10) Концепція «круговороту локальних цивілізацій» а. Тойнбі:

а) Англійський історик і філософ А. Тойнбі (1889–1975) розробив інший варіант теорії циклічного розвитку різноманітних культур. Його основна робота – „Осягнення історії”, в якій він стверджує, що теза про єдність всесвітньо-історичного процесу є хибною. Для А. Тойнбі всесвітня історія постає у вигляді сукупності історій самостійних „цивілізацій”. В межах світової культури Тойнбі виділив 21 цивілізацію, з яких сьогодні продовжує існувати сім. Цивілізації – це своєрідні „культурно-історичні монади”, тобто автономні культурні утворення, що в своєму розвитку проходять стадії виникнення, зростання, надлому та розпаду, після чого вони гинуть, поступаючись місцем новій цивілізації. Проте, на відміну від О. Шпенглера, А. Тойнбі вважав, що в житті цих цивілізацій є спільні моменти, які і забезпечують процес поступального розвитку людської спільноти, її духовного вдосконалення.

б) А. Тойнбі намагається знайти механізми, за допомогою яких здійснюється перехід суспільства із статичного стану в динамічний рух, що власне і зумовлює процес народження та функціонування цивілізації. Один із таких механізмів виражається в законі „Виклик–та–Відповідь”. Відповідно до цього закону кожен крок вперед в розвитку цивілізації пов’язаний з адекватною відповіддю на „Виклик” історичної ситуації. Тойнбі констатує здатність людської особистості впливати на перебіг історичних подій тому, що адекватна „Відповідь” за своєю сутністю – досягнення „творчої меншості”. Саме „творча меншість” стає носієм містичного „життєвого пориву”. Своєрідність Виклику і Відповіді визначає специфіку кожної цивілізації, її ціннісні орієнтири та світоглядні засади. У випадку, коли творча еліта не здатна вирішити поставлене завдання, вона перетворюється в „пануючу меншість”, яка утримує свою владу не авторитетом, а силою. Основна маса населення в цьому випадку стає „внутрішнім пролетаріатом”, який і знищує цивілізацію, якщо вона ще не загинула від військових поразок чи природних катаклізмів. Отже, історія будь-якої цивілізації підпорядкована дії закону „Виклику–та–Відповіді”, який сягає джерел цивілізації. Теоретичні положення А. Тойнбі перегукуються із концепцією О. Шпенглера. Проте значним досягненням А. Тойнбі, безумовно, є спроба виявити дієві сили історико-культурного процесу та визначити механізми, що здатні як породити цивілізацію, так і знищити її.

11) Первісна культура:

а) Первісна культура у часі є найдовшим періодом в розвитку культури: початок - 1,5-2 млн. років тому і завершення – рубіж IV-III тис. до н.е.. В цей період були закладені найфундаментальніші підвалини культури. В сивій давнині первісного суспільства виникає безліч явищ культурного буття людини: мова – основний засіб спілкування, виразу і фіксації смислу і знання, що згуртувала людей і дала могутній поштовх розвитку культури в цілому; різні форми господарювання, суспільний поділ праці, знаряддя праці, житло, одяг. Складається родова община, шлюб, релігійно-міфологічні уявлення, мораль, мистецтво тощо. Первісна культура започатковує розвиток культури людства, а тому є необхідним та важливим моментом її аналізу в цілому. Мистецтво на ранніх етапах розвитку людства можна розглядати як сво­єрідну магічну форму інобуття реальності, що є підставою для розповсюдження теорії магічного походження мистецтва, яка вважається найбільш поширеною та визнаною. Згідно з цією теорією, першими митцями були шамани, а твори мистецтва – зображення тварин, на яких вони вражені списами чи стрілами – символізували успіх у полюванні тощо. Первісне мистецтво виступало універсальною мовою духовного життя первісного суспільства, виражало колективний погляд на світ, а не на особисті погляди авторів художніх творів. Мистецтво як засіб виразу духовного життя первісної людини було безпосередньо вплетене в практичне життя. Мистецтво первісної епохи стало підґрунтям наступних етапів розвитку культури.

б)Свідомість людини первісної епохи, в першу чергу, характеризується високим ступенем злитості з природою: відчуття безсилля перед грізними й незрозумілими для перві­сної людини природними явищами Безпорадність покликала до життя поклоніння грізним силам природи. Це обумовлює появу таких ранніх форм релігії як анімізм, магія, тотемізм, фетишизм тощо. По-друге -злитість індивіда з колективом, одноплемінниками, з «Ми». Людство зуміло вижити, зберегтись як вид і забезпечити своє існування можна тільки завдяки розчиненню окремої людської істоти в колективі, її абсолютної соціалізації. На місце інстинкту самозбереження, приходять система табу, яка засновувалась виключно на забороні. Табу блокували асоціальні прояви тваринних інстинктів та охороняли життєво важливі для існування роду засади колективного життя. Крім того, в рамках цього суспільства, діяв і інший важливий механізм соціальної регуляції – сором. Сором - культурне явище, яке спонукає індивіда дотримуватись групових норм, обов’язків по відношенню до своїх. Третьою важливою характеристикою свідомості первісної людини було домінування образно-емоційних, інтуїтивних моментів у мисленні, віри, що найбільш яскраво проявляється в міфологічній картині світу.