2. Поняття та принципи демократії. Сучасна модель демократії, її риси. Сучасні концепції демократії. Протиріччя становлення демократії в Україні.

Що таке демократія? Термін «демократія» походить від грецького demos – народ і kratos – влада, що означає «народовладдя». Дослідники стверджують, що вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота.

У науковій літературі термін «демократія» має такі основні значення:

• народовладдя, яке передбачає участь усіх громадян в управлінні суспільними та державними справами;

• форма державного правління, яка дозволяє різноманітним суспільним групам брати участь в управлінні;

• реальна свобода для всіх. Саме свободу Аристотель вважав основною засадою демократичного ладу.

Демократія – це така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. Зміст демократії складають права і свободи людини, рівність, соціальна справедливість, солідарність.

В.Кротов: Демократія – це державний устрій країни, який показує, чого вартий її народ.

Пряма демократія – це безпопередній вираз особою своїх політичних прав і свобод шляхом участі у підготовці, обговоренні, прийнятті важливих рішень. Плебісцитарна демократія відрізняється від прямої тим, що пряма демократія передбачає участь громадян в усіх стадіях політичного процесу, а при плебісцитарній можливості політичного впливу громадян обмежені і зводяться до голосування «за» чи «проти» певного законопроекту чи рішення. Представницька демократія – це опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх представників (депутатів), які покликані виражати їхні інтереси.

За словами американського президента А.Лінкольна, демократія – це «влада народу, із народу і для народу». Головною особливістю кожної демократичної системи є принцип: ніхто не має права змушувати людину підкорятися владі, яку вона не обирала і яка не відстоює її інтереси та загальне добро народу.

Демократію характеризують:

• визначення народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі;

• рівноправність громадян (як мінімум – рівність їх виборчих прав);

• підпорядкованість меншості волі більшості при прийнятті рішень та їх виконанні;

• виборність законодавчих органів влади;

• пріоритет прав людини над правами держави;

• обмеження влади більшості над меншістю;

• повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;

• верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;

• розподіл влад з метою недопущення її надмірної концентрації в єдиному центрі.

Принципи та основні ознаки демократії:

1. Принципи більшості. Рішення з певного питання вважається прийнятим, якщо його підтримує більшість від тих, хто бере участь у прийнятті рішення. Проте дії більшості не можуть ліквідовувати права меншості, які захищаються демократичними законами та політичними інститутами держави. Влада більшості повинна гармонійно поєднуватися з гарантіями права різноманітних меншин-етнічних. Політичних, релігійних та ін..

2. Право меншості на опозицію. Більшість і меншість громадян рівні у своїх правах і свободах. Безвладна меншість повинна мати можливість для створення опозиції у суспільстві. Більшість не повинна використовувати свою владу з метою придушення інакодумства. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї у суспільстві, а це необхідно для того, щоб громадяни могли спів ставляти і вибирати найефективніші програми розвитку суспільства.

3. Принцип компромісу та консенсусу. Демократія інколи розглядається як сукупність прав і норм, спрямованих на подолання конфлікту між суб’єктами політичного процесу.

4. Принцип активної участі громадян у політичному житті суспільства. Демократія є стабільною лише тоді, коли у її розвитку бере активну участь значна частина громадян. Прагнучи не лише зберегти свою свободу, але й розширити її, громадяни обговорюють політичні програми, є учасниками політичних дискусій, голосують тощо. Як мінімум, громадяни повинні цікавитися тими проблемами, з якими стикається суспільство, щоб зробити компетентний вибір на виборах в органи державної влади та місцевого самоврядування. Політичне невігластво породжує політичну апатію, яка в свою чергу призводить до диктатури.

Сучасна модель демократії – плюралістична демократія. Це система представницького правління, за якою уряди обираються народом і є відповідальними перед ними.

