19) Культура Нового часу:

а) Новий час - це була епоха розвитку і утвердження у виробництві капіталістичних відносин, значно прискорених першими буржуазними революціями, та боротьби з залишками феодально-аристократичних привілеїв в соціальній та духовній сферах. Гаслом Нового часу стали людський Розум, раціоналізм і наука, які і визначили культурне обличчя цієї епохи. Виключне значення для культурного розвитку Європи ХVІІ ст. мала наукова революція ХVІ–ХVІІ ст., яка стала підґрунтям для формування нового світогляду. Основи новоєвропейської науки заклали видатні натурфілософи ХVІ ст. (Бруно, Телезіо, Парацельс, Кардано, Копернік, Галілей). Виникло експериментально-математичне природознавство як новий спосіб пізнання природи та джерело культурних інновацій, що динамізували культуру.

б) Зародження новоєвропейської науки зміцнювало позиції розуму і послаблювало роль релігії, що вело до критичного переосмислення релігійних догм, зниження авторитету віри та церкви, посилення процесів секуляризації. Суспільна думка все більше набуває незалежності від релігії. Європейська культура стає світською. Певний компроміс між релігією і наукою, узгодженість між ними стає можливим тому, що сама релігія пристосувалась до вимог виз­рівання і формування буржуазного суспільства. Такою оновленою релі­гією стає протестантизм. У сфері міжособистісних відносин в епоху Нового часу продовжується за­початкований Відродженням процес розпаду віджилих станово-корпо­ративних форм. Потреби розвитку капіталістичного виробництва вимагають від індивіда як безпосереднього вироб­ника підвищення його соціальної мобільності і поведінкової автоно­мії. Та свобода, яку набуває особистість в епоху Нового часу, ви­являє себе головним чином у відчуженні однієї людини від іншої. Крім того, незважаючи на величезні успіхи науки і техніки в епоху розвитку капіталістичних відносин, поряд з тим, що наука зміцнювала віру в необмежені можливості людини і сприяла раціоналістичному оптимізму, виникають нотки трагічного світовідчуття, «онтологічного сирітства». Для культури Нового часу з її чітко вираженим натуралістично-механістичним баченням світу і людини в ньому центральним, структуруючим принципом стає не Бог і не людина, а держава. Сама вона в цю епоху стає головним гарантом нор­мального функціонування соціального організму.

20) Культура Новітньої епохи:

Виключного значення в культурі ХХ століття набули наука і техніка. З’явилося багато нових наук, значення яких ще повністю не виявилось. Науково-технічна революція здійснює небувалий переворот у житті людей. В найбільш розвинутих країнах формується постіндустріальне суспільство. Особливої динаміки і гостроти набули в ХХ столітті суспільно-політичні процеси.Формування масової культури – важлива риса ХХ століття. Виникає можливість формувати стандарти мислення і почуття, «однодумність» у все більших масштабах. На відміну від культури елітарної, масова орієнтована на пересічний рівень масового споживача культурної продукції і відтворює цей рівень. В ХХ столітті відбувається певний відхід від ідеї європоцентризму і, як наслідок – поява інтересу до східних культур та релігій. В якості найбільш значимих та пріоритетних проблем сучасності виступають глобальні проблеми.

б) Взаємовідносини різних культурних світів є важливим фактором сучасного світового розвитку, і взаємодія між ними є однією з найгостріших проблем. На думку сучасного американського дослідника С.Хантінгтона, людство вступає в нову епоху – епоху „зіткнення цивілізацій”. Він виділяє вісім великих культурних світів – цивілізацій: західну, конфуціанську, японську, ісламську, індуїстську, православно-слов’янську, латиноамериканську і африканську. Основним джерелом конфліктів на світовій арені стане вже не ідеологія і не економіка, а культура. Прихильники інших точок зору підкреслюють величезну силу протилежної тенденції – тенденції до культурного, політичного і економічного співробітництва, котра поступово, через труднощі і суперечності, усе більше набуває сили в сучасному світі, де розгортаються процеси глобалізації в економічній, інформаційній та культурній сферах. Глобалізація являє собою всеохоплюючий багатоаспектний процес перетворення світу в цілісну систему, що визначає майбутнє людства. Глобалізація сприяє взаємному збагаченню культур, поширенню кращих зразків національних культур на соціальному просторі планети й робить їх надбанням усього людства. Водночас є глобалізаційні прояви, які оцінюються негативно або, принаймні, неоднозначно. Так, взаємодія культур часто здійснюється в напрямку поглинання західною культурною традицією усіх інших культур, що загрожує розмиванням національної самоідентичності населення країн. Культурне світове співтовариство усе глибше сприймає ідею діалогу. Діалог особливо необхідний перед лицем глобальних небезпек, що загрожують людству.