14) Буддизм як світова релігія:

а) В середині І тис. до н.е. індійське суспільство переживало соціально-економічну та духовну кризу, в результаті чого виникають течії, опозиційні брахманізму: буддизм та джайнізм. З розвитком розподілу праці та майновим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Усе це вело до першої кризи традиційного варнового устрою, який „освячувався” брахманізмом. Буддизм і джайнізм стали своєрідним духовним виразом соціальних змін та устремлінь небрахманістських варн. Засновники цих течій Сідхартха Гаутама та Махавіра. Їх вчення були підкреслено відкритими і демократичними, звернутими до широких кіл населення. Отже, буддизм виник на противагу брахманізму. Буддизм здобуває підтримку, перш за все, серед нижчих станів суспільства як рух, що визнає принципову рівність усіх людей, що й дозволило буддизмові згодом набути статусу світової релігії.

б) Вчення Будди в основному зосереджено на земному стражданні і звільненні від нього. Буддизм зводить в абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Будь-яке життя, існування завжди є обов’язково стражданням, злом. З брахманістської релігії були запозичені ідеї воздаяння (карми), переродження (сансари), обов’язку, праведного шляху (дхарми). Але головна увага була приділена індивідуальному порятунку кожної людини, її особистому, праведному шляху.

Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини: 1. Істина страждання. Життя – це страждання. Народження, хво­роби, старість, смерть, поєднання з немилим і розлучення з тим, що є милим – усе несе страждання. 2. Істина причини. Причини страждань – прив’язаність до життя, жага буття, бажання, жадоба на­солод, невтомний потяг до радощів і надії. Ця жага до буття веде „від народження до народження”, а отже від страждання до страждання. 3. Істина звільнення. Припинення страждань полягає у припиненні жадоби до життя через повне позбавлення від бажань. Людина має подавити усяке прагнення до існування, усяке бажання, пристрасть, усіляку прив’язаність до чого б то не було. 4. Істина шляху. Спосіб позбутися бажань – це слідування шляхом спасіння.

15) Античний тип культури:

а) Античність є культурним та історичним фундаментом суча­сної Європи.

У своєму розвитку антична культура пройшла ряд етапів, виступила в різних історичних модифікаціях, представлених культурою Давньої Греції, елліністичною культурою, культурою Давнього Риму. Давньогрецька та давньоримська культури формувались на базі в принципі схожих форм соціальної організації: і давньогрецький поліс, і римська „цівітас” епохи Республіки являють собою різні варіанти античної громадянської общини. Така форма організації соціального життя визначила шкалу основних цінностей античного суспільства: - ідеал першочергової значимості громадянської общини як основи блага окремої людини; - ідея верховної влади народу; - орієнтація на земні інтереси; в античному світогляді немає ідеї бога-творця, що стоїть поза світом і встановлює незмінний та вічний світовий і соціальний порядок; -на відміну від культур Сходу з їх теоцентризмом антична культура звернена до людини, яка знаходиться в центрі уваги філософії та мистецтва. Суспільна свідомість античного соціуму носила в основному раціональний характер.

б) Для релігії Стародавньої Греції харак­терним був політеїзм з розвиненою міфологією та олімпійською ієрар­хією богів. Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількість міфічних героїв, які приборкують чудовиська, що шкодять людям. Одночасно розвивається ідея людини як богоборця, що готовий сперечатися з богами, викликати їх на змагання тощо. Давньогрецька релігійна свідомість пронизана ідеєю порядку, міри і гармонії, і в той же час в нього вторгалося протилежне начало, що було втілене в образах богів Аполлона і Діоніса. Один із найдавніших пластів релігійних вірувань та обрядів римлян - сімейно-родова релігія. Римляни вірили в душі чи тіні померлих - мани, які вважались покровителями сім’ї та роду, в пенатів. Сімейно-родовий культ був пов’язаний у римлян з архаїчним вшануванням вогню, який отримав загальнодержавну форму. Вже здавна римляни шанували богів. Вони також вірили в чисельних дрібних бо­жеств, духів, що населяють весь світ, в духів предків. У них були широко вживані ворожіння і всілякі магічні дії.Для римлян було дуже важливим старанне дотримання всіх обрядових норм, узаконених формул. До числа найдавніших пластів римської релігії належали також землеробські та скотарські обряди і вірування; багато богів за своїм походженням були пов’язані з землеробськими культами.