Сюрреалізм

Сюрреалізм як напрям почав оформлятися у Франції після Першої світової війни. Його ініціаторами стали молоді письменники, художники, поети, шанувальники мистецтва: Андре Бретон, Луї Арагон, Жан Кокто, Поль Елюар, Макс Ернст. Творці сюрреалізму розглядали його як спосіб пізнання надприродного, підсвідомості, зворотного боку логічного.

Одним з джерел, що живили напрямок сюрреалізму в перші роки його існування, стало рух, відоме під назвою дадаїзм. Воно виявило себе у 1916 - 1922 рр. у Німеччині, Франції, Швейцарії. Слово "дада", що дало назву нового руху, може позначати дитячу іграшку - коника у французькій мові, подвоєне затвердження в російською та румунською мовами. Але саме по собі це слово нічого не значить. Ідеолог цього руху румунів Трістан Тцара в одному з маніфестів писав: "Дада нічого не означає. Нічого втрачати час з-за слова, яке не має сенсу". Дадаїзм - це форма протесту художників, які втратили під час війни грунт під ногами. Дадаисты вважали, що вони не призводять світ до абсурду - він сам підійшов до нього, і це видно на прикладі Першої світової війни. Тому гасло дадаїзму - повне заперечення.

"Коли світ познайомився з дада, він здригнувся. Тільки футуристи могли б з ним змагатися, але вони були в минулому, та й самі вони в порівнянні з дадаїстами могли здатися тільки хулігани підлітками". Дадаисты радикально змінили концепцію діяльності художників. Марсель Дюшан у 1913 р. став виставляти "ready-made" - готові продукти, інсталяції (просторові комбінації з предметів): велосипедне колесо, сушарку для пляшок, пісуар ("Фонтан") як твори мистецтва. Ці акції він назвав "іронією байдужості". Дадаїсти Ф. Пикабиа виставив чорнильницю, назвавши її "Дівою Марією". Репродукція "Мони Лізи" з намальованими Дюшаном вусами, "Венера Мілоська з приставленої чоловічою головою. Баадера демонстрували повне заперечення старого мистецтва і знущання над ним.

Дадаїзм проіснував близько десяти років. Його спадкоємцем ставсюрреалізм (від фр. surrealisme - сверхреализм).

Філософськими передумовами самого значного в модернізмі течії стали ідеї А. Шопенгауера, А. Бергсона, З. Фрейда. З точки зору Шопенгауера реальне являє собою не розум, а якесь ірраціональне початок, сліпий рок. Шопенгауер називає його "волею". Мистецтво - це найвище досягнення людського розуму і вища форма пізнання. Суб'єктом такого пізнання є Геній. Геніальність - це видатна здатність до споглядання ідей, тобто справжньої сутності світу. Геніальність часто межує з безумством. І те, і інше - наближення до пізнання ідей, яке недоступне науці. Твір мистецтва створюється інтуїцією і розраховане на сприйняття інтуїцією. Діяльність художника ірраціональна.

А. Бергсон, створив вчення про інтуїцію, також протиставляв її наукового способу пізнання: "Інтелект характеризується природним нерозумінням життя". Лише з допомогою інтуїції можна перенестися всередину предмета, щоб злитися з тим, що в ньому є однини і невимовного". Мистецтво не стільки виражає почуття, скільки вселяє його. Сила мистецтва в тому, наскільки воно здатне перенести нас у психічний стан, який вселяється художником.

Найбільшою популярністю у сюрреалістів користувалося вчення Фрейда З.. Це зрозуміло: по-перше, фрейдизм звернувся до підсвідомого і несвідомого, що давало багатий матеріал художників-сюрреалістів. По-друге, їх привабила ідея Фрейда про мистецтво як одному із засобівсублімації. Мистецтво суто суб'єктивно, воно є формою вираження особистих фантазій. Ці фантазії і стали предметом мистецтва для сюрреалістів.

У 1924 р. французький поет Андре Бретон видав "Маніфест сюрреалізму". Ця дата розглядається як початок розвитку нового руху. У "Маніфесті" повідомлялося, що "дійсність тероризує уяву своїм практицизмом". Людина може сховатися від неї, зберегти своє "Я" тільки в області підсвідомого - у спогадах дитинства, снах, фантазіях. Бретон дає визначення сюрреалізму: "Чистий психічний автоматизм, що має на меті висловити або усно, або письмово, або будь-яким іншим способом реальне функціонування думки. Диктування думки розуму, поза всяких яких би то ні було естетичних і моральних міркувань".

У художній практиці сюрреалізму найбільш яскраво виділяється ім'яСальвадора Дала (1904 1988), людини, прагнув до того, щоб стати легендою, і безсумнівно став нею. Все життя і творчість Дали можна вважати яскравою ілюстрацією ідей Фрейда З., "класичним посібником з психоаналізу". Дали отримав класичну освіту в Мадридській Академії мистецтв. У роки навчання його кумиром був французький живописець і пейзажист Н. Пуссен (1594-1642). Деякі принципи класицизму Пуссена проглядаються в сюрреалізмі: ідеалізація натури, точність малюнка, побудова фігури.

Творчість Дали можна вважати ризикованим експериментом зі змістами і цінностями європейської традиції. Своїм прагненням матеріалізувати ірраціональне він немов випробує їх на міцність, зіштовхуючи і з'єднуючи непоєднуване. Ще Шопенгауер, а пізніше і Фрейд вважав, що грань між божевіллям і нормою розпливчаста. Людина тільки в крайніх станах здатний пізнати суть світу. Геніальність і божевілля і є такими крайніми станами. Межу між ними важко вловлюється. Дали зізнавався: "Як ви хочете зрозуміти мої картини, коли я сам, який їх створюю, їх теж не розумію? Їх сенс настільки глибока, що вислизає від логічного аналізу".

Сюрреалізм залишився провідним напрямком у мистецтві модернізму і після Другої світової війни, переживши своє друге народження в Нью-Йорку. Як система він розпався в кінці 1950-х рр., але його принципи не вичерпані до сьогоднішнього дня.

Підбиваючи підсумки, треба відзначити деякі загальні риси, властиві всім напрямкам модернізму:

1) відсутність чогось постійного, раз і назавжди встановленого, вирішеного. Постійне сумнів у самому собі і саморевизия;

2) постійний перегляд самого поняття художнього твору, "картини";

3) "гіпотетичність" творчості, подібна праці вченого;

4) відмова від принципу наслідування природі, шлях від наслідування до винаходу дійсності;

5) елітарність, поєднується з прагненням переробити суспільство і з бажанням масовості; але на відміну від масової культури, орієнтованої на стандарт, норму, яка звертається більше до інстинкту, ніж до інтелекту, модернізм цурається "норми" і до того ж постійно переглядає її межі.