Персоналії

Горбачов Михайло Сергійович – народився в селі Привольне Красногвардійського району Ставропольського краю (який тоді називався Північно-Кавказьким краєм), у селянській сім'ї. Із 13 років періодично поєднував навчання в школі із роботою в МТС і в колгоспі. Із 15 років працював помічником комбайнера машинно-тракторної станції. У 1948 р., сімнадцятирічним, був нагороджений орденом Трудового Червоного Знамена, як знатний комбайнер. У тому ж році призваний у Радянську армію, служив начальником продскладу. В 1950 р. вступив до МГУ імені М.В.Ломоносова. Після закінчення в 1955 р. юридичного факультету МГУ був направлений у Ставрополь у краєву прокуратуру. Працював заступником завідувача відділу агітації і пропаганди Ставропольського крайкому ВЛКСМ, першим секретарем Ставропольського міськкому комсомолу, потім другим і першим секретарем крайкому ВЛКСМ (1955-1962). Був членом Політбюро з 1980 р.. Як Генеральний секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу 1985-1991 рр., Голова Президії Верховної Ради СРСР 1988-1989, Голова Верховної Ради СРСР 1989-1990 рр., Президент СРСР 1990-1991 рр. проводив ліберальні реформи всередині країни, які були названі Перебудовою і призвели до появи багатопартійності, спробував обмежити гонку озброєнь.

Кравчук Леонід Макарович – перший Президент України (1991-1994), Голова Верховної Ради України у 1990-1991 рр., Народний депутат України у 1990-1991 та 1994-2006 рр., Герой України (2001). Народився 10 січня 1934 р. у селі Великий Житин Волинського воєводства Польщі (тепер Рівненська область України). Закінчив у 1958 р. Київський державний університет, у 1970 р. – Академію суспільних наук при ЦК КПРС. Кандидат економічних наук. У 1958-1960 рр. викладав у Чернівецькому фінансовому технікумі. У 1960-1967 рр. – консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу агітації та пропаганди Чернівецького обкому КПУ. У 1967-1970 рр. – аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС. У 1970-1988 рр. – завідувач сектору, інспектор, помічник секретаря ЦК, Перший заступник завідувача відділу, завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. У 1988-1990 рр. – завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, у 1990 р. – другий секретар ЦК КПУ. У 1989-1990 рр. – кандидат у члени Політбюро, у 1990-1991 рр. – член Політбюро ЦК КПУ. Народний депутат України Х-XIV (в тому числі І-IV) скликань. У 1990-1991 рр. – Голова Верховної Ради України. У 1991-1994 рр. – Президент України. Обраний народним депутатом у 1994 р. – на довиборах в одному з мажоритарних округів на Тернопільщині. У 1998 р., залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002-2006 рр. очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України. У 2006 р. очолив список опозиційного блоку «Не так». Герой України (2001 р.). У листопаді 2004 р. позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської Академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції». Почесний Президент Міжнародного громадського об’єднання «Рівненське земляцтво». Почесний Голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське Народне Посольство» (з 1994р.)

Лук'я́ненко Левко́ Григо́рович – народився 24 серпня 1928 р. в с. Хрипівка Городнянського району Чернігівської області – юрист, правозахисник. Закінчив Московський університет (1958). 1958-1961 – адвокат на Львівщині. 1958 заснував підпільну націоналістичну організацію – Українську робітничо-селянську спілку. 1961 р. заарештований і засуджений до страти, яку замінено 15-річним ув'язненням. Після звільнення оселився в Чернігові (1976), став одним із засновників Української Гельсінської Спілки (УГС). У грудні 1977 р. знову заарештований і в червні 1978 р. засуджений до 10 років в'язниці і 5 років заслання. Був головою УГС. 1990-1992 рр., 1994-1998 рр. – народний депутат України. 1992-1993 рр. – Надзвичайний і Повноважний Посол України у Канаді. Голова Всеукраїнської асоціації дослідників голодоморів в Україні (з 1994), президент Української ланки Всесвітньої ліги за свободу і демократію (з 1995). Автор книг: «Сповідь у камері смертників», «Вірю в Бога й Україну», «Не дам загинуть Україні» та ін.

Чорновіл В'ячеслав Максимович – відомий український політик, державний діяч, публіцист і журналіст – народився 24 грудня 1937 р. в селі Єрки Звенигородського району (нині Катеринопільський) Черкаської області. 1955 р. майбутній політик закінчив Вільхівецьку середню школу і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом із І.Світличним, І.Дзюбою, Є.Сверстюком, А.Горською, М.Плахотнюком, Л.Танюком, В.Стусом, Г.Севрук. Кілька разів був ув'язнений за "антирадянську пропаганду". Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Один із ініціаторів створення Української Гельсінської спілки. У травні 1985 р. В'ячеслав Чорновіл повернувся в Україну, де продовжив політичну діяльність. Від часу створення (8-10 вересня 1989 р.) Народного Руху України (НРУ) В'ячеслав Максимович - член Руху та його ради, з березня 1992 – співголова, а з грудня 1992 р. – голова НРУ. Восени 1991 року Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%). У жовтні 1991 р. на козацькій раді В'ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. Із квітня 1992 р. – на постійній роботі в парламенті України: народний депутат України двох скликань – 1994 і 1998 рр., керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 р. – член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. 25 березня 1999 р. загинув в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Через рік після смерті йому було присвоєно звання Героя України. На місці загибелі встановлено козацький хрест. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища.