12) Культура Давнього Китаю:

а) Характерними особливостями китайської культури виступають: традиціоналізм – орієнтація на підтримку способу життя предків, на підпорядкування індивіда соціальному порядку; релігійно-поетичне ставлення до природи, що була предметом поклоніння; китайська церемонія – наявність фіксованих норм поведінки і мислення, що склалися на основі культу древності, і які були покладені в основу нового типу міської раціональної культури;  «розчиненням» релігійного начала в соціальному, що знайшло яскраве відображення в конфуціанстві.

б) Конфуціанство займає виключно важливе місце в духовно-релігійному житті Китаю. Це вчення, спрямоване на подолання соціального зла, виявлення його причин, пошуки засобів досягнення гармонії і щастя в суспільному житті, пронизано раціоналізмом. В той же час вчення Конфуція є релігійним за своєю формою. Воно стверджує, що всі суспільні установлення освячені Небом, котре вказує людині шлях правильної поведінки. Вчення конфуціанства багатогранне. Воно охоплює уявлення про людину, суспільство і державу в їх взаєминах. Головна мета людини, згідно конфуціанству, полягає в прагненні досягти моральної досконалості. Кожний повинен виконувати свої соціальні функції. Добропорядність, моральність людини полягає саме у її прагненні дотримуватись соціальних правил і настанов. Зміст центрального поняття конфуціанського вчення – гуманності, людяності (жень).Конфуціанство підтримує ідею непорушного соціального порядку, ієрархічної впорядкованості суспільства. Згідно Конфуцію, суспільний статус людини (поділ на “вищих” і “нижчих”) і її доля визначені Небом і не можуть бути змінені. В основі здійснення усіх суспільних норм, за Конфуцієм, має бути ритуал, який носить сакральний характер, є проявом волі Неба. Шанобливе ставлення до Неба, що виражається у виконанні ритуалу – основа єднання людей між собою і людини з космосом

13) Індуїзм – як національна релігія Індії:

а) Індуїзм – древня національна релігія. Індуїзм виник на основі брахманізму в IV-VI століттях. Він утверджувався шляхом суперництва з буддизмом. Індуїзм зберігає основний пантеон ведичної релігії, які очолює трійця вищих богів – Тримурті – Брахма, Шива і Вішну. Головним у божественній трійці у ведичній традиції вважався Брахма – творець Всесвіту, Шива – дуже суперечливий Бог; головною його функцією вважають руйнівну, але водночас він є милостивим творцем життя. Тому він символізує протиріччя світу, вічну боротьбу протилежностей: добра і зла, світла і темряви, життя і смерті, миру і війни тощо. Вішну – виконує охоронну функцію, він м’який, несуперечливий, максимально близький людям, оберігає їх від зла і нещастя, слідкує за порядком на Землі. Для індуїзму дуже важливим постає непохитна віра в те, що Веди є єдиним джерелом божественних істин.

б) Одне із центральних вчень індуїзму: положення про переселення душ (реінкарнація), безмежне коло їх перевтілень (сансара) і закон карми (доля, призначення). Людина є творцем своєї долі, і їй не втекти від наслідків своїх попередніх вчинків. Усе, що має трапитись людині в певному віці або часі, неодмінно відбудеться саме тоді. Звідси схильність індуїстів до фаталізму (приречення, не­відворотності долі).З ідеєю перевтілення душі та законом карми пов’язані найістотніші особливості індійської духовності: заперечення насильства, пере­вага розуму і почуттів над вірою, потреба у самозаглибленні, спогляданні світу, культ природи, гармонійний взаємозв’я­зок людини і природи. Характерною стає практика аскези, тобто змен­шення життєвих потреб до мінімуму. Утверджуєть­ся песимістичний погляд на земне буття, вартість матеріальних благ, доцільність службової кар’єри. Індуїзм, увібравши різні анімістичні і тотемічні уявлення, постає релігією абсолютного одухотворення природи і довкілля. Обожнюються усі предмети і об’єкти природи, численними духами наповнені ріки, гори, ліси тощо. В етичному аспекті індуїзм сповідує терплячість, смирення і покірність долі, яку можна змінити лише у майбутньому.