Питання для самостійного вивчення

1. Поняття «витрати», їх класифікація.

2. Відмінності показників: витрати і собівартість продукції.

3. Структура витрат і фактори, що її визначають.

4. Управлінський і фінансовий (фіскальний) аспекти формування витрат.

Методичні рекомендації

Будь-яка діяльність, передусім виробнича, потребує певних ресурсів. Обсяг використаних ресурсів підприємства у грошовому вимірі для досягнення певної мети – це витрати підприємства. Як відомо, витрати бувають інвестиційні (разові) та поточні. Інвестиційні витрати, чи інвестиції, спрямовуються на створення чи купівлю дохідних активів або соціальних благ. Ці особливі витрати розглядаються окремо зі специфічною методикою їх обґрунтування.

Класифікація витрат передбачає їх групування за окремими ознаками:

• поточні виробничі та пов'язані з виробництвом витрати – циклічні або безперервні;

• за об'єктом формування розрізняють витрати сукупні (загальні) та витрати на одиницю продукції;

• за економічним змістом (видами) відрізняють такі елементи витрат: матеріальні витрати; оплата праці; відрахування на соціальні заходи; амортизаційні відрахування; інші витрати;

- за калькуляційними статтями витрати групуються наступним чином:

• прямі матеріальні витрати;

• пряма заробітна плата;

• відрахування на соціальні заходи;

• паливо на технологічні цілі;

• енергія на технологічні цілі;

• інші прямі операційні витрати;

• загальновиробничі витрати;

• інші загальні операційні витрати;

- за способом віднесення на окремі види продукції розрізняють витрати прямі та непрямі;

- за залежністю від операційної активності (обсягу виробництва) витрати поділяються на змінні та постійні;

- у разі обґрунтування господарських рішень виділяють витрати явні та неявні, релевантні та не релевантні.

Структура витрат за зазначеними аспектами залежить від низки факторів: галузевих особливостей, широти номенклатури продукції підприємства, складності виробництва та ін.

Управління витратами вивчають й аналізують їх структуру, тобто співвідношення за певними ознаками. Практичне значення мають такі аспекти структури витрат:

• видова (елементна) структура: дає змогу характеризувати виробництво щодо витрат ресурсів (матеріаломістке, капіталомістке, трудомістке виробництво);

• співвідношення прямих і непрямих витрат: характеризує рівень і складність калькулювання;

• співвідношення змінних і постійних витрат: показує частку сукупних витрат на підтримання виробничого потенціалу в стані готовності, а також ступінь реакції прибутку на динаміку обсягу виробництва і продажу. Чим більшою є частка постійних витрат у загальній їх величині, тим більший обсяг виробництва забезпечує його беззбитковість і тим суттєвішою є реалізація прибутку на зміну обсягу виробництва і продажу продукції.

Динаміка витрат суттєво відрізняється у коротко- і довгостроковому періодах. У зв'язку з цим визначення цих понять має теоретичне і практичне значення.

В економічній теорії короткостроковим вважається період, упродовж якого фактори виробництва і відповідні їм витрати стабільні, тобто незмінні. При цьому йдеться передусім про фактори виробництва, що беруть участь у ряді операційних процесів, зміна яких потребує тривалого часу і суттєвих разових витрат. Це засоби виробництва (машини, устаткування) і робоча сила. Конкретніше, в економічному сенсі короткостроковим є період, про­тягом якого виробнича, організаційна структура підприємства і його виробнича потужність незмінні.

Довгостроковим вважається період, у якому жодний фактор виробництва не є незмінним. Змінюються не лише витрати на матеріали, оплату праці, а й засоби виробництва. У довгостроковому періоді реалізуються інвестиційні проекти, змінюється виробнича й організаційна структура підприємства, його величина, технологія виробництва.

Формальна залежність витрат від обсягу виробництва у короткостроковому періоді може бути виражена так:

С = С_зо * N + C_п, (2.1)

де С – сукупні витрати за певний період;

С_зо – змінні витрати на одиницю продукції;

N – обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі;

C_п – постійні витрати за розрахунковий період;

С_зо – сукупні витрати на одиницю продукції (собівартість продукції).

У короткостроковому періоді формуються планові та фактичні витрати з можливим деяким відхиленням за рівнем, і ці дані використовуються для прийняття оперативних рішень. У довгостроковому періоді йдеться лише про планові (прогнозні) витрати з певною ймовірністю їх величини.

У довгостроковому періоді всі витрати змінюються, включаю­чи й ті, що належать до постійних.

У системі управління витратами важливе значення має побудова і використання функцій витрат. Функ­ція витрат – це кількісний вираз залежності витрат від їх чин­ників. Такі формалізовані залежності у вигляді функцій полегшують процеси прогнозування і планування витрат, використо­вуються в аналізі й оцінюванні роботи центрів відповідальності та в інших сферах діяльності підприємства.

Слід відрізняти функції сукупних (абсолютних) витрат під­приємства або його підрозділів, окремих статей чи елементів (на­приклад, загальновиробничих витрат, витрат на утримання та експлуатацію машин та устаткування) і функції витрат на одини­цю продукції (собівартості продукції). Перші мають ширше за­стосування па практиці, тому їм приділяється більше уваги в лі­тературі з проблем управління витратами.

Основною проблемою під час побудови функцій витрат є встановлення причинно-наслідкових зв'язків між чинниками і витрата­ми. Чинники витрат виражаються певними показниками, які впли­вають на витрати і мають кількісну оцінку. Вони визначаються в процесі аналізу і емпіричної перевірки зв'язку з витратами і в подальшому розглядаються як змінні параметри функції витрат.

Залежно від форми зв'язку змінних параметрів з витратами розрізняють лінійні та нелінійні функції. Лінійні функції витрат, коли пряма витрат однозначно визначаться двома точками, є найбільш прийнятними для практичного використання. Нелінійні функції не можна достатньо точно визначити виміряною кількістю точок, що й є головною складністю їх застосування.

У теорії і практиці управління витратами застосовуються різні методи дослідження причинно-наслідкових зв'язків між витрата­ми і їх чинниками та побудови відповідних функцій. Серед них передусім виокремлюють методи:

- інженерний;

- бухгалтерський (метод аналізу рахунків);

- мінімаксний;

- регресійного аналізу.

Виробничі взаємозв'язки підрозділів підприємства повинні чітко регулюватися і при цьому їх діяльність має підпорядковуватися принципу економічності – досягненню максимального результату від використання наявних ресурсів. Допомагає розв'язати цю проблему децентралізація управління складними виробничими системами, розширення прав підрозділів і перетворення їх на бізнес-одиниці, що формують прибуток від своєї діяльності. А для цього потрібні ціни на продукцію внутрішнього призначення, які називають трансфертними, тобто ціна, за якою передається продукція або надаються послуги підрозділами підприємства на основі внутрішньовиробничої кооперації. Підрозділ-постачальник виступає тут як продавець, а підрозділ-одержувач – як покупець. Слід зазначити, що такі внутрішні операції за своєю природою не є рин­ковими. Вони імітують ринкові відносини з метою оптимального використання ресурсів підрозділів. Від виручки (проданої продук­ції) у трансфертних цінах віднімаються витрати підрозділу і різ­ниця становить його прибуток. Будучи заінтересованим в одер­жанні прибутку, керівництво підрозділу прагне забезпечити за­даний випуск продукції з мінімальними витратами. Отже, транс­фертні ціни виконують важливу стимулюючу функцію, спонука­ючи менеджерів підрозділів знаходити оптимальні рішення. Разом з тим трансфертні ціни є інструментом контролю і оцінки діяльності підрозділів, у чому проявляється їх контролююча функ­ція. На підприємствах з вдало відпрацьованою системою трансфертних цін оптимізація діяльності підрозділів приводить до ефективної діяльності підприємства в цілому.

Трансфертні ціни впливають на формування витрат підрозділів, які отримують продукцію за внутрішньою кооперацією від інших підрозділів. Ступінь цього впливу залежить від методів трансфертного ціноутворення. Є три основні методи формування трансфертних цін, а саме:

- трансфертні ціни встановлені на основі ринкових цін;

- трансфертні ціни сформовані на основі витрат;

- договірні трансфертні ціни.

Трансфертні ціни можуть використовуватись як інструмент впли­ву на витрати і перерозподілу прибутку між підрозділами транснаціональних компаній з метою мінімізації податків. Така ситуація виникає тоді, коли підрозділи постачальники і отримувачі знаходяться в різних країнах з неоднаковими ставками оподаткування. За цих умов компанія заінтересована через трансфертні ціни спрямовувати більшу частку прибутку туди, де податки на нього нижчі.