7) Ігрова концепція:

а) Голландському філософу Й. Хейзінги належить класична концепція ігрової генези культури, яка викладена в роботі “Homo ludens” (“Людина граюча”). В основу цієї концепції покладено ідею про сутність та значення гри як джерела культури. Й. Хейзінга спробував проаналізувати поняття культури, виходячи із наявності в ній ігрового елементу. На його думку, саме гра, а не праця була формоутворюючим фактором людської культури. За Й. Хейзінгою, гра – це найбільш глибинна форма вираження життя. Гра відноситься до сфери ірраціонального тому, що вона охоплює і тваринний, і людський світи. Завдяки цьому факту гра не може бути обґрунтованою раціональним шляхом, вона носить надлогічний характер. Існування гри не можна пов’язати із жодним із ступенів людської культури чи з будь-якою формою світогляду. Й. Хейзінга трактує гру як сталу величину, що передує культурі, а потім супроводжує та визначає її.

б) Ознаки гри, найсуттєвішою з яких є свобода. Гра не може мати примусовий характер, інакше втрачається її сутність. Не менш важливими рисами гри можна назвати: обмеженість – гра здійснюється в конкретному місці та часі, її сенс полягає в ній самій; напруженість – намагання виграти та інші риси. Отже, гра, з точки зору Й. Хейзінги, – це своєрідна свободна діяльність, що усвідомлюється як феномен, здатний повністю оволодіти гравцем та обмежити його життя правилами. Гра – це всеохоплюючий спосіб людської діяльності, універсальна категорія людського існування. За своєю сутністю вона є структурною основою для формування людської діяльності. Культура виникає та розгортається в грі, носить ігровий характер. Ігровий елемент присутній на усіх етапах розвитку людської культури, починаючи з архаїчних часів. Будь-який вид людської діяльності прагне виразити себе через гру. Слід зауважити, що гра сама по собі од самого початку знаходиться поза моральними вимірами. Вона не має моральних ознак. Моральність чи аморальність формується в залежності від того, дотримуються чи не дотримуються правил гри. Саме моральність є свідченням того, що в грі дотримуються правил. Ігрова концепція культури оптимістична, оскільки гра не має кінця. Справжня гра виключає усяку пропаганду, адже інтерес гри у ній самій. Люди, що ламають правила гри, являють для культури найбільшу небезпеку, оскільки абсолютизують або своє Я, або своє Ми. Вони прагнуть нав’язати культурі свої правила гри, що веде до насильства. Яскравим прикладом такого ставлення до культури є німецький фашизм. Говорячи про культуру XX століття, Й. Хейзінга підкреслює, що в ній відбувається майже повна втрата ігрового елементу. Наслідком цього є ознаки занепаду культури. Концепція ігрової генези культури Й. Хейзінги, незважаючи на високий рівень теоретичного обґрунтування, носить гіпотетичний характер. Ігровий підхід заснований на аналогії і спрямований на уточнення характерних рис культури, але не на розкриття самого феномену культури і закономірностей її розвитку. Прихильники ігрового підходу прямо говорять про відсутність закономірностей в розвитку культури. Культура завжди грає - іноді більше, іноді менше.