3. Формування депозитних ресурсів комерційного банку

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

У світовій практиці усі залучені ресурси за способом акумуляції групуються на:

• депозити,

• не депозитні залучені кошти.

Не депозитні залучені кошти – це кошти, які банк отримує у вигляді позики або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.

Сучасна банківська практика класифікує депозити:

1. залежно від категорії вкладника:

• депозити юридичних осіб,

• депозити фізичних осіб,

• міжбанківські депозити.

2. залежно від строку і порядку вилучення:

• вклади до запитання,

• строкові вклади,

3. залежно від економічного змісту:

• вклади до запитання,

• строкові вклади,

• ощадні вклади, цінні папери.

4. за економічною суттю:

• активні (розміщення банківських коштів на рахунках в інших банках)

• пасивні (залучення банками коштів від своїх клієнтів)

Практично усі клієнтські рахунки є депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання; термінові, або строкові, депозити; умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом та контокорентний рахунок.

Контокорентний рахунок – це активно-пасивний рахунок, який поєднує поточний і кредитні рахунки, де одноразово встановлюється ліміт на суму кредиту.

За режимом функціонування овердрафт подібний до контокорентного. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам тоді, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування ніж контокорентний.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Кореспондентськими рахунками називають рахунки, в яких відображаються договірні відносини між кредитними установами (банками кореспондентами0, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одному на підставі кореспондентських угод.

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за іншими ознаками. За способом випуску вони поділяються на сертифікати, що випускаються одноразово і серіями, за способом оформлення — на іменні та на пред’явника, за терміном обертання — на термінові та до запитання, за умовами сплати процентів — на сертифікати з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою їх у день погашення сертифіката.

Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте на відміну від сертифіката банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначаються банком.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну визначеної суми коштів.

У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Банки можуть заінтересувати вкладників нарахуванням й спла­тою простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до вста­новленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за вкладом.

Нарахування простих відсотків:

В = (СВсК) / (365 *100%), (2.1)

В - сума нарахованих простих відсотків,

С - сума вкладу,

Вс – відсоткова ставка по депозиту;

К – кількість днів у періоді.

Нарахування складних відсотків:

В = Р (1+R)n (2.2)

P – сума вкладу,

R – відсоткова ставка

n – кількість періодів(нарахувань).

Дохід за складними процентами (нарахування процента за процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується процент і отримана величина при­єднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії вкладу.

Одним із способів стимулювання вкладів є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на рахунку.

З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки мо­жуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.

У банківській практиці використовується три методи визначення кількості днів для розрахунку відсотків:

1. Метод «факт/факт» - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці та році;

2. Метод «факт/360» - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році - 360 днів.

3. Метод «30/360» - при розрахунку суми відсотків береться умовна кількість днів у місяці - 30 та у році - 360.

Незалежно від методу розрахунку відсотків при визначенні кількості днів враховується перший день і не враховується останній день угоди. Так, якщо термін депозитному договору встановлено з 14 травня до 10 серпня, то при визначенні кількості днів для розрахунку відсотків враховується 14 травня і не враховується 10 серпня. При нарахуванні відсотків за звітний місяць останній день місяця має включатися в розрахунок, крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції.