- •Історія україни
- •Лекція 1 вступ до курсу «історія україни»
- •2. Історичні джерела. Джерелознавство. Історіографія
- •2. Періодизація історії України
- •Персоналії
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Лекція 2 стародавня доба на території україни
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 3 київська русь
- •2. Давньоруська народність – «колиска трьох братніх народів». Міфи та реальність
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література
- •Лекція 4 українські землі в складі литовського князівства й речі посполитої
- •3. Демографічні та етнокультурні процеси
- •4. Стратифікація суспільства
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література
- •Лекція 5 національна революція та створення козацької держави (середина хvіі ст.)
- •3. Проблеми державотворення українського народу
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1648 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 6 під владою іноземних держав (XVIII – xіx ст.)
- •2. Правобережні й західноукраїнські землі
- •3. Специфіка русифікаторської політики царизму та імперського уряду Австро-Угорщини
- •4. Українська еміграція
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 7 капіталістична еволюція україни у другій половині XIX ст.: напрями, особливості і соціально-політичні наслідки
- •Персоналії
- •Контрольні запитання:
- •Лекція 8 україна на початку XX ст. (1900-1914 рр.)
- •4. Розвиток культури в Україні на початку XX ст. (1900-1914 рр.)
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1900 Р.
- •1905 Р.
- •1907 Р.
- •1914 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 9 перша світова війна і україна ( 1914-лютий 1917 рр.)
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 10 українська революція (1917-1921 рр.)
- •2. Державні утворення і населення в 1918-1920 рр.
- •3. Більшовицька експансія та встановлення радянської влади в Україні
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована літератури:
- •Лекція 11 західноукраїнські землі у вирі революційно-визвольних рухів
- •1.Боротьба за незалежність і будівництво національної держави
- •2. Прорахунки та здобутки уряду зунр
- •3. Трагічний розвиток подій й ліквідація державності
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1918 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 12 україна в міжвоєнну добу світової історії (1918-1938 рр.)
- •1. Соціально-економічні перетворення радянсько-більшовицького керівництва: неп та індустріалізація країни з колективізацією сільського господарства
- •2. Національна політика та український культурний ренесанс
- •3. Сталінський тоталітарний режим. Політичні репресії в Україні
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 13 західна україна в міжвоєнний період
- •1. Чужа влада та її державницькі «рецидиви»
- •2. Загальнонаціональні прагнення корінного населення
- •3. Радикалізація суспільно-політичного життя мешканців регіонів
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Лекція 14 друга світова війна (1939-1945 рр.)
- •1. Україна і суспільство в 1939-1941 рр.: соціально-економічні і культурні проблеми. Людина і влада
- •2. Возз’єднання західноукраїнських земель в складі урср
- •3. Найбільш дискусійні аспекти Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)
- •4. Вклад українців у загальну перемогу: цифри, факти, оцінки
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1939 Р.
- •1941 Р.
- •1942 Р.
- •1943 Р.
- •1944 Р.
- •1945 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 15 україна у повоєнні роки (1946 – 1956 рр.)
- •1. Наслідки Великої Вітчизняної війни для політичного та міжнародного становища України
- •2. Відбудова народного господарства України в 1946 – на початку 1956-го років. Голод 1946-1947 рр.
- •3.Посилення ідеологічного тиску на суспільство. Національне питання.
- •4.Сталінізм на західноукраїнських землях.
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •1946 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 16 криза та руйнація тоталітарної системи
- •1. Сутність і парадокси «відлиги»
- •2. Успіхи, прорахунки, абсурдність економіки
- •3. Дисидентський рух
- •4. Авторитарна командно-адміністративна система управління та її негативний вплив на суспільно-політичне життя. Неосталінізм
- •5.Духовне життя суспільства
- •6. Особливості функціонування політичної системи радянського суспільства. Зовнішня політика
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 17 кроки до незалежності
- •2. Початок національного відродження. Повернення з небуття
- •3. На шляху до багатопартійності
- •4. Декларація про державний суверенітет
- •5. Проголошення незалежності та його підтвердження всеукраїнським референдумом
- •6. Нові можливості в науці та культурі України в роки перебудови
- •Персоналії
- •Найважливіші події:
- •Рекомендована література:
- •Лекція 18 утверджена соборність
- •1. Суспільно-політичне й економічне становище в перші роки незалежності
- •2. Вибори та розстановка сил
- •3. Україна на міжнародній арені
- •4. Конституційний процес: закономірності, прорахунки, перспективи
- •5. Економічний розвиток, соціальні перетворення: сьогодення і майбутнє
- •6. Культурницькі горизонти: що попереду?
- •Персоналії
- •Найважливіші події
- •1991 Р.
- •1992 Р.
- •1997 Р.
- •2008 Р.
- •2010 Р.
