2. Періодизація історії України

Періодизація історії – це встановлення хронологічних послідовних етапів у суспільному розвитку людства. Американський історик і етнограф Льюїс Генрі Морган виділив три епохи в історії людства: дикунства, варварства і цивілізації.

К. Маркс поклав в основу спосіб виробництва, або формаційну концепцію. За К. Марксом, історія людства являє собою послідовну зміну суспільно-економічних формацій – первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, комуністичної. Але періодизація історії людства К. Маркса була сприйнята не всіма суспільствознавцями Заходу.

Необхідно знати, що в історичній науці використовуються різні критерії і підходи до періодизації історії. Будь-яка періодизація є умовною.

Основи періодизації історії України були закладені М. Грушевським наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у процесі роботи над десятитомною «Історією України-Руси». Його підходи до історичного минулого України відрізнялися від схеми розвитку історичного процесу за М. Карамзіним, С. Соловйовим, В. Ключевським, М. Погодіним. А головним у цій схемі є те, що «спільноруської» історії не було й не може бути, як немає «спільноруської» народності. І було таким твердження: може бути історія всіх «руських народностей», або історія східного слов’янства. М. Грушевський відкинув схему російських істориків з їхньою концепцією «спільноруської» народності. Він обґрунтував думку про необхідність вивчення різних гілок східного слов’янства. Створив власну історію українського народу. М. Грушевський довів, що спроби пов’язати Київську державу з її суспільно-політичним укладом і культурою з Володимиро-Московським князівством ХІІІ-ХІV ст. не мають під собою підстави. У формуванні Київської держави українські племена стали державотворчим елементом. Культурно-політичну спадщину якої перебрала Галицько-Волинська держава, а не Московська. «ми знаємо, – писав М. Грушевський, – що Київська держава, право культура були утвором одної народності, українсько-руської; Володимиро-Московська – другої, великоруської».

М. Грушевський в своїх працях «Історія України-Руси», «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована історія України» та ін. встановив періодизацію українського історичного процесу.

– Рання історія;

– Київська держава;

– Галицько-Волинська держава;

– Литовсько-польська доба;

– Доба козаччини та Хмельниччина;

– Українське відродження кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.

Видатний історик України Д. Багалій дав оцінку і характеристику схеми М. Грушевського. Він писав «Я визнаю схему М.С. Грушевського за правильну, щодо української історії, вона правильна із теоретичного, і з практичного боку, бо український народ жив історичним життям протягом більш ніж тисячоліття, здобув собі з великими труднощами свою власну територію, витратив колосальну енергію, щоб її охороняти та нею користуватися, утворив за цей час націю…»

Проблеми періодизації залишаються дискусійними. Ми повністю погоджуємося з періодизацією, яку представлено у навчально-методичному посібнику з курсу Історії України за редакцією академіка НАН України В.М. Литвина.

Перша. Стародавня доба. Початок формування людської цивілізації на теренах України і до східнослов’янських племенах у VІІ-ІХ ст.

Друга. Київсько-Галицький період (друга половина ІХ – 40-ві рр. ХІV ст.). Це час утворення та існування Київської Русі, спадщину якої перебрала Галицько-Волинська держава. У цей час було запроваджено християнство, встановлені зв’язки з Західною Європою. Формувався і розвивався український народ окремо від інших – російського і білоруського.

Третя. Литовсько-польська доба української історії (40-ві рр. ХІV ст. – 1648 р.). У цей період землі Українські входили до складу Литви та Польщі. У це період виникає козацтво.

Четверта. Українські землі в роки Національної революції та Гетьманщини (1648 р. – кінець ХVІІІ ст.). У той час була українська національна революція ХVІІ ст. і створена козацько-гетьманська держава. Тут у ХVІІІ ст. була гостра боротьба гетьманської держави з царською адміністрацією. Це призвело до ліквідації гетьманської держави. Українські землі опинилися у складі двох держав – Росії та Австрії тому, що наприкінці ХVІІІ ст. Річ Посполита зникає з політичної карти Європи.

П’ята. Українські землі в роки російсько-австрійського панування та національного відродження (кінець ХVІІІ ст. – 1917 р.). У цей період українські землі входили до складу Російської та Австрійської імперії. Все було ліквідоване українське. Російський царизм забороняв українську мову і культуру. Але відбувався процес подальшого формування української нації.

Шоста. Українські землі в роки національно-демократичної революції та боротьби за возз’єднання (1917-1920 рр.). Ці роки були роками революційної боротьбі українського народу за відродження української держави. В цей час були УНР доби Центральної Ради, Українська держава – Гетьманат П.Скоропадського, УНР доби Директорії. Також вели боротьбу і західні українці проти польського панування і утворення ЗУНР. Було проголошено Акт злуки (Об’єднання) УНР і ЗУНР.

Сьома. Україна в радянську добу (1921 р. – серпень 1991 р.). На українських землях впроваджувався радикальний соціалістичний, політичний й економічний порядок. У цей період була жорстка колективізація, голодомор 1932-1933 рр., основою господарського життя стала державна власність на засоби виробництва. З 1941-1945 рр. відбулася Велика Вітчизняна війна. Перебудова.

Восьма. Україна в роки незалежності. Проголошення 24 серпня 1991 року Акта незалежності України. Було покінчено з радянською формою державності України. Народилася нова демократична Україна. Ми стали на шлях побудови і зміцнення незалежної держави, ринкових змін в економіці, демократизації суспільства.

У 2001 р. вийшов навчальний посібник Космича Л.І. та Багацького В.В. у Харкові, де пропонується така періодизація історії:

– Первісна епоха;

– Стародавній світ;

– Середньовіччя;

– Новий час;

– Новітній час.

У 2006 р. у Харкові вийшла книга «Історія України в таблицях», автори Гісем Олександр Володимирович, Мартенюк Олександр Олександрович і Трухан Олександр Феодосієвич. Ці автори також зробили періодизацію історії України.. На нашу думку вона є не досконалою, тому ми не згідні з їх трактуванням. Ось їх періодизація :

1. Стародавня доба. Близько 1 млн. років тому – V ст.

2. Доба середньовіччя. V - XV ст.

3. Нова доба. XV ст. - 1914 р.

4. Новітня доба. 1914 р. - до сьогодення.

Кожна із наведених періодизацій є умовною і недосконалою. І тому вона може утворюватися і доповнюватися.