2. Оцінка кредитоспроможності позичальника

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретель­но проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.

Для оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

• платоспроможність;

• фінансова стійкість;

• рентабельність (у динаміці);

• оборот за рахунками;

• склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладення з ним кредитної угоди.

3. Способи захисту від кредитного ризику

Кредитний ризик — це ризик несплати у визначений строк основного боргу і процентів за позичками, що належать кредитору.

При визначенні кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори, як:

— репутація;

— можливість;

— капітал;

— умови;

— застава.

Репутація полягає у бажанні і рішучості позичальника погасити свої зобов’язання перед банком.

Можливість — це здатність позичальника отримати гроші за своїми активними операціями і конкретними проектами, що будуть прокредитовані, ефективно керувати грошовими потоками, з тим щоб забезпечити повне і своєчасне погашення кредитної заборгованості і процентів по ній.

Капітал. Цей фактор означає, що потенційний позичальник повинен мати певну суму власного капіталу, яка буде використана в проекті, що кредитуватиметься.

Умови. Згідно з цим фактором банкір мусить добре знати стан місцевої, регіональної і національної економіки, а також умови господарювання позичальника, здійснювати їх періодичний огляд і прогнозування.

Застава. Надійне забезпечення кредиту у формі застави може подолати слабкість інших параметрів кредитної угоди.

У банківській практиці застосовуються певні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику, а саме:

• лімітування;

• дотримання нормативів кредитного ризику;

• диверсифікація;

• вивчення й оцінювання кредитоспроможності позичальника;

• отримання від клієнтів достатнього і якісного забезпечення;

• оперативність при стягненні боргу;

• страхування;

• визначення кредитної політики;

• підтримання оптимальної структури заборгованості за кредитами;

• формування резервів.

Лімітування — це встановлення межі кредиту.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія. Вона являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного терміну (від кварталу до року) позички в межах узгодженої суми.

Страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди, а також можуть страхувати за рахунок клієнтів окремі високоризиковані кредитні угоди у спеціалізованих страхових установах.

Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має підтримання оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку. За методикою НБУ кредитний портфель комерційного банку складається з таких кредитів: стандартних, під контролем, субстандартних, сумнівних, безнадійних.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву.

Визначений чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією зважується на встановлений коефіцієнт резервування:

Категорія кредитної операції	Відсоток резервування (за ступенем ризику)
Стандартні	1
Під контролем	5
Субстандартні	20
Сумнівні	50
Безнадійні	100