4. Розвиток культури в Україні на початку XX ст. (1900-1914 рр.)

Після поразки революції 1905–1907 рр., українська культура знову зазнала утисків. Поновилися гоніння на українську пресу, літературу, були грубо обірвані спроби запровадити українську мову у навчальні заклади. Індустріальний розвиток потребував письменних, освічених працівників, спеціалістів промислового виробництва, фінансово-економічної сфери, транспорту і зв'язку. Уряд змушений був розширяти мережу навчальних закладів, збільшувати кількість учнів та студентів, однак поступок національній освіті не робив. У 1914/15 навчальному році в Україні налічувалося 26 тис. загальноосвітніх шкіл, у яких навчалися 2,6 млн. учнів. Працювали також 80 середніх спеціальних навчальних закладів (механіко-технічні, гірничі, залізничні та інші училища), в яких навчалися 12,5 тис. учнів, і понад 60 нижчих професійно-технічних училищ і шкіл, у яких здобували освіту і ремесло близько 5 тис. чол. У 27 вищих навчальних закладах, у тому числі в трьох університетах – Харківському, Київському і Новоросійському, навчалися 35,2 тис. студентів.

Однак, майже 70 % населення підросійської України не вміли читати і пи­сати. На кожну тисячу осіб у початкових, неповних і середніх школах навчалося всього 67 чол. У 1914-1915 рр. в українських губерніях було всього 452 середні школи, в яких навчалось лише 140 тис. учнів. Щорічно близько 50 % бажаючим учитися відмовляли в прийомі до середніх шкіл.

Тяжким був стан освіти в західноукраїнських землях. У 1911 р. у Східній Галичині в 500 селах не було шкіл, 150 тис. залишалися поза початковою освітою. У 1900 р. у Галичині було неписьменних 63%, у Закарпатті – понад 70%, а в гірських районах – навіть 90 %. Взагалі рівень освіти в західноукраїнських землях був нижчим, ніж в усіх інших провінціях Австро-Угорської імперії. Однак тут були українські освітні установи, як державного так і приватного характеру. До початку Першої світової війни у Галичині діяло 6 українських державних гімназій, засновувалися також приватні українські школи середньої ланки. У 1908 - 1911 рр. було засновано 6 приватних гімназій, 1 ліцей і 4 учительські семінарії. Напередодні війни буковинці мали 2 українські гімназії, 2 змішані

українсько-німецькі, 1 учительську семінарію. У 1908 р. зусиллями депутата М.Василька відкрита гімназія у Вижниці.

Надзвичайно вагому національно-культурну і науково-організаційну діяльність у Львові розгорнув М.Грушевський. У 1894 р. він очолив нововідкриту кафедру історії Східної Європи у Львівському університеті, яку практично перетворив на першу університетську кафедру історії України. Вчений проводив значну публіцистичну, видавничу і науково-організаційну діяльність. У лютому 1987 р. він очолив Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, яке завдяки серійним і періодичним виданням планувалося перетворити у 1916 р. на Українську академію наук. Того ж року мав бути реалізований проект утворення окремого українського університету у Львові.

У 1911 р. серед студентів Львівському університету українці становили 21%, у Політехнічному інституті – 4,4 %, в Чернівецькому університеті – 17,6 %. Визначні українські учені електротехнік Іван Пулюй та хімік Іван Горбачевський працювали за межами краю, у вищих навчальних закладах Праги.

Значних успіхів у розвитку природничих наук і техніки досягли учені Харківського, Київського та Новоросійського (Одеського) університетів. Багато зробили вчені – епідеміологи і мікробіологи М.Ф.Гамалія, Д.К.Заболотний, бактеріолог В.К.Високович для подолання таких тяжких хвороб, як чума, холера, тиф, сказ, туберкульоз. Борючись проти епідемій, вони брали участь в експедиціях до Індії, Китаю, Аравії, Месопотамії та інших країн і регіонів.

В Україні розвивався інтерес до техніки, зокрема повітроплавання. У 1908 р. в Одесі було створено перший в Росії аероклуб. Його члени С.Уточкін і М.Єфімов у 1910 р. в Одесі здійснили перші в Росії польоти на літаку. У 1909 р. діяло Київське товариство повітроплавання. Ним керував професор політехнічного інституту М.Делоне. Членами товариства були видатні конструктори і льотчики Д. Григорович, І. Сікорський, П. Нестеров, Ф.Андерс. І.Сікорський сконструював перші в світі надпотужні багатомоторні літаки «Російський витязь» та «Ілля Муромець». За 1909-1912 рр. в Києві було створено 40 дослідних зразків літаків різних типів. Військовий льотчик П.Нестеров (1887-1914) – член Київського товариства повітроплавання – 27 серпня 1913 р. над Сирецьким аеродромом у Києві вперше продемонстрував ряд складних фігур вищого пілотажу і, зокрема «мертву петлю».

