Персоналії

Геродо́т Галікарн́аський (грец. Ἡρόδοτος), (між 490 і 480 до н. е.– бл.425 до н. е.) – давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів. Традиція приписує Геродоту тривалі подорожі країнами Сходу: він відвідав Єгипет, був у Месопотамії, Палестині, Фінікії, добирався до великих просторів північного узбережжя Чорного моря, відвідав грецькі колонії на території сучасної України, оглянув більшу частину північного узбережжя Африки та більшість островів Середземного моря, відвідав Персію. Сам Геродот описує як очевидець особливості більш суворого, ніж у Греції, клімату Скіфії, йому відоме планування Вавилона і те, яким способом зведені його стіни, наводить дані про відстані між єгипетськими містами в долині Нілу і докладно розповідає про звичаї єгиптян. «Історія» обривається описом облоги Сеста (478 до н. е.) і виглядає незавершеною; на підставі чого вважається, що Геродот помер між 430 і 424 до н. е.

Хвойка Вікентій В'ячеславович (чеськ. Vincenc V. Chvojka; 1850–1914, Київ) – український археолог чеського походження. Вікентій Хвойка народився в 1850 році в с. Семин на Ельбі, тепер Чехія, у старовинній шляхетській родині. Закінчив комерційну школу в Чехії, a у 1876 р. переїхав до Києва, де жив i працював учителем. З 1890-х років почав займатися археологією, здійснивши низку розкопів у Києві та на Наддніпрянщині; співпрацював з культурними діячами Києва, що гуртувалися в Товаристві шанувальників старовини та мистецтва. 1893 – відкрив і дослідив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку, що існувала близько 20000 років тому на Подолі в Києві, де виявлено скупчення великих кісток (мамонтів). Розкопи палеолітичних стоянок, крім Кирилівської, в урочищі Протасів Яр у Києві, у селі Селище на Черкащині та інші тривали 10 років. 1896 – відкрив пам'ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, як також на березі Дніпра в Києві. Визначив місце цієї культури, зробив класифікацію пам'яток і встановив час її виникнення (4–3 тисячоліття до н. е.). Власне назва “трипільська культура” з’явилася у праці Вікентія Хвойки про розкопки поселень 1901 р. біля міст Канева та Ржищева на Київщині. Досліджував пам'ятки бронзового віку, городища й кургани скіфів, зокрема Пастирське (1898) і Мотронинське городища на Черкащині. 1898–1900 рр. – відкрив і провів розкопи на Середньому Придніпров'ї могильників з трупоспаленнями в урнах, так звані поля поховань, які належать до Зарубинецької (II століття до н. е. – II століття) і Черняхівської (2–5 століття) культур. Значну увагу присвятив дослідженню Київської Русі, особливо Києву, де здійснив розкопи на горі Киселівці (1894), Старокиївській горі (1907–1908), де були виявлені житла і майстерні ремісників та вироби з кістки, заліза, срібла, скла. Йому належать розкопи давньоруських міст – городищ з оборонними спорудами і руїнами храмів Білгорода на Ірпені, Витачева на Дніпрі, Шарки на Київщині, с. Кононча на Черкащині. В. В. Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств: Імператорського Московського археологічного товариства, Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва; членом-співробітником Російського археологічного інституту в Константинополі. Здобуті В. Хвойкою колекції, а також рукописні матеріали зберігаються та експонуються в Національному музеї історії України (Київ) та в Державному історичному музеї Москви. Помер 2 листопада 1914 р. й був похований на байковому кладовищі в києві.