- •Контрольні запитання:
- •Рекомендована література:
Персоналії
Богун Іван Теодорович (Федоренко, Федорович) (р., м. н. невід.– 1664) – український військовий і державний діяч, козацький полководець, організатор та виконавець блискучих оборонних і наступальних операцій, один із фундаторів Української козацької держави. Іван Богун – виходець з української дрібної шляхти, учасник визвольних повстань 1637–1638 рр. Маючи великий військовий досвід, він на початку Національно-визвольної війни 1648–1657 рр. здобув авторитет серед повстанців завдяки перемогам над польськими загонами на Поділлі. Його полк, що стояв на кордоні з Річчю Посполитою, першим приймав удар ворожих військ, прикриваючи решту українських земель. Як полководець І. Богун здобув славу в боях під Вінницею (березень 1651 р.), при штурмі Кам’янця-Подільського (квітень–травень 1651 р.), облозі Корця (травень 1651 р.). Особливо відзначився І. Богун у Берестецькій битві 1651 р. Після захоплення в полон гетьмана Богдана Хмельницького його обрали наказним (тимчасовим) гетьманом. За два місяці він зумів реорганізувати й поповнити військо, дати відсіч полякам під стінами Білої Церкви. Опір був настільки серйозним, що польський король Ян ІІ Казимир погодився на мирні переговори і підписання Білоцерківської угоди 1651 р. Згодом, у 1652 р., козаки Богуна брали участь у битві під Батогом, у 1653 р. – в обороні Монастирища та Молдавському поході під проводом Тимоша Хмельницького. Послідовно обстоюючи ідею самостійного розвитку Української держави, І. Богун різко виступив проти будь-яких дій, спрямованих на обмеження її суверенітету. Так, разом із кошовим отаманом Війська Запорозького І. Сірком на Переяславській раді 1654 р. він відмовився присягнути на вірність російському цареві, у 1658 р. не схвалив пропольську Гадяцьку угоду гетьмана І. Виговського, брав участь у збройному придушенні заколоту М. Пушкаря та Я. Барабаша, висловлював претензії гетьману Ю. Хмельницькому за утиски прав України в Переяславських статтях 1659 р. та Слободищенському трактаті 1660 р. Намагався вийти і на міжнародну арену, підписавши невдовзі після смерті Б. Хмельницького Корсунську угоду зі Швецією, за якою «Військо Запорозьке за народ вільний і непідлеглий проголошено». У 1662 р. І. Богуна було заарештовано польською владою та ув’язнено у фортеці Мальборк (Марієнбург). Зважаючи на його непересічний військовий талант і популярність, польський король Ян Казимир, готуючись до загарбання Лівобережної України, у 1663 р. наказав звільнити полковника і доручити йому командування полками правобережного гетьмана П. Тетері. У лютому 1664 р., під час воєнних дій на Чернігівщині, поляки запідозрили І. Богуна у таємних зносинах з оборонцями оточеного Глухова, заарештували і розстріляли поблизу Новгорода-Сіверського.
Виговський Іоанн Остафійович (? – 1664) – шляхтич київський, військовий писар (1648–1657) і гетьман Війська Запорозького (1657–1659), Київський воєвода (1659–1664). Один із укладачів Гадяцького трактату, за яким проголошувався гетьманом військ руських і чигиринським старостою. Головнокомандувач козацькими військами під час козацько-московської війни (1658-1659 рр.) та у Конотопській битві.
Дорошенко Петро Дорофійович (1627—1698) – державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665–1676). Нащадок давнього козацького старшинського роду, онук гетьмана Війська Запорозького Михайла Дорошенка. У неповних 30 років став полковником Прилуцького, а потім – Черкаського й Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648–1657 рр. Виступаючи проти союзу з Московською державою, підтримував гетьмана І. Виговського. У 1663–1664 рр. – генеральний осавул у війську гетьмана П. Тетері, з 1665 р. – полковник Черкаського полку. 10 жовтня 1666 р. правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1667 р. в Чигирині козацька рада підтвердила вибір козацької старшини. У 1667 р. завдяки турецьким військам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. У 1668 р. був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра. Боровся за незалежну Україну в її етнографічних межах. Після зречення гетьманства П. Дорошенко оселився в містечку Сосниці (тепер місто Чернігівської обл.), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. У 1679–1682 рр., після призначення в’ятським воєводою, він мешкав у В’ятці. Згодом Дорошенку було пожалуване с. Ярополче під Москвою, де він і помер. Нині це с. Ярополець Волоколамського р-ну Московської обл., РФ (135 км від Москви). Там на його могилі збереглася кам’яна плита з ґратчастою огорожею й написом. У краєзнавчому музеї напроти могили можна побачити мармурове погруддя гетьмана роботи невідомого скульптора XVIII ст. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова.
Кривоні́с Макси́м (? – 1648) – козацький ватажок, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань на Україні під час Хмельниччини. Був учасником Корсунської битви, літньої подільської кампанії та осінньої волинсько-галицької кампанії 1648 р. Відомий під прізвиськом Перебийніс. Вся відома діяльність Кривоноса тривала кілька місяців 1648 р. У Корсунський битві Кривоніс командував передовим полком козацької армії. Iз сформуванням Лисянського полка став його першим полковником. З червня 1648 р. на Поділлі очолив повсталі козацькі та селянські загони, з яких сформував цілу армію. За свідченнями тогочасних джерел, «якийсь поганець Кривоніс, збунтувавши всю чернь», здобув міста Ладижин, Бершада, Тульчин, Вінниця та ін. В цей час він титулував себе «полковник його королівської милості Війська Запорізького», без зазначення свого територіального полкового округу, бо сам мав під своєю владою полковників. Кривоніс помер під час облоги Замостя. Причина смерті достеменно невідома. Найбільш поширеною є версія, що він помер від чуми. Польський історик Тадеуш Кшонстек висовує іншу версію: ніби Кривоніс був убитий за таємним наказом Б. Хмельницького, який прагнув позбутися небезпечного конкурента. Припускають також, що Кривоніс умер від рани, яку одержав у бою.
Хмельницький Богдан Зиновій Михайлович (27 грудня 1595 (6 січня 1596 за новим стилем) – 25 липня (6 серпня за новим стилем) 1657, Чигирин) – шляхтич руський, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 р. – гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України – Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 р. в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.