38 Білет.

. Україна в роки I світової війни. 1 серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську Раду на чолі зК. Левицьким. Завдання Ради - охороняти інтереси українського народу в Австрії. Рада створила військову організацію -Легіон Українських січових стрільців для боротьби з російським військом.Воєнні дії:Німеччина завдала основного удару по Франції, через що змушена була обмежитись на Сх. фронті оборонними діями. Росія почала наступ великими силами практично одночасно на обох фронтах: Пн-Зх. – проти Німеччини і Пд-Зх – проти Австро-Угорщини. 23 серпня 1914 р. – розгорнулась Галицька битва.Завершилась поразкою австро-угорських військ. Після окупації Галичини російськими військами і призначення генерал-губернатором графаО. Бобринського почалася русифікація - всі українські установи, бібліотеки, школи закривалися, скрізь запроваджувалися російські закони й мова. Почалися арешти. Заарештовано митрополитаАндрея Шептицького та ін. Але у квітні 1915 р. почався наступ німецько-австрійських військ на Галичину, і відповідно - відступ російської армії, вже в липні вся Галичина і значна частина Волині були в руках німців. Відхід російської армії із Західної України під тиском німецьких військ не приніс полегшення українцям. Людей виселяли, села палили, щоб залишити ворогові пустелю. У травні 1916 р., на вимогу союзників, російські війська південно-західного фронту під проводом генерала А. Брусилова завдали тяжких поразок австрійській армії і зайняли широку смугу Галичини (без Львова) та Північної Буковини. Влітку 1917 р. відбувся невдалий наступ російських військ. Одразу – контрнаступ айстро-німецьких військ => повернення Зх. Земель. 1918 р –закінчення війни . Бойовий шлях УСС: вересень 1914 р – захист Верецького й Ужоцького перевалу, квітень 1915 р. – гора Маківка, літо-осінь 1915 – над річкою Стрипою, осінь 1916 – в районі г. Лисоня, літо 1917 – біля с. Конюхів.. Для України війна мала братовбивчий характер, негативно вплинула на господарство України; скоротилось промислове виробництво, особливо в харчовій та легкій галузях, значна частина території постраждала від ведення бойових дій, скоротились посівні площі, падав життєвий рівень населення.

39 Білет.

Лютнева демократична революція і Україна

 Повалення царського самодержавства   

27 лютого 1917 р. під натиском  революційних  сил  у Росії була повалена монархія Романових. Повсталі маси, за прикладом 1905 року, створили Петроградську раду робітничих і солдатських депутатів, у якій переважали представники соціалістичних партій, зокрема есери та меншовики. Головою виконкому Петроградської ради став лідер меншовицької фракції у державній думі М.Чхеїдзе. Державна дума заснувала Тимчасовий комітет на чолі з її головою, одним з лідерів партії октябристів, М.Родзянком. Думський комітет за погодженням із виконкомом Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів створив Тимчасовий уряд, який ставав вищим виконавчим органом влади до скликання Всеросійських Установчих зборів. До нього ввійшли представники партій кадетів, октябристів, позапартійні й один есер. На чолі уряду став голова Всеросійського Союзу земств і міст князь Г.Львов, міністром закордонних справ – лідер кадетської партії П.Мілюков, військовим і морським міністром – лідер “Союзу 17 октября” О.Гучков, міністром фінансів – один із найбагатших цукрозаводчиків і землевласників, зросійщений українець М.Терещенко. Від соціалістів до уряду був включений трудовик, а згодом есер О.Керенський, який зайняв пост міністра юстиції. 

Утворення місцевих  органів влади Тимчасового уряду  

    У ході Лютневої революції повсталі маси  ліквідовували  місцеві  органи царської влади. У містах, у тому числі і в Україні, у перші дні революції створилися “ради об’єднаних громадських організацій” або “комітети громадських організацій”, “громадські комітети”, які ставали представницькими органами місцевої влади Тимчасового уряду. Їх очолювали переважно голови губернських і повітових земських управ. У губернії та повіти Тимчасовий уряд призначив своїх комісарів, які замінили губернаторів і повітових справників. У волостях замість волосних старшин органами влади стали виборні виконавчі комітети.

 Організація рад  

     Після одержання звісток про перемогу революції в Петрограді народні маси України розвинули велику активність. Вони збиралися на мітинги, демонстрації, роззброювали поліцію, усували, розганяли й арештовували представників місцевої царської влади, звільняли політичних в’язнів, створювали свої організації: ради, фабрично-заводські комітети, профспілки, селянські та солдатські комітети, загони народної міліції. У Харкові, Києві, Катеринославі, Одесі, Миколаєві ради робітничих депутатів виникли вже 2-6 березня. За кілька днів ради були створені в багатьох інших містах – Луганську, Полтаві, Бахмуті, Юзівці, Чернігові та ін. На кінець березня уже налічувалося не менше 160-170 рад. У більшості рад України, як і всієї Росії, спочатку переважали представники партій меншовиків і есерів. Меншовики й есери закликали трудящих виявляти довіру Тимчасовому урядові, підтримували його внутрішню та зовнішню політику; всі основні питання революції, на їх думку, мали вирішити Всеросійські установчі збори, підготовку до скликання яких і мав провести Тимчасовий уряд. Завдяки підтримці народних мас, ради мали значний вплив на політичне життя та часто самочинно вирішували питання, які належали до компетенції державної влади і, зокрема, Тимчасового уряду. Це дало підстави лідеру більшовиків В.Леніну вважати, що після Лютневої революції в усій Росії створилося двовладдя – влада Тимчасового уряду та влада рад. Навряд чи є достатні підстави для такого твердження, оскільки державну владу проводив Тимчасовий уряд, а ради проводили лише акції з різних окремих питань, які, на їх погляд, відповідали інтересам мас, але насправді часто дезорганізовували життя й посилювали анархію. 

Утворення Української Центральної Ради

 Повалення   царизму   відкрило  шлях  для розвитку  національно-визвольного руху пригноблених цариз-мом народів, зокрема українського. Для об’єднання дій сил, які брали участь в українському національно-визвольному русі, 4 березня 1917 р. у Києві за ініціативою Товариства українських поступовців (ТУП) була створена Українська Центральна Рада. До її складу ввійшли представники різних політичних партій, організацій і груп – поступовці, українські соціал-демократи та інші. Головою Центральної Ради став М.Грушевський. Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) народився 17 вересня 1866 р. у Холмі (тоді Царство Польське у складі Росії) у сім’ї вчителя. З 1869 р. батька перевели на Кавказ, де призначили директором народних училищ спочатку у Ставрополі, згодом у Владикавказі. Грушевський після закінчення класичної Тифліської гімназії прослухав курс історико-філологічного факультету Київського університету, під керівництвом професора В.Антоновича захистив магістерську дисертацію. У 1894 р. був запрошений професором у Львівський університет (тоді Австро-Угорщина), читав курс історії України. У 1898-1913 рр. очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, вів велику наукову й організаційну роботу. Підготував і видав багато наукових і публіцистичних праць, зокрема багатотомну “Історію України-Руси”. У 1914 р., з початком Першої світової війни, перебуваючи в Києві, був заарештований і відправлений на заслання до Симбірська, а потім до Казані. У 1916 р. Грушевському було дозволено переїхати до Москви, а звідси після Лютневої революції в березні 1917 р. він негайно прибув до Києва, де його й було обрано головою Української Центральної Ради. Учасники українського національного руху на своїх демонстраціях, мітингах і зборах вимагали визнання Тимчасовим урядом національно-територіальної автономії України у складі Російської федеративної республіки, виступали за вільний розвиток української мови та культури.