Персоналії

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович – перший секретар КПРС (1953-1964), Голова Ради Міністрів СРСР (1958-1964), довголітній перший секретар ЦК КП(б)У. Герой Радянського Союзу, тричі Герой Соціалістичної Праці. Народився у селі Калиновці Курської губернії (тепер Курська область); з 1908 працював робітником — слюсарем на Донбасі. У 1918 Хрущов вступив до Комуністичної партії і з початку 1920-их років став низовим партійним робітником, з 1926 – секретарем Петрово-Мар'їнського районового комітету КП(б)У. Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він, навчаючись в Московській Промисловій Академії, здобув довіру Сталіна, якою користувався до смерті останнього. З 1938 до 1949 (з перервою від березня до грудня 1947 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович). Хрущов очолював КП(б)У як перший секретар її ЦК, а в другій половині 1949 р. знову повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) і першим секретарем Московського обласного комітету партії. По смерті Сталіна Хрущов став першим секретарем ЦК КПСС, а з березня 1958 зосередив у своїх руках партійне і державне керівництво, ставши головою Ради міністрів СССР. У жовтні 1964 внаслідок внутрішнього перевороту в Політбюро ЦК КПРС Хрущов був позбавлений усіх посад й усунений від державного і партійного керівництва.

Бре́жнєв Леоні́д Іллі́ч (19 грудня 1906 (1 січня 1907), Каменське (нині Дніпродзержинськ), Україна – 10 листопада 1982, Москва) – радянський державний і партійний діяч, Перший секретар ЦК КПРС (1964-1966), Генеральний секретар ЦК КПРС (1966-1982). Народився в родині робітника-металурга. З 1937 року – на керівній радянській і партійній роботі. В роки Другої світової війни був військово-політичним працівником у діючій радянській армії. 1943 – отримав звання генерал-майора. Після війни – знову на партійній роботі (зокрема, перший секретар комуністичних партій Молдавії та Казахстану). 1964 – обраний Генеральним секретатем ЦК КПРС.

Щерби́цький Володи́мир Васи́льович (17 лютого 1918, Верхньодніпровськ, нині місто Дніпропетровської області – 17 лютого 1990) – український партійний і державний діяч. Від 1948 року на партійній роботі. Від 1955 року перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ, з 1957 року член Секретаріату ЦК КПУ; з травня 1972 року, після усунення Петра Шелеста перший секретар ЦК КПУ, одночасно з 1961 року – член ЦК КПРС і з 1971 року член Політбюро ЦК КПРС. З 1955 року депутат Верховної Ради УРСР, з 1958 – СРСР, З травня 1972 року член Президії обидвох Верховних Рад. В 1962-1972 рр. – Голова Ради Міністрів. 1989 р. – Щербицький пішов у відставку з поста першого секретаря Компартії України. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977), двічі кавалер ордена Жовтневої Революції.

Шелест Петро Юхимович (14 лютого 1908 – 22 січня 1996) –партійний і державний діяч УРСР. Народився у селі Андріївці (тепер Балаклійського району Харківської області) у селянській родині. Змалку працював на різних роботах у селі Уланівка на Полтавщині. З 1940 р. – на партійній роботі. Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. – завідувач відділу оборонної промисловості Челябінського обкому партії, інструктор ЦК ВКП(б), парторг ЦК ВКП(б), парторг ЦК на заводах у Саратові, заст. секретаря Саратовського обкому партії з оборонної промисловості. Після XX з'їзду КПРС в квітні-грудні 1956 року очолював Комісію Верховної Ради СРСР з реабілітації незаконно репресованих громадян на території Київської і Вінницької областей. З липня 1963 – перший секретар ЦК КП України. 1963-1972 – член Президії Верховної Ради УРСР. 1966 – введений до складу Політбюро ЦК КПРС. 1966-1972 – член Президії Верховної Ради СРСР і член Політбюро ЦК КП України. У квітні 1973 Шелеста вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС «за станом здоров'я» і відправили на пенсію. Йому заборонили оселитися в Україні, тримали під постійним негласним наглядом. 1995 – видав свої спогади «…Да не судимы будете. Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС». Помер у Московській області. 13 червня 1996 р. урну з прахом П.Шелеста перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.