Демократичній системі правління притаманні такі ознаки:

• можливість змінити уряд без застосування сили;

• легітимність опозиції;

• вільна преса, відсутність цензури;

• можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;

• високий рівень участі громадян у політичному процесі;

• гарантовані права та свободи людини й громадянина;

• регулярні чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення;

• по-справжньому конкурентна боротьба за владу.

Основними ознаками демократії є:

• права і свободи, якими реально володіє кожна людина в суспільстві: свобода слова, друку, зборів, право на рівну захищеність законом тощо

• свобода засобів масової інформації. ЗМІ покликані оперативно й об’єктивно інформувати людей про внутрішньо- та зовнішньополітичні події для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися у питаннях політичного життя

• рівність усіх громадян перед законом. Усі мають право на рівну захищеність законом. Держава покликана встановити рівноправні відносини між усіма громадянами, утверджувати рівність усіх громадян перед законом

• система стримувань і противаг. Вона включає в себе два основних елемента – федералізм і розподіл влади. Федералізм – це розподіл управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади. Розподіл влади – це розподіл владних функцій між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. У систему стримувань і противаг входить й контроль за діяльністю органів влади зі сторони виборців

• наявність політичного й ідеологічного плюралізму. Плюралізм передбачає багатоманіття ідей, теорій, багатопартійність. Він не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може привести до диктатури та тиранії

• можливість громадян відкрито висловлювати та виражати свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту – найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо.

Сучасні концепції демократії.

Учасницька (партисипаторна) демократія (від англ. participate – брати участь). Ця теорія обґрунтовує необхідність участі широких верств населення не лише у виборах своїх представників чи прийнятті рішень на референдумах, виборах, а й участі безпосередньо у політичному процесі (підготовці, прийнятті, впровадженні в життя владних рішень).

Критики цієї теорії зауважують, що прийняття важливих рішень широким колом непрофесіоналів може призвести до популістського авторитаризму. На їх думку, автори концепції переоцінюють можливість залучення більшості громадян до участі у політиці без примусу, бо відомо, що основна маса населення добровільно не бажає всерйоз займатися політикою.

Елітарна демократія. Це протилежна до учасницької теорія. Її автори наголошують на необхідності обмеження участі мас в управлінні державою. В будь-якому суспільстві реальна влада має належати політичній еліті, яка розглядається як група, наділена управлінськими здібностями, що захищає демократичні цінності стримувати емоційну неврівноваженість, радикалізм мас. Народу, згідно із цією концепцією, належить тільки право періодично обирати шляхом виборів представників еліти.

Плюралістична демократія. Ця теорія є компромісом між теоріями партисипаторної та елітарної демократії. Основні її положення були розроблені у працях М.Вебера, Й.Шумпетера, А.Бентлі, Р.Дала, С.Ліпсета, К.Дойча та ін. Вони доводять, що за виключенням широких, загальносистемних трансформаційних процесів, якими, для прикладу, є національно-визвольні рухи, народ не може виступати єдиним суб’єктом політичної дії, бо є вкрай неоднорідною спільнотою, поділеною на конкуруючі групи за інтересами.

Призначення демократії, за цією концепцією, полягає у тому, щоб надавати усім групам можливість висловлюватися і захищати свої інтереси, запобігати конфліктам, створювати численні незалежні центри політичного впливу та соціальних противаг, які б не допустили узурпації влади наймогутнішими суспільними групами, у т.ч. і політичною більшістю.

Н.Казінс: При демократії людина не лише насолоджується максимально можливою владою, але й несе максимальну відповідальність.

Становлення і розвиток демократії в сучасній Україні.

Як відзначають спеціалісти, цей процес ускладнюється тим, що наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По-суті. Протягом всього періоду радянського тоталітаризму в Україні не розвивались елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості. Тому важливо як штучно не прискорювати процес демократизації суспільного життя, так й штучно не гальмувати його. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Що до тверджень, що в Україні вже існує демократичний режим, то це не що інше, як намагання бажане видати за реальне. Як слушно зазначають вітчизняні дослідники А.Москаленко, С.Тимошенко і Г.Безверха, аналіз ознак політичних режимів дає підставу говорити, що те, що ми перебуваємо на посттоталітарному етапі розвитку, який припускає існування деяких демократичних принципів, і є відкритий шлях для демократичних перетворень. А це вимагає вироблення такої стратегії переходу до демократії, яка б урахувала ці особливості.

