2. Возз’єднання західноукраїнських земель в складі урср

Німецька армія, розгромивши основні сили польської армії, швидко наближалась до західноукраїнських і західнобілоруських земель. Керівництво СРСР, знаючи хижацьку вдачу Гітлера, 17 вересня 1939 р. віддало наказ своїм військам, як було визначено в ноті уряду СРСР, "взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії".

28 вересня 1939 р. у Москві було підписано новий радянсько-німецький договір "Про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною". Тепер кордон проходив уздовж річок Сян і Західний Буг. Більшість території Західної України відійшла до СРСР. А ось етнічні українські землі – Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя мала окупувати Німеччина.

Необхідно було вирішити проблему Бессарабії. Це питання також постало перед обома сторонами. 28 червня 1940 р. Румунія, за порадою Німеччини, погодилася передати Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину. А 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про включення до складу Української РСР Північної Буковини і Південної Бессарабії.

Ще раніше, 1 листопада Верховна Рада СРСР, а 14 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР, затвердили рішення Установчих народних зборів Західної України про возз’єднання Західної України з УРСР. Таким чином, населення України збільшилось на 8 809 тис. осіб і на середину 1942 р. становило 41 657 тис., а територія розширилась до 565 тис.км².

На цій території був введений новий радянський адміністративний поділ та утворені Волинська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Станіславська, Чернівецька та Аккерманська (пізніше – Ізмаїльська) області. У них організовувалися Виконкоми Рад, а після виборів у 1940 р. – самі Ради.

Почали ламати все, не враховувалися особливості Західної України. Були заборонені і розпущені всі політичні партії і організації. Одразу ж було створено мережу партійних організацій і парткомів ВКП(б).

І тут необхідно бути справедливими та об’єктивними і підкреслити, що партійні організації і органи в перші місяці здійснили багато прогресивних перетворень. Це дуже подобалося місцевому населенню. Такого не було при польських і румунських колонізаторах.

Проводилися заходи, які підтримувало населення – запровадження 8-годинного робочого дня, повернення на виробництво безробітних, було підвищено заробітну плату, іноді на досить високий рівень, а тому радянські органи виділяли їм великі дотації. Це по-перше.

По-друге. На селі "селянські комітети" при допомозі радянських властей розподіляли землю, реманент, худобу поміщиків.

По-третє. Відбувався розподіл житла серед міської бідноти, яке було націоналізоване після втечі польських чиновників та підприємців.

По-четверте. Запроваджувалося безоплатне медичне обслуговування, організовувалась робота дитячих садків і ясел, почали працювати курси ліквідації неграмотності дорослих. А таких було майже чверть населення.

По-п’яте. Дуже швидкими темпами зростала кількість закладів освіти.

По-шосте. Змінюється і національно-культурна політика. Серед зарахованих абітурієнтів на перші курси університету та політехнічного інституту м. Львова українці становили половину, тобто їх кількість зросла в чотири рази. І що характерно – це були переважно діти бідноти. Повсюдно запроваджувалась українська мова, український репертуар в театрах, збільшувалась кількість українських шкіл (до 5,6 тис.), а польські скорочувались. Працівникам культури, освіти, охорони здоров’я була значно підвищена заробітна платня. І необхідно тут підкреслити, щоб студентство знало, що для переслідуваного і приниженого поляками та румунами українського населення радянська влада принесла справжню культурну революцію.

Начебто все робилося в інтересах людей і для покращення їх життя. А чому тоді невдовзі ставлення населення кардинально змінилося? А тому, що почалися "перегини". Стало помітно, що радянізація здійснюється механічно. Особливості Західної України не враховувались. І що найбільше принижувало місцеве населення. Що майже на всі керівні посади призначались працівники, які направлялись ЦК КП(б)У та наркоматами. До того ж ці люди були малокомпетентні, часто лише з початковою або неповною середньою освітою. Ну як така людина могла врахувати місцеву специфіку? Вона не хотіла цього робити. Вони лише старанно виконували накази партійної номенклатури. І це все призводило до серйозних прорахунків і помилок у господарській роботі та діяльності закладів культури і освіти. Звільнялись колишні власники підприємств, інженери та техніки, які добре знали виробництво. І як приклад. У Львівській області до квітня 1940 р. було звільнено близько 14 тис. осіб. І тому ефективність виробництва значно знизилася. Націоналізація, навіть невеликих підприємств, магазинчиків, демонтаж кооперації призвели до перебоїв у постачанні населення, з’явились черги у магазинах. Дефіцитом стали білий хліб, м’ясо, м’ясні продукти, навіть сіль і мило.

І особливо необхідно підкреслити, і щоб студенти знали, що за ці часи найважчий удар був нанесений по інтелігенції. Еліту почали арештовувати. Вночі, без розголосу, за заздалегідь складеними списками, арештовувались члени всіх політичних партій, навіть КПЗУ та польської компартії. Їх відправляли до сумнозвісних таборів для польських офіцерів, і там у квітні-травні 1940 р. розстріляли десятки тисяч людей.

Керівництву хотілось перетворити населення на слухняне знаряддя нової влади. А це викликало опір, передусім у молоді. Почали розповсюджувати антирадянські листівки. Організувалась підпільна мережа організацій ОУН.

Радянському тоталітарному режиму протистояла українська церква і особливо – греко-католицька. Її керівник митрополит А. Шептицький протестував проти порушення свободи совісті на західноукраїнських землях, ліквідації монастирів, непосильних податків на церкву і духовенство.

Мешканці Західної України рятуючись від сталінських репресій намагались втекти в окуповану німцями Польщу (Генеральну губернію). Туди перебралося майже 20 тис. українських політичних біженців. Тут, з дозволу німецької влади, існував Український центральний комітет (УЦК), очолюваний В. Кубійовичем. Це була єдина установа, яку визнала німецька влада. Але їй було заборонено вести політичну діяльність.

Яке було завдання комітету? В першу чергу – допомога дітям, хворим, інвалідам, біженцям, а також просвітницька робота. Комітет допоміг відкрити на окупованій німцями частині Львівщини і Підляшшя українські школи, освітні товариства, кооперативи, церкви.

Таким чином, гітлерівський і сталінський режими, які на короткий час зблизилися, привели до возз’єднання з УРСР Західної України, Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. Слід підкреслити, що об’єднання у межах однієї держави більшості українських земель було визначною подією, важливим кроком у розв’язанні "українського питання".