На початку XX ст. продовжували творчу і видавничу діяльність І.Франко, П.Мирний, І.Нечуй-Левицький, М.Коцюбинський, Л.Українка, на Буковині – О.Кобилянська. На порозі нового століття найбільш значною в Україні була українська трупа М. Кропивницького під керівництвом М.Садовського і П.Саксаганського. Крім названих корифеїв українського театру в цій трупі об'єдналися й інші видатні актори – І. Карпенко-Карий, Г. Борисоглібська, Л.Ліницька, Ф.Левицький та ін. У такому складі трупа гастролювала в 1900 – 1903 рр., маючи багатий репертуар, який включав близько 60 п'єс, Помітний слід у розвитку українського театру залишила трупа українських артистів під керівництвом М.Садовського, яка почала свою діяльність у Полтаві 15 вересня 1906 р. виставою «Мартин Боруля». До її складу ввійшли відомі митці – М.Заньковецька, Г.Борисоглібська, І. Мар'яненко, О.Полянська, Л.Ліницька та ін. У 1907 р., після успішних гастролей цієї трупи в Києві, Садовський там же взяв у оренду Троїцький народний будинок (тепер театр оперети) і заснував перший український стаціонарний театр. Розширився репертуар українського театру. Його основою залишалися класичні п'єси М.Кропивницького, М.Старицького, І.Карпенка-Карого, але театральні трупи дедалі частіше ставили п'єси інших українських авторів – Л.Українки, І.Франка, Г.Хоткевича, Л.Яновської, а також твори російських і західноєвропейських класиків – Горького, Островського, Толстого, Чехова, Ібсена, Гауптмана та ін.

Музичні смаки української інтелігенції формувала створена М.Лисенком музично-драматична школа (1904 р.), яка в 1913 р. була реорганізована в консерваторію. У 1903 р. у Львові з ініціативи А.Вахнянина засновано Вищий музичний інституту ім. М.Лисенка. Важливе значення мало також виникнення багатьох хорових колективів. Для поширення оперної музики багато зробили постійні російські оперні театри, що діяли в Києві, Харкові та Одесі з другої половини XIX ст., та українські драматичні театри, в першу чергу стаціонарний музично-драматичний театр М.Садовського в Києві, в якому поряд з драматичними виставами за період з 1907 по 1915 р. було поставлено близько півтора десятка опер і оперет («Наталка Полтавка», «Чорноморці», «Утоплена», «Різдвяна ніч», «Енеїда» М.Лисенка; «Катерина» М.Аркаса; «Роксолана» Д.Сметани та ін.). На західноукраїнських землях композитором демократичного напряму був С. Людкевич. Активно, як музичний діяч і композитор, працював у Львові А.Вахнянин. Він написав оперу «Купало», створив багато хорових і сольних вокальних творів, обробляв народні пісні, брав участь у створенні музичних товариств, був організатором і першим директором Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові.

У сфері образотворчого мистецтва на початку XX ст. продовжували свою творчу діяльність К.Костанді, М.Пимоненко, С.Васильківський, П.Левченко, С.Світославський, І.Труш та ін. Нові цікаві картини створив С.Васильківський. Зокрема в 1901-1908 рр. він разом з художниками М.Самокишем та М.Беркосом написав для будинку Полтавського земства три монументальні композиції – «Чумацький Ромоданівський шлях», «Вибори полковником Мартина Пушкаря», «Козак Голота». Автором високохудожніх картин був О.Мурашко. Найкращі з них – «Похорон кошового», жанрові картини з життя селян. Видатним майстром пейзажного, жанрового і портретного живопису був І.Труш, який жив і працював у Львові. Він створив галерею портретів української інтелігенції.

В Україні на початку XX ст. чимало архітекторів намагалися поєднати принципи модерну з прийомами народної дерев'яної архітектури і народного прикладного мистецтва (форми дерев'яних хат, господарських будівель, націо­нальний орнамент, барвиста кераміка і т. ін.). У стилі українського модерну споруджено в 1903-1908 рр. за проектом архітектора В.Кричевського будинок Полтавського губернського земства (тепер Полтавський краєзнавчий музей) і школу ім. Котляревського, у Харкові – художнє училище (архітектор К. Жуков, 1913) та ін. На національне свято двох частин України перетворилося відкриття пам'ятника І.Котляревському у Полтаві. До1917 р. талановита молодь з України здобувала вищу мистецьку освіту в інонаціональних навчальних закладах. В Україні крім Одеського училища ім. Б.Грекова діяли лише приватні малювальні школи. Найбільш відомою з них була Київська малювальна школа М.Мурашка, що була перетворена у 1901 р. в училище.