2. Початок національного відродження. Повернення з небуття

В Україні цей період супроводжувався масовими виникненнями товариств і організацій народів України. Об'єктивною основою цього є проживання в сучасній Україні представників 110 національностей і народностей. За переписом 1989 р. українці складали 72,7% (37,4 млн. чол.), росіяни – 22,1% (11,4 млн. чол.), євреїв було 486 тис., білорусів – 440 тис., молдаван – 325 тис., болгар – 234 тис., поляків – 219 тис., угорців – 163 тис. та ін. В Україні з 1990 р. стало багато уваги приділятися сприянню розвиткові всіх народів, що мешкають на її території.

1 листопада 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з «Декларації про державний суверенітет України» та «Акту проголошення незалежності України» і керуючись вимогами “Декларації прав людини» Організації об'єднаних націй, прийняла «Декларацію прав національностей України». «Українська держава, – наголошується в Декларації, – гарантує всім народам, національним групам і громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні та культурні права». Згодом у червні 1992 р. було прийнято закон України «Про національні меншини в Україні». У ньому було закріплено конкретні механізми реалізації народами України права на культурно-національну автономію: використання своєї мови та освіту рідною мовою, розвиток національних культурних традицій, застосування національної символіки, створення національних культурних та навчальних закладів тощо.

Принципово важливим є те, що ці законодавчі акти не залишились на папері, а наповнилися цілком реальним змістом. Так в березні 1991 р. в Україні діяло 87 національно-культурних товариств. Верховна Рада постійно контролювала виконання цих постанов. Йдеться про створення шкіл, газет, програм на радіо і телебаченні болгарською, грецькою, угорською, єврейською та іншими мовами національних груп, створення для всіх народів України сприятливих умов для національно-культурного розвитку. Особливу увагу надано поверненню депортованих з України за часи сталінізму народів – німців, кримських татар, греків.

Зрозуміло, що це довгий шлях, який потребує великих витрат. Наприклад, в Україні мешкає приблизно 50 тис. циган, причому 70% з них вважають рідною мовою циганську. В СРСР не було ані шкіл, ані підручників цією красивою мовою. Проте в Україні циганські школи вже працюють.

У листопаді 1991 р. в Одесі відбувся І-й Всеукраїнський Міжнаціональний конгрес. Його учасники закликали всі народи України взятися за будівництво Української незалежної держави. В ньому прийняли участь представники 150 культурно-національних товариств понад 90 народів і народностей. Отже, Україна рішуче розірвала з імперською національною політикою, і в ній панує міжнаціональна згода.

Зрозуміло, що ми далекі від думки про ідилію в міжнаціональних стосунках. Адже міжнаціональна злагода – надзвичайно тонка матерія, яку буває легко зруйнувати навіть не дією, а одним лише недоречним словом.

Так, прийняті закони «Про національні меншини», «Про національні права громадян України» та інші наче визнають – якщо судити з термінології – різну «якість» народів. З одного боку, – українці, нація, що дала назву державі, з іншого – «національні меншини» (цей термін щодо себе не українці в Україні сприймають як образливий). В етнології ж давно усталився науковий термін для цієї етнічної категорії населення – «національні групи» («національності») – як частина етносу, відірваного від «материнського» етнорегіону, але згуртованого на новій батьківщині духовно і організаційно. Тому є історично виправданим вважати корінним населенням ті національні групи, які знайшли в Україні для себе нову історичну батьківщину, вкоренилися тут.

Це стосується тих народів, які знайшли собі порятунок в Україні від гонінь і переслідувань: вірмени – від тиранії турок-сельджуків, сербські, болгарські, грецькі, румунські, молдавські й албанські поселенці – від османських репресій, російські «розкольники» – від релігійних переслідувань на батьківщині тощо. Їх етнічні коріння в Україні дуже глибокі. Є серед національних груп (по суті – націй) України й такі, етногенез яких відбувався на землях України – це кримські татари, гагаузи Буджаку, для яких Україна – етнічна батьківщина.