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

• розширення економічної свободи;

• радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей і психології людей, які породив тоталітаризм;

• підвищення рівня політичної дисципліни й культури громадян;

• встановлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців, олігархів;

• подолання економічної кризи тощо.

Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня політичної активності громадян, економічної соціальної й політичної стабільності суспільства, співвідношення політичних сил, розвитку національної ідеї та правосвідомості.

Основні протиріччя становлення демократії в Україні.

Щоб зрозуміти особливості переходу до демократії в Україні, необхідно з’ясувати протиріччя, за яких внутрішніх і зовнішніх умов відбувається трансформація, яким є навколишнє суспільне середовище, формування нової політичної системи. Серед головних чинників, що зумовлюють складність та специфіку ситуації, в якій перебуває Україна, необхідно назвати такі:

1. Перехід до демократії здійснюється не від авторитарного, а від тоталітарного суспільства і тому охоплює надзвичайно глибокі перетворення суспільного ладу, а не лише політичної системи.

2. Україна є однією з пострадянських республік, де, на відміну від деяких центральноєвропейських країн, були повністю знищені приватна власність і приватна ініціатива. Економічний чинник дуже ускладнює процес демократичної стабілізації.

3. Україна запізнилася з реформами на старті і опинилася через те в невигідному становищі з погляду конкуренції з іншими посткомуністичними державами.

4. Значна частина енергії молода держава мала витрачати на самозбереження.

5. Процес національної консолідації ще не завершений. Все ще спостерігається вплив тоталітарної політичної культури на значну частину населення.

6. Країна поділена за соціально – економічними, ідеологічними, етнічними, регіонально – культурними, мовними ознаками. Істотними є відмінності у зовнішньо – політичних орієнтаціях різних політичних сил і регіонів. Наслідком є слабка і нестабільна партійна система, що не сприяє підвищенню авторитетності демократичного врядування.

7. Сила та підготовленість до керівництва перехідним процесом нової політичної еліти в особі національно – патріотичних сил виявились недостатніми, що сприяло збереженню влади, особливо в регіонах, старої партійно – державної номенклатури, котра перехопила державницькі та демократичні гасла і використала їх для зміцнення своїх позицій.

8. Процес демократичної трансформації в Україні утруднений перебільшеними сподіваннями щодо допомоги Заходу, нерозумінням того, наскільки тривалим буде сам процес трансформації.

9. Повільні темпи економічних перетворень і погіршення рівня життя переважної більшості громадян породжує відчуженість громадян від влади, спонукає їх ставити запитання: «Чи такої незалежної держави ми хотіли?».

Наша держава істотно відстає не тільки від Польщі, Угорщини, Чехії, але від Латвії, Румунії, Росії в розвитку ринкових відносин в економічній сфері. Характерним є некомпетентність владних структур, неповага до закону, корумпованість владних структур, збереження командно – адміністративних методів управління, низька відповідальність уряду за свої дії тощо.

ОСНОВНІ ПРОТИРІЧЧЯ СТАНОВЛЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ:

• між проголошенням України демократичною, соціальною, правовою державою та існуючими соціально – економічними, політичними, духовно – ідеологічними передумовами;

• між конституційними правами людини і громадянина та соціальною незахищеністю населення;

• між політичними замірами управлінчеської еліти та її інтелектуальним й професійним потенціалом;

• між об’єктивною потребою демократизації суспільства й рівнем його громадянської зрілості;

• між дикларированим характером прямої і представительної демократії та механізмом її реалізації, можливістю рядових громадян бути обраним в органи державної влади.