступу отамана Каледіна. У грудні 1917 р. більшовицький уряд заборонив українізацію на фронтах і в тилових гарнізонах. Щоб зміцнити свої позиції, більшовики вирішили провести Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому передбачалося проголошення Радянської влади. 3-4 грудня 1917 р. до Києва прибуло 124 де легати від 49 Рад (з 300). Центральна Рада перехитрила більшовиків, вживши не зовсім правомірних заходів. Вона направила на з'їзд 2000 своїх прибічників, які різко змінили співвідношення сил. Більшовики змушені були покинути з'їзд і переїхати до Харкова, де до них приєднались делегати III обласного з'їзду Рад Донецько-Криворізького басейну. Так відбулася організація І Всеукраїнського з'їзду Рад. У його роботі брали участь близько 200 делегатів від 82 Рад майже всіх губернських центрів і найбільших міст. Більшість мали більшовики. Цей з'їзд проходив 11-12 грудня 1917 р. й проголосив Радянську владу на всій території України, висловився за федеративну форму зв'язків між Україною і Росією, обрав Централь ний виконавчий комітет (41 член, з них 35 більшовиків, голова ЦВК — Ю. Медведев). ЦВК доручалося негайно поширити на території України всі декрети і розпорядження Раднаркому про землю, робітничий контроль над виробництвом, демократизацію армії, оголосити недійсними всі розпорядження Центральної Ради, які вона «видавала і видасть». Таким чином, на Україну поширювалася дія основних законів Радянської Росії, а законодавство ЦР ігнорувалося. 17 грудня 1917 р. був створений радянський уряд України — Народний секретаріат у складі 12 колегіальних народних секретарів на чолі з М. Скрипником. Таким чином, в Україні стало два уряди, які знаходилися в антагонізмі один до одного. Радянський Раднарком підтримував Народний секретаріат. Ситуація в Україні в грудні 1917 р. вкрай загострилася. 26 листопада — 17 грудня 1917 р. курултай кримськотатарського народу спробував утворити кримськотатарську державу, але політична ситуація не сприяла цьому. Ще 3 грудня 1917 р. Раднарком Росії проголосив «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». У ньому визнавалася У HP і національні права українського народу. Сама ж Центральна Рада не визнавалась. Від неї ультимативно вимагалось пропустити радянські війська на Дон, припинити роззброєння радянських військ в Україні. У випадку не прийняття вимог Раднарком оголошував Централь ну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади». Це було втручання у внутрішні справи України, спроба поставити її в залежність від Раднаркому. Сама форма маніфесту (ультиматум) свідчила про бажання радянської влади в Росії загострити відносини з УЦР. 17 грудня ЦВК України опублікував маніфест про повалення УЦР. З Росії почали прибувати радянські війська, 25 грудня 1917 р. радянські війська почали наступ проти УНР. 11 січня 1918 р. Центральна Рада видала свій IV Універсал, де проголошувалася самостійність і незалежність України. Центральна Рада не йшла на відокремлення від Росії аж до початку громадянської війни, коли розрив з більшовиками став неминучим. Уряду доручалося укласти мир з Четверним союзом; декларувалася передача землі без викупу всім селянам; ліси, води, надра мали перейти в підпорядкування уряду УНР; проголошувалося, що уряд бере під свій контроль найважливіші галузі торгівлі, банки, монополізує низку провідних галузей промисловості. IV Універсал став важливою віхою українського національно-визвольного руху, ознаменував відродження української національної держави. В Універсалі зазначалося про мирні взаємовідносини УНР із сусідніми державами (Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною). Уряду доручалося завершити мирні переговори з Німеччиною та її союзниками та підписати з ними мир. Передбачалося демобілізувати армію і створити міліцію, навесні роздати землю селянам без викупу, узяти під суворий контроль банки, ввести монополію на виробництво і торгівлю залізом, тютюном. Генеральний секретаріат перейменували в Раду народних міністрів. Історичне значення IV Універсалу в тому, що Україна проголошувалася незалежною суверенною державою, а її керівники в цілому повинні відмовитися від автономістсько-федералістської позиції і перейти на самостійницькі у процесі українського державотворення, хоча залишали остаточне вирішення питання про федеративний зв'язок з республіками колишньої російської держави Українським установчим зборам. На початку 1918 р. УЦР перейшла від концепції українізації армії до формування армії за принципом добровільності — як народної міліції. До кінця березня 1917 р. у ній нараховувалося 15 тис, чол. Планувалося відкрити Академію національної армії, інструкторську школу для підготовки старшин, робилися спроби сформувати 8 територіальних армійських корпусів, відповідні технічні частини. Був реорганізований Генеральний штаб.