16) Культура Середньовіччя:

а) Християнська духовність відіграла особливу роль в формуванні світовідчуття, основних світоглядних положень людини середньовічної епохи. Світ тепер отримує чітко виражену центральну точку існування – це Бог. Людина вважа­ється вершиною творіння, створеною за образом та подобою Бога, заради якої були створені всі інші творіння. Саме християнство дозволило людині залишити далеко позаду себе природно-космічний світ і відчути безпосередній особистісний зв’язок з Богом. В зв’язку з цим виключного значення тепер надається внутрішньому духовному стану людини. Духовне життя в середньовічній культурі стає предметом особливої уваги та отримує статус виняткової цінності. Ідеалом стає духовна, страждаюча, смиренна людина. Важливою рисою середньовічного суспільства була жорстка регламентація життя індивіда у відповідності із його положенням в соціальній ієрархії. Об’єднуючим началом був принцип феодальної ієрархії, поширений на всю світобудову. На відміну від античної цивілізації, в якій система влади носила світський характер, в середньовічній Європі вона була сакралізована. Духовне життя середньовічного суспільства характеризується традиціоналізмом, груповою свідомістю. При феодалізмі індивід по­в’язаний не з общиною-полісом, як це було в античності, а зі своїм ста­ном, соціальний статус якого визначає практично всі сторони лю­дської життєдіяльності

б) Мистецтво європейського Середньовіччя руйнує розуміння краси як порядку та пропорційності, і стверджується краса як божественне начало, що розлите у світі і призначене привести до свого першоджерела – Бога. Для середньовічного мистецтва прекрасне, на відміну від чуттєвого античного, це Бог як надчуттєва, вічна і абсолютна краса. Але для середньовічного митця важлива не краса сама по собі, а лише прихований в ній зміст, що осягається розумом. В зв’язку з цим в мистецтві переважає алегорія і символ - най­більш характерні риси середньовічного офіційного мистецтва, яке майже цілком спрямоване на релігійно-церковні потреби. В художній культурі сформовано канон, який визначає рамки змісту, художньої форми та цілі творчості. Одним із важливих видів мистецтва, у якому проявився символізм Середньовіччя, стала архітектура. Саме в архітектурі найповніше виражені два основних художніх стилі цього періоду: романський (від лат. romanus – римський) та готичний. Термін “романський стиль” з’явився у ХІХ столітті, коли був установлений зв’язок архітектури XI-XII століття з давньоримською архітектурою, зокрема - використання арок та склепінь. Для романських будівель – храмів, монастирів, замків-фортець - характерними є сполучення ясного архітектурного силуету і лаконічної зовнішньої обробки, масивних гладких стін з вузькими прорізами вікон і ступінчато-заглиблених порталів. Важливим елементом композиції монастиря чи замку стає башта – донжон, навколо якої розташовувались інші будівлі, складені з простих геометричних фігур – кубів, призм, циліндрів. Романське мистецтво здається здебільшого «грубим» та «дикунським», завдяки наявності в ньому образів «тваринного стилю», який потрапив в романське мистецтво з народного фольклору, казок. Готичний стиль XII-XV століть знаменує собою вершину середньовічної християнської цивілізації. Він був би неможливий без розвитку міст, торгівлі та ремесел. На зміну похмурим романським будівлям приходять яскраві, експресивні, ажурні, злітаючі вгору форми готики. Відповідно багато оформляються і будинки знаті і багатих городян. У вікнах соборів панують вітражі – картини з шматочків кольорового скла, котрі, пропускаючи крізь себе сонячні промені, створювали справжню симфонію світла та кольору. У цілому доба Середньовіччя стала новим кроком у культурному і художньому розвитку людства, наповнила новими досягненнями світову культурну скарбницю